Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

на мої особисті почуття. І саме через ці накази я тут, готую чергову справу на захист трону та вівтаря.

Говорячи таке, Симоніні важко дихав, але зауважив, що ледве помітно, та лезо ножа повільно віддалялося від його обличчя.

— Ви присвятили своє життя своєму королю, — вів він далі, — й маєте знати, що існують місії… священні… якщо дозволите мені так висловитись… заради яких можна скоїти те, що за інших обставин вважалося б мерзенністю. Розумієте?

Маестро Нінуццо досі не міг уторопати, але демонстрував тепер, що помста вже не єдина його мета:

— Останніми роками я дуже голодував, тож вид вашого трупа не втамує мій голод. Мені настобісіло жити у пітьмі. Відколи я відшукав ваші сліди, я помітив, що ви також відвідуєте ресторації для багатіїв. Скажімо так, я залишу вам життя в обмін на певну суму щомісяця, яка дозволить мені їсти й спати, як ви, а то й краще.

— Маестро Нінуццо, я обіцяю вам дещо більше за невеличку щомісячну суму, адже саме зараз я готую замах на французького імператора, а ви ж знаєте, що ваш король утратив трон саме через те, що Наполеон таємно допомагав Ґарібальді. Ви, хто стільки знає про порох, маєте зустрітися з групою сміливців, котрі, зібравшись на рю де ла Юшетт, створюють те, що справді можна назвати пекельною машинерією. Приєднавшись до них, ви не лише зможете ввійти в історію, довівши ваші непересічні піротехнічні здібності, а й, зважаючи на те, що за цим замахом стоїть особа надзвичайно високого рангу, отримаєте свою частку винагороди, яка зробить вас багатієм до кінця життя.

Лишень Нінуццо почув про порох, у його душі перегоріла вся та злість, яку він викохував у собі від тієї ночі у Баґерії, а щойно Симоніні почув його слова, зрозумів, що тепер Нінуццо у нього в руках.

— Отже, що мені робити?

— Усе дуже просто. За два дні, близько шостої, ви підете за цією адресою, постукаєте, а зайшовши в гамазею, скажете, що вас послав Лакруа. Наших друзів попередять завчасно. Але щоб вас упізнали, маєте уткнути у петлицю вашого жакета гвоздику. Я прийду близько сьомої. З грошима.

— Я прийду, — відповів Нінуццо, — але дивіться мені, якщо йдеться про якийсь фокус, зважте, я знаю, де ви мешкаєте.

Наступного ранку Симоніні прийшов до Ґав'ялі й повідомив, що час піджимає. Хай усі зберуться завтра близько шостої по обіді. Спочатку прийде один сицилійський піротехнік, за його дорученням, аби перевірити стан підготовки, незабаром по тому прийде він сам, а потім пан Лакруа завітає особисто, щоб цілком поручитися за справу.

Згодом Симоніні відправився до Лаґранжа й повідомив, що йому стало відомо про змовницький замах з метою вбивства імператора. Йому також відомо, що змовники зберуться близько шостої ввечері наступного дня на рю де ла Юшетт, аби передати вибухівку організаторам.

— Та будьте уважним, — мовив Симоніні. — Якось ви сказали, що з десятка членів таємного товариства троє — наші шпигуни, шестеро — йолопи, а один — людина небезпечна. Чудово. Шпигун серед них буде один — це я, вісім — дурнів, а от насправді небезпечна особа буде з гвоздикою у петлиці. А оскільки цей чоловік для мене теж небезпечний, хай зчиниться невеличкий безлад, і цього типа не арештовуватимуть, а вб'ють на місці. Повірте, так галасу буде менше. Біда буде, як той чоловік заговорить, навіть з вашою людиною.

— Я вірю вам, Симоніні, — мовив Лаґранж. — Чоловіка буде усунено.

О шостій Нінуццо, уткнувши у жакета веселу гвоздичку, явився на рю де ла Юшетт; Ґав'ялі разом зі своїми хлопцями показав йому свої складні пристрої, за півгодини прийшов Симоніні, повідомивши, що незабаром прийде пан Лакруа. За п'ятнадцять до сьомої у кімнату ввірвалася поліція, Симоніні, горлаючи, що їх зрадили, витягнув пістоля й націлився у жандарма, але вистрілив у повітря, а ті у відповідь поранили Нінуццо у груди, та оскільки все слід було зробити чисто, вони застрелили ще одного змовника. Нінуццо, качаючись по підлозі, сипав сицилійськими прокльонами, тож Симоніні, знову вдаючи, що цілиться у жандармів, добив маестро.

Люди Лаґранжа заскочили Ґав'ялі та його ватагу на гарячому: при собі ті мали кілька недороблених екземплярів вибухівки та пакунок з листівками, в яких писалося, навіщо вони ті бомби складали. Під час термінових допитів Ґав'ялі та його спільники показали на загадкового пана Лакруа, який, як вони гадали, зрадив їх. Ось ще одна підстава для Лаґранжа зробити так, щоб Лакруа зник. У протоколах поліції зазначалося, що він брав участь в арешті змовників і дістав кулю від пари негідників. Похвальна грамота на пам'ять.

Що ж стосується власне змовників, то було вирішено не влаштовувати над ними гучного суду. «Цими роками, — пояснював Лаґранж Симоніні, — неугавно ходили чутки про замахи на імператора й вважалося, що чимало з цих пліток не виникли нізвідки, а хвацько розповсюджувалися республіканцями, аби підбурити фанатиків до суперництва». Тож немає потреби поширювати думку, що вчиняти замах на життя Наполеона III стало модно. Отож змовників заслали в Кайєнну, де вони повмирали від малярії.

Порятунок імператорського життя приносить чималенькі грошенята. Якщо робота над справою Жолі збагатила Симоніні на добрячих десять тисяч франків, то розкриття змови принесло йому тридцять тисяч. Враховуючи, що оренда помешкання й матеріали для виготовлення бомб обійшлися йому в п'ять тисяч франків, чистими лишалося тридцять п'ять тисяч — більш ніж десятина від 300-тисячного капіталу, якого прагнув чоловік.

Цілком задоволений долею Нінуццо, Симоніні все-таки було шкода Ґав'ялі, який, урешті-решт, був непоганим хлопцем, та й довіряв йому. Одначе, якщо людина хоче стати змовником, має ризикувати й нікому не йняти віри.

Прикро за Лакруа, котрий, по суті, не зробив йому ніякої шкоди. Та його вдова, певно, отримає достойну пенсію.

12. Ніч у Празі

4 квітня 1897 року

У мене не було вибору, треба йти до Ґуедона, про якого казав Жолі. Книгарнею на рю де Боен керувала старезна зморщена стара діва, завжди зодягнена у величезну чорну спідницю з льону та очіпок, як у Червоного Капелюшка, який закривав їй півобличчя — і то на щастя.

У книгарні я відразу познайомився з Ґуедоном — скептиком, який з іронією дивився на навколишній світ. Люблю безвірників. Ґуедон відразу радо відгукнувся на прохання Жолі, відправивши тому харчів та трохи грошей. Потім зіронізував щодо друга, на якого він витрачався. Навіщо писати книжку, ризикуючи потрапити за ґрати, коли ті, хто вміє читати книжки, за своєю натурою вже республіканці, а ті, хто підтримує диктатора, — неграмотні селяни, яких допустили