Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Розділ 2: Пошуки та виживання

Стів

Минуло три дні.

ТРИ. ЦІЛИХ. ДНІ.

А я досі не знаю, хто ця дівчина.

Ну серйозно, наскільки складно знайти одну людину у цьому місті? Зелені очі, веснянки, рожева куртка. Це ж достатньо, правильно? НІ!

Я перелопатив Instagram, Facebook і навіть пробував TikTok. Вбивав у пошук Mary, Chicago, pink jacket — бо, знаєте, раптом всесвіт вирішить зробити мені подарунок.

Він не зробив.

Я навіть продивився фотки зі шкільних акаунтів, але після перегляду 500 однакових селфі я отримав тільки розчарування і головний біль.

— "Чувак, ти офіційно з’їхав з глузду," — сказав Джейк, коли застав мене за збільшенням випадкових групових фото, сподіваючись впізнати її.

— "Ні, я просто ретельно шукаю," — виправдався я.

— "Ні, ти просто маніяк."

Я зітхнув, вимкнув телефон і вирішив, що якщо доля справді хоче, щоб ми знову зустрілися — вона подбає про це.

Або… я просто міг запитати її номер, як нормальна людина.

Ідіот.

Мері

Останній рік у школі — це час спогадів, дружби і, найголовніше, СТРАЖДАНЬ.

Чому? Тому що підготовка до вступних іспитів існує лише для того, щоб нас знищити.

Моє життя зараз складається з:

Навчання.

Скарг на навчання.

Літрів кави, після яких моя душа покидає тіло.

Ще більше навчання.

Плачу над підручником.

Я вже ненавиджу всі свої маркери, мої конспекти виглядають як кодові записи шпигуна, і я офіційно маю особисту неприязнь до кривої попиту і пропозиції.

Мама постійно повторює: "Просто старайся з усіх сил!"

Смішно, бо мої сили скінчилися ще два тижні тому.

Але найгірше те, що я навіть не знаю, що саме мені більше не подобається: сама підготовка чи ця безкінечна нудьга в класах, де викладачі виглядають, як покручі з майбутнього, що прийшли мучити нас. І не забудь про тиск від батьків, який додається до списку неприємностей.

Але що цікаво — це справжнє досягнення. Тому що якщо ти пережив ці іспити, то здається, що ти можеш впоратися з чим завгодно.

І як ми всі по черзі схиляли голови на своїх маркерах та переписували вивчені ідеї? Відчуття, ніби я знову у класі біля дошки, де кожен вибір — це нова катастрофа.

Стів

Я люблю бізнес. Правда.

Але підготовка до вступних іспитів — це реальне катування.

По-перше, чому у всьому знову є математика?!

По-друге, хто вирішив, що логічно перевіряти наш інтелект після того, як ми роками жили на мінімальній кількості сну й шкільних обідах?

Ми з Джейком вирішили вчитися разом, але після п’яти хвилин розглядання підручника з економіки почали сперечатися, чи вважається піца пирогом.

(Спойлер: Так, вважається.)

— "Чувак, зосередься," — сказав я, показуючи на наші записи.

— "Я зосереджений," — відповів Джейк. "На тому факті, що це все не має сенсу, бо AI скоро забере наші роботи."

Я жбурнув у нього гумку.

Але глибоко в душі… він мав рацію. Вступні документи (або ще більше стресу).

Після нескінченних годин підготовки я, нарешті, подав документи.

Підприємницька діяльність та бізнес.

Звучить круто, правда? Типу: "Стів Хадсон, майбутній CEO."

Я навіть уявив себе в майбутньому: стильний офіс, великий стіл, підлеглі, які мене поважають…

І одразу згадав, що перед цим треба ще здати вступні іспити.

Мері

Я подалася на маркетинг. Уявляла, як буду створювати рекламні кампанії, розробляти бренди і ніколи більше не займатися математикою. Потрібно було знайти хоч щось хороше, щоб витримати ці дні, і маркетинг здавався найкращим варіантом.

Але життя мало інші плани.

Я сиділа на столі, обклеєна паперами, маркерами і картками з визначеннями, намагаючись згадати всі найважливіші поняття з реклами, коли мене раптом охопив великий сумнів. Це був той момент, коли ти усвідомлюєш, що твій мозок більше нагадує суміш кави, цукерок і коротких відео на TikTok, ніж щось, що може здати іспит.

— "Мері, можливо, хочеш поділитися тим, що там написала?" — запитала Люсі, моя найкраща подруга, з якою ми разом долали всі труднощі старшого класу.

— "Ні, Люсі. Це вбиває мою душу," — відповіла я, намагаючись натягнути свою улюблену усмішку.

Але Люсі була непохитною, як завжди.

— "Мері, якщо ти думаєш, що твоя душа не переживе, подивись на мене!" — сказала вона, розкладаючи переді мною десятки паперів, де кожен предмет виглядав, наче пошарпана мапа. "Додай до цього трохи кави і магії, і ти впораєшся!"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