Читати книгу - "П'ята Саллі"

підійшла до одного зі столиків та вихопила сигарету з рота одного з відвідувачів.

— Гляньте на це тіло, — глумливо просичала вона, — й подивіться, як я тавруватиму його, неначе худобу.

Джинкс притиснула запалений кінець сигарети приблизно на дюйм[89] вище над соском, й глядачі зойкнули. Вони не знали, що вона зовсім не відчуває болю. То був біль Саллі, та сама Саллі не відчуватиме опіку, доки не отямиться.

– І ще один сюди! — Вона притиснула сигарету над другим соском, у повітрі поширився запах обпеченої плоті.

— О Господи! Вона обпікає себе? — закричала жінка за ближнім столиком.

Вона підскочила, щоб вийти.

— Це все частина постановки! — гукнув чоловік поблизу, плескаючи в долоні.

Тоді до нього приєдналися інші, й врешті вся публіка кинулася аплодувати.

— Ви ще нічого не бачили! — закричала Джинкс. — Йобане шоу тільки починається.

Тодд та Еліот нарешті кинулися до неї, та Джинкс викинула недопалок і вхопила бокал із вином із котрогось зі столиків. Вона вихлюпнула його вміст відвідувачу в обличчя й розбила бокал об стіл. Притиснула оббиту ніжку собі до горла та гукнула:

— Назад, обоє, або я швидко з усім розберуся.

Вони зупинилися, а Джинкс подалася до центру танцмайданчика й сказала:

— А зараз ви побачите вперше виконане наживо на сцені самогубство. Я присвячую цей виступ Нолі, якої більше немає з нами. — Виструнчившись, вона здійняла ліву руку над головою та різонула битим склом собі по зап’ястку.

Кров потекла по витягнутій руці їй на тіло.

— Заради всього святого, та зупиніть же її! — зойкнув хтось.

— Це штучна кров! — відгукнувся інший. — Я вже бачив такі виступи.

Тоді Джинкс розрізала інший зап’ясток, швиргонула осколок у публіку та почала крокувати вперед-назад, звівши руки над головою, намагаючись підстрибувати та вихилятися, наче Белла. Та вона знала, що не має почуття ритму і не може так крутити стегнами, як це вдавалося Беллі, й від цього розлютилася ще більше.

Хтось закричав:

— Ще! Ще!

— Ну дивіться, виродки! — заревіла вона. — Кожен із вас стікає кров’ю до смерті. Всі ви — вигадки моєї уяви, й коли я помру, весь світ знищиться одним махом. Саме це я й роблю, бачите? Я не вбиваю себе. Я знищую вас. Коли витече вся кров і мій розум спорожніє, жоден із вас не зможе існувати.

Публіка сміялася та плескала.

Але доки Джинкс витанцьовувала біля ближніх столиків, одна жінка нахилилася, торкнулася червоних плям серветкою та глянула ближче.

— Вона справжня! — закричала вона. — Це кров! Вона насправді вбиває себе.

Більше оплесків. Та коли Джинкс виструнчилась, аплодисменти завмерли й всі глядачі задивились на неї в благоговійній тиші. До них дійшло, що вони зараз спостерігали не за черговим садистським панк-рок-виступом. Зупинилися офіціантки. Завмерли прибиральники. Всі спостерігали за кривавим танцем смерті.

Тупа сука! Вона справді намагалася всіх нас вбити. Я натиснула та вперлася, щоб вийти, але безуспішно, поки вона не підсковзнулася на власній крові, що її й відвернуло. Тоді щось штовхнуло мене ззаду, шепочучи: «Твій вихід».

На мить я завмерла під світлом софітів. Публіка мене лякала. Тоді я засміялась та скрикнула:

— Чарівне вечірнє шоу закінчилось, пані та панове. Крові ніякої нема. Вина ніякого нема. Немає навіть тіла. Я не існую. Я тільки слід ілюзії. Це все спритність розуму.

Я вклонилася, повернулась і помахала своєю дупцею перед ними, зірвала оплески та овації. За сценою я передала кілька серветок Тоддові.

— Краще перев’яжи мені руки, поки тут все не стало ще гірше. Думаю, вони всі купилися, що то все було награно.

Але Тодд із Еліотом знали, що опіки, порізи та кров були справжніми. Вони дістали аптечку першої допомоги, Тодд обробив рани антисептиком та перев’язав.

— Ти скажене дівчисько, — сказав Еліот. — Для чого було все це влаштовувати?

— Якби ж я знала, — сказала я.

— Я відвезу тебе в лікарню, — сказав Тодд, коли закінчив перев’язувати мені руки.

— Не варто, — запевнила я його. — Зараз вже все під контролем. Просто відвези мене додому.

Після деяких суперечок він викликав мені таксі, але наполіг, що поїде зі мною. Не хотів залишати мене саму в квартирі.

— Може, мені краще зателефонувати доглядальниці, яка б побула з тобою? — спитав він.

— Зі мною все буде гаразд, Тодде, справді.

— Саллі… Ноло… Деррі… ким би ти не була. Якби з тобою щось трапилося, не знаю, що б я зробив.

— Нічого не трапиться.

— Ти була за волосину. Я ледь тримаюся, коли думаю, в якій ти небезпеці. Вийди за мене заміж та дозволь дбати про тебе.

— Це неможливо, Тодде. Я недостатньо хороша для тебе.

— Хороша? Ти найкраще, що траплялося в моєму житті. Я ніколи не бачив жінки бодай схожої на тебе. Доброї, розумної, живо…

— А як щодо моїх нападів жорстокості? Ти бачив, що сьогодні сталося.

Він похитав головою, закрокував туди-сюди.

— Коли тобі стане краще, ти зможеш впоратися з цим. Потрібен тільки самоконтроль. Сьогодні ти змінилася й зупинила те, що тебе охопило. Це показує, що твоя доброта сильніша за твою руйнівну силу.

— Я вже в цьому не впевнена, — промовила я.

Він взяв мене за руку.

— Виходь за мене заміж.

— Не тисни на мене, Тодде. Я сьогодні сама не своя.

— Добре, — сказав він, — та ким би ти не була, ти знову оживила мене, і це все, що мене турбує.

Коли Тодд пішов, я спробувала заснути, але натомість постійно крутилася та переверталась, дещо залякана думкою, що як тільки відключуся, то не матиму й уявлення, хто може вийти.

Я спустилася вниз і побалакала про це з Мерфі.

— Скажу тобі так, Мерфі, я здивована, що досі не перетворилася на нервозну шизоїдку.

Та було важко вести приватну бесіду з Мерфі, відколи Джинкс викрутила його руку так, що виглядало, ніби він показує світові середній палець. Треба, щоб хтось сказав містерові Ґріберґу виправити це. Виглядає не гарно.

Дванадцять

Белла роззирнулася навколо, готова поклонитися в очікуванні схвалення публіки. Та зрозуміла, що опинилася на самоті в ліжку, залитому з вікон сонячним світлом, і закричала:

— Ой блядь! Ну чому знову?

Тоді вона помітила свої перев’язані зап’ястя, глянула в дзеркало, побачила опіки на грудях і подумала… Господи, когось непогано так прикрасив якийсь садист.

Белла підскочила і люто роззирнулася довкола, взявши руки в боки. Це вже було занадто. Вона знала, що дотепер вже мала б звикнути до такого, та її найбільше турбувало те, що вона не змогла завершити виступ. Їй вже остогиділо, коли постійно хтось спихав її зі сцени — в прямому чи переносному сенсі — під софітами або