Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

плівок, великих кровоносних судин, прирізків інших тканин. Найцінніші субпродукти – язик, печінка, нирки, а також мізки – ліпше реалізувати у свіжому вигляді. Інші можна використати для приготування холодців, ковбас, сальтисону.

Обробляння кишкової сировини передбачає, що весь цей комплект розчленовують на частини: тонкі кишки, до яких належать дванадцятипала, клубова; товсті кишки, що включають ободову (кучерявку), сліпу (глухарку), пряму (гузенку) й сечовий міхур.

Первинне обробляння кишок починають з обмивання їх водою та відділення прямої кишки та сечового міхура. Тонкі кишки відокремлюють, починаючи з кінця дванадцятипалої кишки. Потім їх складають удвічі, віджимають із них вміст і добре промивають водою. Ободову й сліпу кишки водночас відокремлюють, віджимають і миють. Чисті кишки з урахуванням їхньої тонини зв’язують у пучки, ретельно натирають сіллю і вкладають на 16–24 год в ящики з отворами для стікання розсолу. Після такого витримування пучки кишок укладають рядами в бочки, присипаючи їх сіллю. Зберігають солону кишкову сировину за температури 2–10 °С.

Поради свинареві

Вибір і утримання поросят. Коли вибирають порося, дивляться, щоби у нього спинка була рівною, живіт – підтягнутим, окости – низько опущеними, ноги без кривизни, голова легкою, з увігнутим профілем (з витягнутою, як у кабана, та мопсовидною мордою бракують). Обов’язково перевіряють прикус. Якщо верхня і нижня щелепи за зубами збігаються, прикус правильний.

Краще взяти тварину жвавішу, кращим свідченням чого є хвіст. Якщо він колечком або штопором – порося здорове, якщо висить – слабке.

Дивляться й на те, як поросята їдять: хапають ротом – добре ростимуть, а якщо цідять крізь зуби – приростів великих не чекайте.

Зверніть увагу й на те, як верещить порося: дзвінко – здорове, а приглушено – слабке.

У перші місяці після відлучення поросят від матки у них посилено ростуть тканини організму, які й становитимуть згодом м’ясну продукцію. Ось чому відлученим поросятам потрібне добре харчування, але при цьому їх не слід годувати досхочу. Поросята швидко обсалюються, а раннє ожиріння не приносить користі тваринам: вони погано нарощують м’ясо. Тому не варто весь час тримати корм у кориті, сподіваючись збільшити приріст.

Для тих, хто вирощує поросят, гарною підмогою є кухонні відходи. Хлібні шкоринки збирають і сушать, інакше до згодовування вони можуть запліснявіти. Даючи такі сухарі в кінці відгодівлі, господарі в результаті отримають зернисте і смачне сало.

Необхідно стежити, щоб у кухонні відходи не потрапляли рибні кістки, мильна вода, залишки застояних квітів та інші шкідливі для здоров’я поросят предмети й речовини. Кухонні відходи згодовують тільки вареними і свіжими. Несвіжі можуть спричинити отруєння тварин. Дуже добре годувати поросят картопляним пюре в суміші з рубаною і запареною травою. Цю мішанку присмачують концентратами або додають кухонні відходи.

У холодну пору року поросят можна обігрівати електролампою з відбивачем, встановленою над лігвом на висоті близько 1 м (висоту лампи змінюють залежно від віку молодняку і температури зовнішнього повітря).

Коли корми постійно лежать у коритах, поросята значно гірше їдять і ростуть, швидше обсалюються. Коли ж вони їжу з’їдають за 15–25 хв, а між годуваннями в кориті господарі тримають тільки воду, використання кормів покращується, прирости при цьому зростають і поросята не обсалюються.

Цукровий буряк додають у раціон усіх поросят, поставлених на відгодівлю, по 25–30 % від загальної поживності раціону. Його радять згодовувати свіжим і подрібненим перед самим годуванням.

Малоцінну некондиційну рибу та рибні відходи дають свиням добре провареними і в суміші з іншими кормами. Ці відходи додають у раціон відгодовуваних свиней спочатку по 200–300 г, а потім норму можна довести до 2–3 кг на день. За 1,5–2 місяці до закінчення відгодівлі рибу не дають.

Кам’яну сіль треба додавати в корми обов’язково. Вона викликає апетит у тварини і покращує поїдання кормів, посилює обмін речовин. Однак пам’ятайте, що велика доза кам’яної солі може спричинити отруєння.

Поросятам-сисунам із 5–10-го дня кам’яної солі потрібно давати по 2 г, але потрошку збільшувати норму до 60-денного віку до 10 г. Поросятам у 2–3 місяці кам’яної солі згодовують 15–16 г, у 3–4 – 18–20, у 4–5 – 20–22, у 5–6 – 25–27, у 6–7 – 30–32, у 7–8 – 35. Дорослій тварині кам’яної солі згодовують до 40–50 г на день.

