Читати книгу - "Vivat Academia!"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дізнаватися, що може спровокувати повстання у Місті, теж якось не хотілося.
— Ляно, — гукнула Ела. Ляна поглянула на подругу, почала обертатися до Рисі, котра опікувалася скутером, і тут ворота відчинилися.
Ті самі, у які Ляна щойно дзвонила.
На порозі воріт стояла немолода жінка із напівзнайомим приладом у руках. Генератор візерунків, пригадала Ляна. Страшенно дорога штука, заряджена бойовими візерунками. Академія продавала такі жителям передмістя за півціни. Незважаючи на це, щасливих власників генераторів було не так вже й багато. Найуспішніші хіба що.
Такі, як ця жінка.
— Чого треба? — запитала господиня із генератором.
— Ми, це… спудеї, — Ела знайшлася раніше за Ляну, на яку жінка дивилася. — Дослідження проводимо.
— Ет, — генератор у руках господині трохи опустився, — от воно що. Ну, то питайте когось іншого. Мене це не цікавить.
Сплюнувши в пилюку під ногами дівчат, жінка, однак, не поспішала йти. Чому б це, промайнула думка в голові Ляни.
— Ми вас питати не будемо, — заперечила Ела, виходячи наперед. — Нам би зупинитися у когось. Платимо по п’ятдесят кредитів за ніч.
Жінка перевела погляд з Ели на Рисю, та закивала на підтвердження. Погляд господині повернувся до Ляни.
«Вона чекала грошової пропозиції?» — подумки здивувалася дівчина, вже звично тягнучись лівою рукою до правої. Вона відчула слабкий укол у правиці — мабуть, через генератор.
Жінка з убивчим приладом знову подивилася на Елу:
— За людину?
— За всіх, — заперечила Ела.
— До нас ще одна дівчина має доєднатися, — додала Ляна, боячись, що Ела забуде про Устину.
Подруга штовхнула Ляну в бік — не заважай.
— Сто, — сказала жінка. Її очі іронічно прищурилися, коли помітила Елин штовхан. — Сто кредитів за ніч. І за кожен темний день.
— Із їжею та відповідями на наші запитання включно, — запропонувала Ела.
— За відповіді — окрема плата, — категорично сказала господиня.
— Це ваш громадянський обов’язок, — обурилася Ела, — відповідати на наші запитання.
— Шукайте тоді інше місце, де зупинитися, — жінка з генератором розвернулася так, наче збиралася йти, проте Ляна точно знала: не піде.
Потіснивши Елу, Ляна поглянула у вузькі очі господині:
— Одна із нас, — кивок у Рисин бік, — спеціалізується на захисних колах. А моя спеціалізація включає у себе відштовхування. Ми накреслимо достатньо візерунків, аби істоти більше не підійшли до вашої господи.
— Звідки я знаю, чого ви там накреслите? — Жінка похитала головою. Вона дивилася Ляні просто у вічі. — Сучасні спудеї найпростішої пентаграми не намалюють як слід. Чула я про те, що тепер в Академії робиться. В наші часи такого не допустили б. Ні, оце, — господиня поплескала долонею по генераторові, — набагато надійніше. До мене почвари і на поріг не потикаються, бояться, ворожі діти.
Ляна мовчала. Жінка із генератором почала говорити — хороший знак.
Рисі, вочевидь, так не здавалося. Ляна почула з-за спини чиєсь схлипування. Її подруга ладна була заплакати.
Схоже, господиня це також помітила.
— Почекайте тут, — сказала із гаданою неохотою. — Я запитаю в чоловіка, чи варто вас пускати. І приготуйте кредити про всяк випадок.
За мить ворота зачинилися, а Ела швидко дістала кредитку.
— Приблизно тисяча кредитів, — підрахувала Ляна. — Ело, у тебе є стільки?
— У мене є і більше, — усміхнулася подруга. — Проте зараз вона тільки сто зніме. Я людей її типу знаю. Даремно ти, Ляно, вилізла — вона б нас і без візерунків пустила. Тепер ви з Рисею матимете зайву роботу. Вище ніс! — Остання Елина фраза була звернена до похнюпленої Рисі. — Цій жінці про те йдеться, щоб показати, які ми молоді та дурні. А для цього ми їй потрібні. Вона нас від початку пустити планувала, інакше ворота не відчинила б. І думка її чоловіка тут мало що важить. Це вона так, мучить нас. Тому і зволікає.
Рися швидко втерла очі.
За хвилину господиня повернулася, вже без генератора візерунків.
— Чоловік погодився, — сказала начебто неохоче. — Звісно, з підозрою — істот у нас тут розплодилося в останній час, страх просто. Віднедавна вони і вечорами з’являтися почали, навіть у світлі дні.
Це пояснювало, чому у попередніх господах дівчатам ніхто не відчинив.
— Ве… вечорами? — здригнулася Рися.
— Їх щось виганяє, — жінка прочинила ворота ширше, впускаючи дівчат до господи, — з лісу. Можливо, Перепона. А може, той прителепкуватий винищувач. Зовсім лою в голові не має, га!
— Перепона? Винищувач?… — Рися тільки кліпала. Жінка зачинила ворота за дівчатами:
— А ви хіба не чули? А-а, міські ж, мабуть.
— Я із північного передмістя, — вагаючись, сказала Рися. — Але у нас про таке не знають…
— До вас ще не дійшло, значить, — зробила висновок жінка. — Ну то й добре.
— Які у вас квіти гарні! — Ела тим часом захоплено роздивлялася клумби біля будинку.
— Еге ж, кому про квіти, а кому про кредити, — господиня вийняла із кишені зчитувач кредиток. — Давай сюди. Поки сто кредитів зніму, от, можеш подивитися. І скажи, як вашу подругу впізнати, мій чоловік їй відчинить, коли вона з’явиться до заходу сонця. Так вже й бути… За неї також заплачено. А ви проходьте, — звернулася жінка до Ляни та Рисі, — до господи. Це тут лиши, — ці слова стосувалися Рисиного скутера, — біля клумби.
Рися так і зробила. Свій скутер вона дуже любила і краще б заховала його у гараж чи принаймні сарай, та сперечатися із господинею було собі дорожче.
— Напиши Устині, в якій ми господі зупинилися, — попрохала Ляна Рисю. — І взагалі, спробуй до неї додзвонитися. Куди вона поділася, зрештою?
Рися узялася до свого пристрою зв’язку. Чому це вона має робити, а не сама Ляна, подруга не питала.
Устина не відповідала і тепер. Лишивши їй повідомлення, Рися і Ляна пішли в приміщення — а то господиня вже починала на них підозріло дивитися.
У будинку дівчат зустрів невисокий пухкенький чоловік. Він виявився набагато люб’язнішим за свою дружину. Показавши дівчатам їхнє місце для спання — на високій пічці можна було не те що вчотирьох, вшістьох влягтися, — чоловік запросив їх до столу.
— Тільки руки помийте, — він вказав у бік кухні. Рися одразу ж скинула взуття, лишившись у рожевих шкарпетках. Капців їй, звісно, ніхто не запропонував.
Ляна затрималася. Розшнуровування і зашнуровування черевиків завжди забирало у неї певний час.
— Та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Vivat Academia!», після закриття браузера.