Читати книгу - "Рілла з Інглсайду"

їй подарував його Джо Мілгрейв. Пан Прайор не любив собак, але тоді, розглядаючи Джо як імовірного чоловіка Міранди, зласкавився й дозволив доньці лишити цуцика в себе. Міранда була така вдячна, що спробувала потішити батька, назвавши песика на честь його політичного кумира, великого очільника лібералів Вілфреда Лор’є[65], хоч це пишне ім’я було невдовзі скорочене до звичайного Вілфі.

Вілфред Лор’є ріс, квітнув і гладшав, проте Міранда непоправно розбестила й зіпсувала його, тож пес не подобався нікому, крім неї самої. Ріллу дратувала його манера лягати на спину й вимахувати лапами в повітрі, благаючи, щоб хтось полоскотав йому пещене черевце. Підпухлі блідаві очі Міранди виразно свідчили, що дівчина проплакала цілу ніч, отож Рілла, знаючи, що гостя має намір переповісти їй гірку історію, запропонувала поговорити у своїй кімнаті, звелівши Вілфреду Лор’є лишатися внизу.

— Візьмімо його із собою, будь ласка, — тужливо сказала Міранда. — Сердешний Вілфі не заважатиме нам, і я ретельно витерла йому лапки на ґанку. Він завжди так сумує без мене в чужому домі… а скоро він — це буде все… що лишиться мені… від Джо.

Рілла поступилася, і Вілфред Лор’є, зухвало вигнувши хвіст над плямистою спиною, звитяжно потрюхикав сходами попереду дівчат.

— Ох, Рілло, — схлипнула Міранда, коли подруги зачинилися нагорі. — Я така нещаслива. Не можу й переказати, як мені зле. Моє серце розривається від болю!

Рілла вмостилася поруч із нею на канапі. Вілфред Лор’є присів перед ними на задні лапи й наготувався слухати, глузливо висолопивши рожевого язика.

— Що сталося, Мірандо?

— Нині ввечері Джо приїде додому в останню відпустку. У суботу я одержала від нього лист… він надсилає мені листи на ім’я Боба Крофорда, через тата… ох, Рілло, він приїде тільки на чотири дні — у п’ятницю їхній підрозділ відправляють на фронт… і, можливо, я більше ніколи його не побачу…

— Він досі хоче, щоб ви побралися? — спитала Рілла.

— О, так. У листі він благає мене тікати. Але я не можу, Рілло… навіть заради Джо. Я втішаюся лиш думкою про те, що побачу його завтра вдень. Тато поїде в справах до Шарлоттауна. Ми із Джо принаймні спокійно поговоримо на прощання. А потім… ох, Рілло, я знаю, що тато не пустить мене й на станцію, провести його на війну!

— Чом би вам не побратися завтра по обіді в тебе вдома? — озвалася Рілла.

Міранда проковтнула сльози із таким подивом, аж мало не задихнулася.

— Рілло… Рілло… це неможливо…

— Чому? — просто запитала організаторка молодіжних осередків Червоного Хреста й перевізниця немовлят у порцелянових супницях.

— Ну… ми… ми й не думали про таке… Джо не має дозволу на шлюб… я не замовила собі плаття… я ж не можу вінчатися в чорнім… я… я… ми… ти… ти… — Міранда була геть спантеличена; Вілфред Лор’є, споглядаючи її отетерілий стан, закинув голову назад і меланхолійно дзявкнув.

Кілька хвилин Рілла Блайт квапливо розмірковувала. Потім сказала:

— Мірандо, якщо ти довіриш справу мені, я зроблю так, що завтра о четвертій пополудні ти будеш дружиною Джо.

— У тебе нічого не вийде.

— Вийде. Але ти мусиш зробити все так, як я скажу.

— Ні… я не знаю… ох… тато вб’є мене…

— Дурниці. Він, очевидно, розсердиться. Та невже ти боїшся батькового гніву більше, аніж того, що Джо ніколи не повернеться до тебе?

