Читати книгу - "Нескінченна історія"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 117
Перейти на сторінку:
відповіла:

- Якщо ж герой до нас

Пристане в добрий час -

Нове життя дасть пагін,

Тож хай вдихне він зваги!

- Воістину, ти жахлива, - сказав і написав Старець. - Те, про що ти кажеш, означає кінець без кінця. Таким чи­ном ми вступимо в коло вічного повторення того самого. І вже ніколи не зможемо вирватися за межі цього кола. Вий­ти з нього буде просто неможливо.

- Так, ми - не зможемо, - відказала вона, і голос її з лагідного перемінився на твердий, наче криця, - але й він також не зможе. У нього тепер є тільки один-єдиний вихід - порятувати нас усіх.

- Невже ти збираєшся віддати долю всієї Фантазії у руки людської дитини?

- Саме так.

А тоді додала, тільки зовсім тихо:

- Чи, може, ти знаєш якусь іншу раду?

Запала тиша, а тоді у ній прозвучав глухий голос Стар­ця:

- Не знаю.

Він стояв, низько нахиливши голову над книжкою, в якій писав. Його обличчя повністю сховалося під каптуром, його вже не було видно.

- То зроби те, про що я прошу!

Старець Із Мандрівної Гори скорився волі Дитинної Царівни і почав розповідати їй Нескінченну Історію від са­мого початку.

Тої ж миті сяйво, яке струменіло зі сторінок книги, змінило колір. Воно стало червонуватим, як і літери, які виникали тепер, коли Старець проводив над сторінкою кни­ги своїм олівцем. Його чернеча ряса з каптуром теж набули кольору міді. Він писав - і одночасно звучав його голос.

Бастіян теж чув цей голос цілком виразно.

І все ж таки перших слів, які проказав Старець, він не зрозу­мів. Вони пролунали приблизно так:

яннадив інравкитнА

реднаероК дарноК лраК - кинсалВ

«Дивно, — подумав Бастіян, — чому Старець раптом загово­рив чужою мовою? Чи, може, це якась магічна формула?»

Та Старець промовляв далі, тож Бастіян мусив прислухатися.

Так було написано на скляних дверях невеличкої букі­ністичної крамнички, але цей напис виглядав так, ясна річ, тільки якщо дивитися зсередини темнуватого приміщення крізь віконну шибку назовні, на вулицю.

Надворі був сірий холодний листопадовий день, дощ періщив як із відра. Краплі стікали склом донизу, перебі­гаючи через літери з вигадливими завитками. Усе, що мо­жна було розгледіти крізь цю шибку, - стіна, ціла у дощо­вих патьоках, на протилежному боці вулиці.

«Цієї історії я не знаю, — подумав Бастіян ледь розчаровано, — в книжці, яку оце читаю, її нема. Ну от, виявляється, я весь час помилявся. А то вже був подумав, що Старець і справді почав ро­зповідати Нескінченну Історію від самісінького початку».

Зненацька двері розчахнулися - та так рвучко, що неве­личке гроно мосяжних дзвіночків над ними стривожено за- баламкало і добру часину не могло вгамуватися. Зчинив оцей гармидер невисокий, опецькуватий хлопчина років десяти-одинадцяти. Темно-брунатне волосся мокро звисало йому на обличчя, плащ наскрізь промок, з нього скрапува­ла вода, на ремінці через плече теліпався шкільний ранець. Хлопець був трохи блідий і захеканий, та, ніби на протива­гу недавньому поспіху, тепер застиг як укопаний, зупини­вшись у відчинених дверях.

Бастіянові, який читав ці слова, водночас чуючи низький го­лос Старця Із Мандрівної Гори, задзвеніло у вухах і потемніло в

очах.

Те, про що тут ішлося, було його власного історією! І ця його історія була записана у «Нескінченній історії»! А він, Бастіян, був персонажем цієї книги, хоча досі мав себе тільки за її читача! І хтозна, може, саме в цю хвилину її читає іще якийсь — якийсь ін­ший — читач, думаючи, що він лише читач цієї книги, — і так далі, аж до нескінченності!

Тепер Бастіяна по-справжньому пойняв страх. Йому раптом забракло повітря.

Він почував себе наче в невидимій в’язниці. Йому захотілося закрити цю книгу, він не бажав читати далі,

та низький голос Старця Із Мандрівної Гори продовжу­вав розповідь,

і він нічого не міг вдіяти. Він навіть спробував затулити вуха, але це не допомагало, тому що голос лунав десь усередині.

Бастіян усе ще намагався переконати себе у тому, що цей неймовірний збіг історії, прочитаної ним у книзі, з його власною історією є якоюсь божевільною випадковістю (хоч насправді він уже давно переконався, що це не так),

проте глухуватий голос Старця невблаганно правив своєї -

і Бастіян цілком виразно почув, як той каже:

- А манери? - почув він за собою буркотіння. - Манер у тебе ні на шеляг, інакше ти принаймні назвався би.

- Я називаюся Бастіян, - сказав хлопець, - Бастіян Ба­льтазар Букс.

У що мить Бастіян зробив неабияке і дуже важливе відкриття: можна бути цілком переконаним у тому, що чогось хочеш — мож­ливо навіть роками, — доки переконаний, що це бажання нездійс­ненне. Та коли зненацька опиняєшся перед можливістю того, що це бажання збудеться, втілиться у життя, здійсниться, то почина­єш думати лише одне: ліпше було б ніколи цього не бажати.

Принаймні так воно було з Бастіяном.

Тепер, коли все раптом стало таким невідворотно реальним, він волів би просто-напросто втекти. Ось тільки, здається, втікати нема куди. А тому він повівся, як жук, що прикидається мертвим і завмирає догори лапками. Він вдав, ніби його нема, принишк, за­чаївся, спробував зробитися якомога меншим, — щоправда, це вже не могло йому допомогти.

Старець Із Мандрівної Гори продовжував розповідь, водночас записуючи все заново, про те, як Бастіян поцупив книжку, як він сховався на шкільному горищі й почав там її читати. Відтак знову почалися Великі Пошуки Атрею, який знову прийшов до Прадавньої Морли, знову знайшов Фухура в Йґрамулевій павутині понад Великою Безоднею, і знову Атрею почув, як Бастіян налякано зойкнув. Знову його вилікувала старенька Урґль, і знову його повчав Ен- гівук. Він знову пройшов через Браму Великої Таїни і зро­бив крок у Бастіянове відображення в Брамі Чарівного Дзе­ркала. А тоді знову були Вітряні Велетні та Місто- Примара, і Ґморк, і чудесний порятунок Атрею, і повер­нення до Вежі Зі Слонової Кості. А поміж цими подіями діялося все те, що пережив сам Бастіян: він знову запалив свічки, знову побачив Дитинну Царівну, і знову вона марно чекала, що він прийде. А потім вона знову вирушила в до­рогу в пошуках Старця Із Мандрівної Гори, і знову підняла­ся східцями з літер, і знову ввійшла у яйце, і знову відбула­ся ціла їхня розмова, слово до слова, яка закінчилася тим, що Старець Із Мандрівної Гори знов почав писати і розпові­дати Нескінченну Історію...

...і так триватиме віки вічні, бо ж неможливо, щоби в перебігу того, що вже сталося, настали якісь зміни.

1 ... 49 50 51 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченна історія"