Читати книгу - "Заборонене кохання , Темний Лист Кохання"

Розділ 5: Тиша після грому

Після поцілунку ми мовчали. Не тому що не було що сказати — а тому що все вже було сказано. Її губи були теплі, м’які, з присмаком вишні й чогось забороненого. Вона дивилась на мене не з жалем і не з провиною, а з тихим спокоєм — наче вже знала, що так буде.

— Треба їхати, — прошепотіла вона, і я кивнув.

У машині грала тиха музика. Вікна були опущені, теплий вітер пронизував салон. Вона не сказала ні слова дорогою назад, а я не питав. Але тиша вже була інша — не порожня, а насичена. Як повітря перед грозою.

Коли ми приїхали, вона припаркувалася біля будинку й сказала:

— Ти маєш вирішити. Не я. Не він. Ти.

Я хотів запитати — що саме я маю вирішити? Але вже знав.

Я зайшов у дім. Микита спав на дивані, телевізор тихо гудів фоновим шумом. Я пройшов повз нього, але кожен крок давався важко — якби я міг, я б залишив ті сліди на підлозі. Сліди того, ким я був до парку — і ким став тепер.

У своїй кімнаті я не вмикав світла. Ліг на ліжко, втупившись у стелю. У голові звучали її слова. Її голос. Її дотик. Її погляд.

Я не знав, чого хочу більше — щоб усе це ніколи не сталося… чи щоб сталося знову.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