Читати книгу - "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"

По-перше, дві оригінальні фашистські партії в Італії та Німеччині постали після російської революції. У цей період широко побутувала думка, що соціалістичні та комуністичні партії поширюватимуть революцію на захід. Первинними мішенями фашистів і нацистів були соціалісти та комуністи їхніх країн. Метою була не просто перемога над ними на виборах, а знищення їх у збройній боротьбі. Фашисти та нацисти звинувачували демократію в заохоченні зростання цих рухів, і хоча спершу деякі фашисти приховували свою мету, зрештою, вони прагнули замінити демократію на диктатуру.

Сьогоднішні популістські рухи в Західній Європі відкрито функціонують у межах демократичної виборчої системи. Вони здобувають владу і втрачають її, як звичайні партії. Ті, хто опирався на фашизм у минулому, як-от «Національний фронт», зреклися цього коріння. (У Східній Європі та Греції є праві партії, які досі не дистанціювалися від темного минулого Європи). Хоча деякі партії мають харизматичних лідерів, вони не прагнуть зробити їх уособленням волі держави, а просто хочуть, щоб їх обрали. Ґрілло навіть сам не брав участі у виборах, а Данська народна партія, яка раніше не мала зв’язків із фашизмом, змінила своє найвище керівництво в спосіб, яким скористалася б звичайна партія. У США Трамп — це вистава одного актора, де первинною мішенню були інші республіканці. Він не сформував навколо себе руху. Він демонструє антидемократичні схильності, але вони виглядають як ексцентричність. Якщо Трамп і співвідноситься з кимось у європейській історії, то радше з італійським Сільвіо Берлусконі, а не з Муссоліні і не з Гітлером.

По-друге, оригінальні фашистські рухи постали не лише у відповідь на революційні зміни, але також і як частина тривалої боротьби за імперське панування, що почалася в 1870-х роках, коли європейські держави форсували процес розподілу світу на колонії, протекторати та сфери впливу. Як незалежно один від одного підсумували Вудро Вілсон і Володимир Ленін, Перша світова війна була, принаймні частково, спробою Німеччини (що не поступалася Великій Британії в промисловості, але поступалася в колоніях) перерозподілити імперські трофеї. Європейський фашизм виник як елемент спроби переможеної Німеччини повернути собі відібране у Версалі й відновити імперію та намагання іншої імперської держави — Італії — здобути те, чого, на її думку, її позбавили обманом. Гітлер хотів Тисячолітнього Рейху, а Муссоліні прагнув відновити Римську імперію. У цьому сенсі фашизм був експансіоністським за своєю суттю.

У всякому разі праві популістські рухи в Європі відкидають наднаціональні утворення. Вони хочуть відновити твердий державний контроль над своєю валютою, фіскальною політикою та кордонами. Вони не люблять використовувати для опису своїх цілей термін «націоналістичний», бо він передбачає певний стосунок до неприємного минулого Європи, де експансіонізм був невід’ємним від націоналізму. «Національний фронт» використовує термін souverainiste, а не nationaliste. Кеннет Крістенсен Берт із Данської народної партії пояснює: «Націоналізм має дуже погану тональність, тож ми не називаємо себе націоналістичною силою, ми називаємо себе національною»[364]. «Подемос» в Іспанії використовують термін patriotica (патріотичний), а не nacionalista (націоналістичний). Але по суті, як зазначає аналітик із питань зовнішньої політики Джордж Фрідман, ці рухи є націоналістичними[365] на противагу імперіалістичним чи глобалістським. На відміну від міжвоєнного фашизму, вони приводять у дію відцентрові, а не доцентрові сили в європейській та світовій політиці.

Трамп також є націоналістом. Його обіцянка «знову зробити Америку великою» не передбачає повернення Філіппін чи започаткування нових загарбницьких війн. Навпаки, Трамп хоче вивести США з конфліктів за кордоном, які безпосередньо Америці не загрожують, а натомість використати ресурси країни для відбудови її інфраструктури та промисловості. Він відкрито критикує неоконсерваторів, які хочуть створити новий «Американський світ» (Рах Americana) на Близькому Сході. У самій країні Трамп хоче побудувати стіну для припинення нелегальної імміграції. Він прагне зміцнити кордони США, а не розширити їх.

Називання цих партій і кампаній «фашистськими» може сприяти ефективній політиці. Воно виявляє найшкідливіше в цих рухах — пошук ворогів і винних серед інших національностей та релігій, а в ситуації з Трампом також заохочення до бандитизму. Але це не допоможе зрозуміти їхню справжню роль у сучасній історії. Називання їх фашистами перебільшує їхню небезпеку — вони не погрожують розпочати війну чи розпустити парламенти. У разі зміни умов у США чи Європі це може статися в майбутньому, але наразі це хибне уявлення про них. Якщо вони викликають відразу, то це через сповідуваний ними виключний націоналізм, а не через їхні глобальні амбіції.

Палкий осуд цих кампаній і партій, в основі якого — неточні історичні аналогії, заважає зрозуміти, чому проголошуване популістами знаходить відгук у широкої громадськості і як вони вказують, хоч і недосконало, на реальні проблеми, що применшують чи ігнорують основні партії. Відповідно до природи популізму ці кампанії та партії звертають увагу на проблеми, висуваючи вимоги, які навряд чи можна реалізувати в поточних політичних обставинах. Деякі праві популісти ці вимоги прикрашають нетерпимістю чи оспорюванням демократичних норм. В інших випадах ці вимоги затьмарюються дезінформацією, але все одно вказують на лакуни в структурі загальноприйнятих політичних суджень.

Можливо, Народна партія помилялася, вбачаючи панацею у вільному карбуванні срібних монет чи просуваючи складну схему створення системи складів для допомоги фермерам, але в засудженні нерегульованості фінансової сфери та вантажних перевезень, зростання економічної нерівності та корумпованої й недемократичної політичної системи немає нічого хибного. Пропоновані Лонгом податкові схеми не були сприйняті, але він змусив адміністрацію Рузвельта звернути увагу на диспропорцію в розподілі багатства. Ідеї Сандерса щодо Medicare для всіх чи безкоштовних коледжів, можливо, не пройшли б у скупому Конгресі, та й самі ці плани, можливо, потребували значного доопрацювання, але це, імовірно, достойні цілі в той час, коли багато американців стривожені поточною ситуацією.

Трамп хвалиться, погрожуючи запровадити величезні мита для Китаю чи виробників, які переносять свої заводи до Мексики, або розірвати Угоду про Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA), але проблеми торгівлі США з Китаєм та необмеженої мобільності капіталу існують. За даними Девіда Отора, Девіда Дорната Ґордона Г.