Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"

депутатів відбудеться, двадцяти трьом хлопцям відкрили всі секрети плану і кожному визначили точне завдання. Їх поділили на шість загонів, по чотири в кожному, і завдяки складній, але ефективній системі, кожному з них дістався номер, що дозволяв знати, який його загін і яке його місце в ньому.

Геніальність акції полягала в тому, аби прикинутися патрулем Школи базової підготовки піхотинців Національної гвардії. Тож вони вбралися в уніформу оливкового кольору, пошиту підпільними швачками у різних розмірах, взулися у військові черевики, куплені попередньої суботи у різних крамницях. Кожному видали похідну сумку з червоно-чорною хустинкою СФНВ, двома носовими хустинками на випадок поранень, ручним ліхтариком, масками і окулярами проти газів, пластиковими пакетами, щоб запасати воду в надзвичайній ситуації, і пакетом бікарбонату, аби протистояти сльозогінним газам. Крім того, у спільному оснащенні диверсійної групи було ще десять півтораметрових нейлонових мотузок, щоб прив’язувати заручників, і три ланцюги з висячими замками, щоби замкнути зсередини всі двері Національного палацу. Медичних наборів вони з собою не мали, бо знали, що в Блакитній залі є медична служба і аптечки першої допомоги. Й нарешті, їм роздали зброю, яка ніяк не могла відрізнятись від тієї, якою користується Національна гвардія, бо майже вся була захоплена в боях. Усе озброєння складалося з двох пістолетів-кулеметів Узі, автоматів G3, M3, M2, двадцяти гвинтівок Ґаранд, пістолета Бравнінґ і п’ятдесяти гранат. Кожен міг зробити триста пострілів.

Єдиний опір усі вони вчинили, коли треба було обрізати волосся і зголити бороди, які вони так старанно відрощували на фронтах війни. Проте жоден член Національної гвардії не може носити ні довгого волосся, ні бороди, і тільки офіцери можуть мати вуса. Тож не було іншої ради, як стригтися, і то як-небудь, бо СФНВ в останній момент не знайшов надійного перукаря. Вони стригли один одного. Дорі Марії рішуча товаришка, двічі клацнувши ножицями, обтяла її розкішну бойову гриву, аби не було видно, що то жінка в чорному береті.

Об одинадцятій п’ятдесят ранку в Блакитній залі зі звичною затримкою розпочалось засідання палати депутатів. До її складу входять лише дві партії: Ліберальна партія, яка є офіційною партією Сомоси, і Консервативна партія, що грає роль лояльної опозиції. З великих скляних дверей головного входу видно парламентські лави лібералів справа і парламентські лави консерваторів зліва, а в глибині, на підвищенні, — довгий стіл для президії. За кожним рядом лав є балкон для прихильників кожної партії і трибуна для журналістів, але балкон для прихильників консерваторів вже віддавна зачинений, тоді як для лібералів відчинений і завжди заповнений найманими прибічниками. У той вівторок він був залюднений більше, ніж звикло, а на трибуні для преси було близько двадцяти журналістів. Загалом у залі було сімдесят сім депутатів, і двоє з них для СФНВ були на вагу золота: Луїс Пальяйс Дебайле, двоюрідний брат Анастасіо Сомоси, і Хосе Сомоса Абреґо, син генерала Хосе Сомоси, який є зведеним братом диктатора.

Правитель іде!

Дебати щодо бюджету розпочалися о пів на першу, коли дві легкі вантажівки «Форд», пофарбовані у захисний колір, із зеленим брезентовим верхом і дерев’яними лавками ззаду, одночасно спинились перед двома бічними входами до Національного палацу. При кожному вході, як і передбачалось, стояв озброєний гвинтівкою поліцейський, та обидва добряче звикли до своєї рутини, аби здати собі справу, що зелень вантажівок була значно яскравішою, ніж в Національної гвардії. З кожної вантажівки швидко, скоряючись точним військовим наказам, висіли три загони солдатів.

Першим перед східною брамою зліз з вантажівки командир Зеро, за ним — три загони. Останнім командувала номер Два: Дора Марія. Щойно зіскочивши на землю, Зеро закричав своїм сильним і дуже владним голосом:

— Розступіться! Правитель іде!

Поліцейський при вході відразу ж відступив убік, і Зеро залишив одного зі своїх людей стояти на чатах біля нього. У супроводі своїх людей він піднявся широкими сходами на другий поверх з такими самими грубими криками, що їх видає Національна гвардія, коли наближається Сомоса, і дійшов туди, де стояли інші два поліцейські з револьверами і кийками. Зеро роззброїв одного, а Два роззброїла іншого із тим самим паралізуючим криком: «Правитель іде!»

Там поставили на чати інших двох партизанів. На той час юрба в коридорах почула крики, побачила озброєних вартових і спробувала утекти. В Манагуа це майже суспільний рефлекс: коли прибуває Сомоса, усі розбігаються.

У Зеро було конкретне завдання: увійти в Блакитну залу і не відпускати депутатів, знаючи, що всі ліберали і багато консерваторів озброєні. У номера Два було завдання прикривати цю операцію перед великими скляними дверима: відтіля згори можна було контролювати головний вхід в будівлю. Вони знали, що по обидва боки скляних дверей стоятимуть два поліцейські з револьверами. Унизу, при головному вході, що закривався решіткою з кованої сталі, стояли два чоловіки, озброєні гвинтівкою і пістолетом-кулеметом. Один з них був капітаном Національної гвардії.

Зеро і Два у супроводі своїх загонів через насмерть налякану юрму пробилися до дверей Блакитної зали і були заскочені тим, що в одного з поліцейських є гвинтівка. «Правитель іде!», — знову закричав Зеро і відібрав у нього зброю. Четвертий обеззброїв іншого, але ці поліцейські перші зрозуміли, що це обман, і втекли сходами на вулицю. Тож два охоронці при вході стали стріляти в людей номера Два, і ті відповіли залпом щільного вогню. Капітан Національної гвардії загинув, іншого поліцейського було поранено. Головний вхід на якусь мить лишився неприкритим, але номер Два розставила там кількох людей для його захисту.

Всі на землю

Як і передбачалося, почувши перші постріли, сандіністи, які охороняли бічні входи, прогнали обеззброєних поліцейських, зачинили двері зсередини при допомозі ланцюгів і висячих замків і побігли на підмогу своїм товаришам помежи тлумом, що біг не знати куди, гнаний панікою.

Тим часом номер Два проминула вхід до Блакитної зали і дійшла до кінця коридора, де був бар для депутатів. Коли вона штовхнула карабіном М1 двері, готова стріляти, то побачила тільки купу чоловіків, розпростертих на синьому килимі. То були налякані депутати, які, почувши перші постріли, кинулися на підлогу. Їхні охоронці, думаючи, що й справді йдеться про Національну Гвардію, здалися без опору.

Відтак Зеро штовхнув дулом G3 широкі матові скляні двері Блакитної зали і натрапив на цілком паралізовану палату депутатів: шістдесят два