— Ні, — зненацька рішучо сказала Міранда.

— То ти зробиш усе, що я велю?

— Так.

— Отже, негайно зателефонуй Джо й скажи, хай він купить обручку й дістане дозвіл на шлюб.

— О, я не можу, — перелякано заскімлила Міранда. — Це буде так… нетактовно.

Рілла рвучко закрила рот, клацнувши білосніжними зубками.

«Боже, дай мені терпіння», — пробурмотіла вона подумки, а вголос відповіла:

— То я зроблю це сама, а ти йди додому й збери все, що можеш. Коли я зателефоную тобі й попрошу допомогти мені шити — одразу приходь сюди.

Щойно Міранда, бліда, перелякана, та все ж несхитно настроєна, подалася додому, Рілла кинулася до телефона й замовила міжміський дзвінок до Шарлоттауна. Її з’єднали так неймовірно швидко, аж вона повірила, що Провидіння вочевидь сприяє її намірам; утім, додзвонитися до військового табору й поговорити із Джо їй удалося майже через годину. Увесь цей час дівчина міряла кроками вітальню й молилася, щоби під час розмови на лінії не виявилося охочих переказати все Місяцю з Баками.

— Джо? Це Рілла Блайт… Рілла… Рілла… ні-ні, пусте. Слухай мене уважно. Перш ніж поїдеш сьогодні додому, купи обручки й дістань дозвіл на шлюб… на шлюб… так, дозвіл на шлюб. Чуєш? Ти зрозумів мене? Так, неодмінно — це твій єдиний шанс.

Окрилена удачею — адже єдиним страхом її було те, що не вийде вчасно повідомити Джо — Рілла передзвонила до Прайорів. Цього разу їй не так пощастило: відповів сам Місяць із Баками.

— Мірандо, це ти? Ох, пане Прайор!.. Пане Прайор, будьте ласкаві, спитайте Міранду, чи зможе вона по обіді допомогти мені шити? Справа нагальна, інакше я не турбувала б її. О, дуже вам дякую!

Пан Прайор дещо буркотливо, та все ж погодився відпустити Міранду — він не хотів образити лікаря Блайта й знав, що коли заборонятиме доньці працювати для Червоного Хреста, громадський осуд не дозволить йому спокійно мешкати в Глені. Рілла гайнула на кухню, причинила всі двері з таємничим виразом обличчя, який одразу насторожив Сьюзен, і врочисто проказала:

— Сьюзен, ви можете спекти весільний торт?

— Весільний торт? — ошелешено витріщилася Сьюзен. Якось Рілла зненацька вже принесла їй чуже немовля. Невже тепер вона хоче привести чоловіка?

— Так, Сьюзен, весільний торт — смачнючий, пухкий, дивовижний весільний торт із десятком яєць, лимонною шкоринкою… і всі інші страви також. Я допоможу вам завтра вранці — але не сьогодні, бо мушу пошити сукню й не можу гаяти часу.

Сьюзен відчула, що, певне, уже застара для таких потрясінь.

— Рілло, за кого ти віддаєшся? — пролебеділа вона.

— Сьюзен, мила, то не я щаслива наречена. Міранда Прайор і Джо Мілгрейв поберуться завтра вдень, доки батько її буде в місті. Воєнне весілля, Сьюзен — це дуже цікаво й романтично, правда? Я ще ніколи в житті так не хвилювалася.

Радісне збудження охопило весь Інглсайд, не оминувши навіть пані Блайт і Сьюзен.

— Я негайно стану пекти цей торт, — мовила Сьюзен, зиркаючи на годинник. — Пані Блайт, дорогенька, ви ж почистите фрукти й зіб’єте яйця, так? Якщо ви допоможете мені, увечері торт уже буде в печі. А завтра ми приготуємо салати й решту страв. Я працюватиму всю ніч, якщо доведеться,