Умови ефективного запліднення та опоросу. Виявлення статевої охоти є дуже важливою умовою ефективного запліднення свиноматок. Для цього існує кілька методів. Найефективнішим є метод виявлення за рефлексом нерухомості в присутності кнура. Точність виявлення реакції за цим методом становить практично 100 %.

Статевий цикл свиноматок триває в середньому 21 день із коливаннями до 5 днів. Цикл ділиться на три стадії: передохотна (проеструс), охота (еструс) та післяохотна (постеструс). Кожен з етапів статевого циклу можна визначати за поведінкою тварин, апетитом, змінами статевих органів.

Ефективність запліднення багато в чому залежить від рівня овуляції. З 17–20 яйцеклітин за одну овуляцію запліднюються лише 10–12. Ця цифра залежить від породи, віку та маси свині під час злучання, а також від деяких інших факторів. Підвищенню рівня овуляції сприяє раціон, що містить високоенергетичні корми. Але такі раціони можуть і збільшувати смертність ембріонів. Крім цього, є й інші способи активізувати статеву охоту у свиней та підвищити овуляцію. Це можуть бути зміна годування, відбирання поросят, зміна мікроклімату, перегін в інше приміщення, згодовування пророщеного зерна, короткочасне обмеження води або корму тощо. Кожне господарство обирає для себе два-три відповідних способи і користується ними.

У разі успішного запліднення в організмі свиноматки починається процес накопичення речовин. Процес поросності (вагітності) у свиней триває близько 4 місяців і закінчується опоросом (пологами). Після опоросу починається процес лактації (виділення молока), який триває до 2 місяців і більше, якщо не відбирати поросят від матки.

Опорос – це найкритичніший момент у виробництві свиней. Різні ускладнення можуть призвести як до загибелі поросят, так і до зниження продуктивності або навіть загибелі матки. Тому на опорос ставлять маток завчасно (за 4–7 днів). Таким чином, і матка, і персонал можуть краще підготуватися до пологів.

Легше поросяться молоді свиноматки, бо тонус м’язів у них вищий. Якщо матка в перший опорос дає незначну кількість поросят, її відразу позбавляються, підсадивши поросят у гнізда інших маток того ж терміну опоросу. Також, якщо в опоросі більше 12 поросят, доводиться пересаджувати їх до інших маток.

Цього ж або наступного дня після народження поросятам бажано пообкушувати гострі верхівки іклів на нижній і верхній щелепах (всього 4 ікла). Робити це найкраще гострими щипчиками. Якщо ікла не зрізати, поросята можуть травмувати соски вимені, що спричинить агресивність з боку матері.

Вакцінація поросят. У перший день життя поросятам треба зробити ін’єкції препаратів заліза (для профілактики залізодефіцитної анемії), на 2–3-й день життя провести вакцинацію проти хвороби Ауескі, на 20–22-й день – проти паратифу (сальмонельозу), а на 23–24-й день – повторно проти хвороби Ауескі. На 27–29-й день життя проводять ревакцинацію проти паратифу, а починаючи з місячного віку можна проводити кастрацію кабанчиків.

Вакцинація проти рожі свиней потребує особливої уваги. Її проводять зазвичай через 2 тижні після відлучення поросят. Терміни відбирання можуть бути різними – від 4 до 8 тижнів. Такий діапазон у строках обумовлений загальним станом поросят: чим швидше вони ростуть, тим раніше проводять відбирання. Майте на увазі, що термін імунітету після двократної вакцинації проти рожі не перевищує зазвичай 6 місяців. Тому, якщо залишаєте свиню на більший термін, необхідно вже через 5 місяців після останньої вакцинації знову двічі прищепити тварину проти рожі, інакше можливі сумні наслідки.

Наступне щеплення – проти чуми свиней. У приватних господарствах нею зазвичай нехтують, хоча даремно, адже давно вже зафіксовані атипові (стерті) форми цього страшного захворювання, через які важко провести своєчасну діагностику чуми у великих свинарських господарствах. Тому загроза захворювання свиней у приватників, особливо якщо велика свиноферма і приватні обійстя розташовані неподалік одне від одного, різко зростає. Оптимальний вік для вакцинації проти чуми – 90–100 днів.

Паралельно зі щепленнями необхідно щомісяця застосовувати анигельмінтики (протиглисні засоби). Препарати дають починаючи з другого місяця, далі – впродовж усього життя. Проводити дегельмінтизацію треба в одні й ті самі дні місяця, обов’язково враховуючи зміни у масі поросят.

Також потрібно щомісяця