Читати книгу - "Vivat Academia!"

174
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 64
Перейти на сторінку:
того йому. Інформатор мав власні проблеми, які Ляна частково з’їла, а частково спалила, не бажаючи дізнаватися навіть, що воно таке. Слова Даблдекера про можливе повстання Ляну також не надихнули. Тепер, коли цивілізація обмежувалася одним Містом, повстання могло стати справжньою катастрофою, не згірш за ту, у дві тисячі дванадцятому. Без усякої революційної романтики і переховування у горах.

Дізнаватися, що може спровокувати повстання у Місті, теж якось не хотілося.

— Ляно, — гукнула Ела. Ляна поглянула на подругу, почала обертатися до Рисі, котра опікувалася скутером, і тут ворота відчинилися.

Ті самі, у які Ляна щойно дзвонила.

На порозі воріт стояла немолода жінка із напівзнайомим приладом у руках. Генератор візерунків, пригадала Ляна. Страшенно дорога штука, заряджена бойовими візерунками. Академія продавала такі жителям передмістя за півціни. Незважаючи на це, щасливих власників генераторів було не так вже й багато. Найуспішніші хіба що.

Такі, як ця жінка.

— Чого треба? — запитала господиня із генератором.

— Ми, це… спудеї, — Ела знайшлася раніше за Ляну, на яку жінка дивилася. — Дослідження проводимо.

— Ет, — генератор у руках господині трохи опустився, — от воно що. Ну, то питайте когось іншого. Мене це не цікавить.

Сплюнувши в пилюку під ногами дівчат, жінка, однак, не поспішала йти. Чому б це, промайнула думка в голові Ляни.

— Ми вас питати не будемо, — заперечила Ела, виходячи наперед. — Нам би зупинитися у когось. Платимо по п’ятдесят кредитів за ніч.

Жінка перевела погляд з Ели на Рисю, та закивала на підтвердження. Погляд господині повернувся до Ляни.

«Вона чекала грошової пропозиції?» — подумки здивувалася дівчина, вже звично тягнучись лівою рукою до правої. Вона відчула слабкий укол у правиці — мабуть, через генератор.

Жінка з убивчим приладом знову подивилася на Елу:

— За людину?

— За всіх, — заперечила Ела.

— До нас ще одна дівчина має доєднатися, — додала Ляна, боячись, що Ела забуде про Устину.

Подруга штовхнула Ляну в бік — не заважай.

— Сто, — сказала жінка. Її очі іронічно прищурилися, коли помітила Елин штовхан. — Сто кредитів за ніч. І за кожен темний день.

— Із їжею та відповідями на наші запитання включно, — запропонувала Ела.

— За відповіді — окрема плата, — категорично сказала господиня.

— Це ваш громадянський обов’язок, — обурилася Ела, — відповідати на наші запитання.

— Шукайте тоді інше місце, де зупинитися, — жінка з генератором розвернулася так, наче збиралася йти, проте Ляна точно знала: не піде.

Потіснивши Елу, Ляна поглянула у вузькі очі господині:

— Одна із нас, — кивок у Рисин бік, — спеціалізується на захисних колах. А моя спеціалізація включає у себе відштовхування. Ми накреслимо достатньо візерунків, аби істоти більше не підійшли до вашої господи.

— Звідки я знаю, чого ви там накреслите? — Жінка похитала головою. Вона дивилася Ляні просто у вічі. — Сучасні спудеї найпростішої пентаграми не намалюють як слід. Чула я про те, що тепер в Академії робиться. В наші часи такого не допустили б. Ні, оце, — господиня поплескала долонею по генераторові, — набагато надійніше. До мене почвари і на поріг не потикаються, бояться, ворожі діти.

Ляна мовчала. Жінка із генератором почала говорити — хороший знак.

Рисі, вочевидь, так не здавалося. Ляна почула з-за спини чиєсь схлипування. Її подруга ладна була заплакати.

