Читати книгу - "Замок"

прислужником. Тоді можна буде викрити все це шахрайство. І якщо справа вже доходила до відкритого протистояння між Брунсвіком і старостою через К., то Брунсвік мав би бути зацікавлений перетягти К. на свій бік. К. стане частим гостем у хаті шевця і зможе використовувати засоби влади, які є в диспозиції Брунсвіка, і все всупереч старості. Хто знає, як далеко він зможе дійти завдяки цьому. Він зможе постійно перебувати поряд із дружиною Брунсвіка, – з такими мріями бавився К., а вони з ним, поки Ганс, хвилюючись за свою матір, стурбовано спостерігав за мовчанням К., як стежать за кожним рухом лікаря, що поринув у роздуми біля ложа важкохворого. Ганс погодився на те, що К. розмовлятиме з батьком про посаду землеміра, погодився тільки з метою в такий спосіб захистити матір від батька, а крім того, до цього дійшло б лише в крайньому разі, чого, слід сподіватися, не трапиться. Ганс запитав, як К. збирається пояснити батькові таку пізню годину для візиту. К. запропонував відповідь, що знехтувати правилами доброго тону його примусив раптовий розпач від жахливої роботи в школі та поведінка вчителя. Хлопець задовольнився таким поясненням, хоча й не надто охоче.

Тепер усе було сплановано, принаймні наскільки можливо було щось передбачити, і вдале завершення справи щонайменше не виглядало цілковито неймовірним. Ганс пожвавився, звільнений від тягаря важких думок, знову почав поводитися по-дитячому, ще трохи порозмовляв із господарями, спершу з К., далі з Фрідою, яка довго сиділа поряд із ними в полоні якихось власних думок, а тепер знову включилася в розмову. Вона запитала Ганса, ким він хоче стати. Той недовго думав і сказав, що хоче стати таким самим, як К., але причини такого рішення пояснити не зміг. Коли його запитали, чи хоче він стати шкільним прислужником, хлопець відповів категоричним запереченням. Подальші питання прояснили шлях, який привів його до такого бажання. Теперішньому становищу К. було важко позаздрити, радше навпаки, все виглядало сумно й жалюгідно, це Ганс розумів. І щоб збагнути це, йому навіть не потрібно було порівнювати К. з іншими людьми. Він сам хотів би захистити матір від поглядів та слів К. Але попри це він прийшов до К., попросив його про допомогу й був щасливий, коли К. погодився. Хлопець спостерігав щось подібне і в поведінці інших людей, а крім того, про К. питала мати. Із цих суперечливих вражень у Ганса визріло переконання, що хоча зараз К. й опинився дуже низько, в жалюгідному становищі, та в майбутньому, наразі навіть важко уявити, наскільки далекому майбутньому, К. все-таки підніметься вище за всіх. І саме ця недоступна відстань до миті тріумфу, а також переможний процес його досягнення, який був іще попереду, приваблювали Ганса, за таку нагороду він готовий був прийняти теперішнього К. Особлива дитячість і в той же час мудрість цього бажання полягала в тому, що Ганс дивився на К. згори вниз, як на молодшого, чиє майбутнє триватиме значно довше, ніж його власне, майбутнє малого хлопця. Він говорив про це, відповідаючи на запитання Фріди, з якоюсь майже сумною серйозністю. Згодом К. зміг пожвавити його й вивести з цього сумного настрою. К. сказав, що знає, чому Ганс йому заздрить. Ідеться про красивий різьблений ціпок на столі, з яким хлопець розсіяно бавився впродовж розмови. Але К. вміє робити такі ціпки, і якщо вони зможуть здійснити свій план, він зробить Гансові ще кращий. Зараз вже не було до кінця ясно, чи хлопець справді має на увазі ціпок, так він зрадів обіцянці й весело попрощався, міцно потиснувши руку К. зі словами: «Отже, до післязавтра».

Ганс дуже вчасно встиг піти, бо незабаром після цього вчитель шарпнув за двері, побачив, що К. та Фріда спокійно сидять за столом, і закричав:

– Вибачте, що потурбував! Але скажіть, будь ласка, коли тут нарешті буде прибрано? Ми сидимо там, як оселедці в бочці, від цього страждає навчальний процес, а ви тут порозвалювалися у величезному гімнастичному залі. А щоб мати ще більше місця, вигнали помічників! Хоча б зараз уставайте й починайте рухатися!

Потім звернувся до К.:

– А ти збігай за моїм другим сніданком до заїзду «Біля мосту»!

Усе це він прокричав розлючено, але самі слова були відносно мирними, навіть грубе «ти». К. миттю підхопився виконувати наказ, але, щоб трохи подратувати вчителя, сказав:

– Мене ж звільнено.

– Звільнено чи не звільнено, а сніданок мусиш принести, – відрубав учитель.

– Звільнено чи не звільнено? Я б усе-таки хотів дізнатися, – наполягав К.

– Що ти мелеш? – сказав учитель. – Ти ж не погодився на звільнення.

– Цього достатньо, щоб відмінити його? – запитав К.

– Для мене недостатньо, – відповів учитель. – Можеш повірити мені, а ще більше сільському старості, хоч як це дивно. А тепер біжи, бо інакше справді вилетиш звідси.

К. був задоволений, здається, вчитель за цей час порозмовляв зі старостою, або не розмовляв, а тільки спробував уявити собі, якої той буде думки про звільнення, і ця думка виявилася на користь К. Землемір заквапився принести сніданок, але вчитель ще раз викликав його назад, уже з коридору. Можливо, хотів випробувати, чи послухається К., щоб зробити для себе висновки на майбутнє, а може, йому просто захотілося ще трохи покомандувати та поспостерігати за тим, як К. бігатиме туди-сюди, виконуючи його розпорядження, неначе кельнер. Зі свого боку К. усвідомлював, що надмірна покірність перетворить його на раба і хлопчика для биття. Але не хотів заходити занадто далеко у випробовуванні нервів учителя, бо навіть за умови, що звільнити його не можуть, а це вже доведено, зробити його існування в школі нестерпним учителеві нескладно. Але саме зараз К. тримався за цю посаду більше, ніж раніше. Розмова з Гансом вселила в нього нові, хоча, треба визнати, достатньо малоймовірні, можливо, і зовсім безпідставні, та все-таки надії, про які він уже не міг забути; вони навіть затьмарили сподівання на Варнаву[11]. І якщо він хотів утілити ці надії в життя, йому доведеться відмовитися од усього іншого, присвятити всі свої сили досягненню тільки цієї мети, забути про їжу, житло, сільську владу, навіть про Фріду. Хоча в принципі йшлося тільки про Фріду, решта цікавило його, якщо мало стосунок до неї. Тому він був змушений триматися за цю посаду, що хоч якось забезпечувала Фріду, а також терпіти від учителя більше, ніж здатен був витримати за інших обставин. Усе це не було аж надто болючим і входило в перелік звичайних життєвих