Схоже, господиня це також помітила.

— Почекайте тут, — сказала із гаданою неохотою. — Я запитаю в чоловіка, чи варто вас пускати. І приготуйте кредити про всяк випадок.

За мить ворота зачинилися, а Ела швидко дістала кредитку.

— Приблизно тисяча кредитів, — підрахувала Ляна. — Ело, у тебе є стільки?

— У мене є і більше, — усміхнулася подруга. — Проте зараз вона тільки сто зніме. Я людей її типу знаю. Даремно ти, Ляно, вилізла — вона б нас і без візерунків пустила. Тепер ви з Рисею матимете зайву роботу. Вище ніс! — Остання Елина фраза була звернена до похнюпленої Рисі. — Цій жінці про те йдеться, щоб показати, які ми молоді та дурні. А для цього ми їй потрібні. Вона нас від початку пустити планувала, інакше ворота не відчинила б. І думка її чоловіка тут мало що важить. Це вона так, мучить нас. Тому і зволікає.

Рися швидко втерла очі.

За хвилину господиня повернулася, вже без генератора візерунків.

— Чоловік погодився, — сказала начебто неохоче. — Звісно, з підозрою — істот у нас тут розплодилося в останній час, страх просто. Віднедавна вони і вечорами з’являтися почали, навіть у світлі дні.

Це пояснювало, чому у попередніх господах дівчатам ніхто не відчинив.

— Ве… вечорами? — здригнулася Рися.

— Їх щось виганяє, — жінка прочинила ворота ширше, впускаючи дівчат до господи, — з лісу. Можливо, Перепона. А може, той прителепкуватий винищувач. Зовсім лою в голові не має, га!

— Перепона? Винищувач?… — Рися тільки кліпала. Жінка зачинила ворота за дівчатами:

— А ви хіба не чули? А-а, міські ж, мабуть.

— Я із північного передмістя, — вагаючись, сказала Рися. — Але у нас про таке не знають…

— До вас ще не дійшло, значить, — зробила висновок жінка. — Ну то й добре.

— Які у вас квіти гарні! — Ела тим часом захоплено роздивлялася клумби біля будинку.

— Еге ж, кому про квіти, а кому про кредити, — господиня вийняла із кишені зчитувач кредиток. — Давай сюди. Поки сто кредитів зніму, от, можеш подивитися. І скажи, як вашу подругу впізнати, мій чоловік їй відчинить, коли вона з’явиться до заходу сонця. Так вже й бути… За неї також заплачено. А ви проходьте, — звернулася жінка до Ляни та Рисі, — до господи. Це тут лиши, — ці слова стосувалися Рисиного скутера, — біля клумби.

Рися так і зробила. Свій скутер вона дуже любила і краще б заховала його у гараж чи принаймні сарай, та сперечатися із господинею було собі дорожче.

— Напиши Устині, в якій ми господі зупинилися, — попрохала Ляна Рисю. — І взагалі, спробуй до неї додзвонитися. Куди вона поділася, зрештою?

Рися узялася до свого пристрою зв’язку. Чому це вона має робити, а не сама Ляна, подруга не питала.

Устина не відповідала і тепер. Лишивши їй повідомлення, Рися і Ляна пішли в приміщення — а то господиня вже починала на них підозріло дивитися.

У будинку дівчат зустрів невисокий пухкенький чоловік. Він виявився набагато люб’язнішим за свою дружину. Показавши дівчатам їхнє місце для спання — на високій пічці можна було не те що вчотирьох, вшістьох влягтися, — чоловік запросив їх до столу.

— Тільки руки помийте, — він вказав у бік кухні. Рися одразу ж скинула взуття, лишившись у рожевих шкарпетках. Капців їй, звісно, ніхто не запропонував.

Ляна затрималася. Розшнуровування і зашнуровування черевиків завжди забирало у неї певний час.

— Та

1 ... 49 50 51 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Vivat Academia!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Vivat Academia!"