Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

ніяких недомовок. Тільки Лоренсен належить до одного типу дослідників, а я — до іншого.

Адамс. Ну, а до якого типу дослідників належить Лоренсен?

Севілла. Як вам сказати? Він би жахнувся, коли б знав, як я поводився з Фа.

Адамс. Скажімо, його спосіб мислення більш традиційний, а ваш — більш мистецький.

Севілла. О, мені не подобається це слово «мистецький». Лоренсен боїться скандалу в науці, якщо ви розумієте мене.

Адамс. Так, розумію, дякую. Це все викликає великий інтерес, і мені майже соромно після всього повертатися до своїх поганих манер і неприємних запитань.

Севілла. Коли я добре розумію, ви зробили мені невеличку перерву.

Адамс. Я захоплююся вашим почуттям гумору.

Севілла. Ну що ж, ми квити: я захоплююся вашим умінням маніпулювати людьми.

Адамс. Здається, ви це говорите з деякою прикрістю.

Севілла. Вона не здається вам неприродною?

Адамс. Відверто кажучи, так. Що ж, продовжимо. Незважаючи на перешкоду, що ви нам влаштували, ми спромоглися налагодити контакт з обома відставниками, й зараз я радий доповісти, що вони в наших руках.

Севілла. Вони у в’язниці?

Адамс. Я не сказав, що вони у в’язниці. Але вони в наших руках, або ж достоту кажучи, в руках людей, які насамперед дозволяють нам допитувати їх.

Севілла. Допит у таємному місці без присутності захисника — це щось схоже на інквізицію.

Адамс. Та що ви, професоре! Не будьте таким уїдливим. Ми живемо в країні, де катування, арешт людей і куля в потилицю недопустимий метод.

Севілла. Сподіваюся, що так.

Адамс. Повернімося до наших відставників. Очевидно, настав час сказати вам, що по суті ми знаємо, хто видав таємницю. То не Майкл Джілкріст, як спершу ми думали, а Лізбета Доусон.

Севілла. Лізбета!.. Але ж навіщо вона це зробила?

Адамс. Навіщо? Отож-бо й питання. (Тиша). Вона твердить, нібито діяла за вашою вказівкою.

Севілла. Який бридкий наклеп!

Адамс. Чи можете ви це довести?

Севілла. Як я можу довести свою невинність? Я не винен і все. (Пауза). Ви знаєте, мої стосунки з Лізбетою стали жахливими. До речі, ви маєте в своєму розпорядженні стенограми всіх моїх розмов з нею.

Адамс. Нам відомо про розмови, які відбувалися в лабораторії. Але ми нічого не знаємо про розмови, що могли відбуватися десь на шляху чи в недоступному дачному будиночку.

Севілла. Містере Адамс, ви ставите мене в надзвичайно складне становище, кажучи про цей будинок. Він не має нічого спільного з нашою справою. Ви добре знаєте, що я туди водив лише одну особу.

Адамс. Ми розглядаємо наймання цього будинку як другу спробу сховатися від нашого ока.

Севілла. Слухайте, ви все ж таки належите до людського поріддя. Тож зрозумійте, що є речі в житті, які я не можу віддати на глум якимось…

Адамс. Якимось шпикам. Кажіть до кінця, мене це не дратує. Повернімось до Лізбети Доусон. Вона запевняє, що ваша сварка насправді була вдавана й що її несподівана відставка дозволила їй накивати п’ятами без будь-якого нагляду. По суті, коли вона полишила вас, дісталася до Канади, де, виконуючи ваші вказівки, негайно встановила зв’язки з радянським посольством.

Севілла. Це… це дідько знає що! Це — безглуздя! Який привід я мав для…

Адамс. Як запевняє Лізбета, ви були незадоволені мовчанкою, що оповила ваші досліди, й воліли примусити нас за допомогою добре обміркованого неделікатного вчинку їх розголосити.

Севілла. Я зрадив свою країну через гонор! Ви вірите цьому?

Адамс. Не вірю, однак ви могли мотивувати іншим. Наприклад, ви могли бути не в згоді з урядом Сполучених Штатів щодо війни у В’єтнамі.

Севілла. Але ж я не виявляю ніякої незгоди!

Адамс. Ви певні цього?

Севілла. Цілком.

Адамс. Вибачте, що заперечуватиму вашими ж словами. Під час заворушення буддистів у Центральному В’єтнамі проти Кі ви сказали: «Коли самі буддисти більше не хочуть нас, то нам нічого не залишається, як піти геть».

Севілла. Я сказав таке? Де? Коли? Кому?

Адамс. Не пам’ятаю достоту, за яких обставин. Однак ви сказали таке. Це десь записано.

Севілла. Шкода, що, хоча це вперше, вас зраджує пам’ять, бо щодо мене я такого зовсім не пригадую.

Адамс. Повірте мені на слово.

Севілла. Припустімо Ну то й що! То тільки речення з газети, котре я переказав. Насправді воно навпаки: вважаю, що не повинен займатися питаннями зовнішньої політики, бо тільки президент знає справжній стан речей. Він сам повинен розв’язувати ці проблеми, бо на те він президент. Ось моя точка зору.

Адамс. Це — здоровий глузд. Позаяк ви такі відверті, то я також буду такий.

Севілла. Коли керівник таємної служби каже, що він буде відвертий, то я починаю остерігатися.

Адамс. Помиляєтеся. Признаюся, я не надаю ніякого значення словам Лізбети Доусон щодо вас.

Севілла. Це мені кажете зараз!

Адамс. Коли я побачив її за кілька годин після арешту, вона буквально накинулася на мене, так квапилася признатися й очорнити вас. Діагноз зрозумілий: неврівноваженість. Лише для того, щоб завдати вам шкоди, вона вчинила справжнє божевілля, не тямлячи того, чим воно могло обернутися для неї.

Севілла. Якби це ви раніше сказали мені, а не смажили мене на вогні цілу годину.

Адамс. Вибачте, але я мав для цього свої підстави.

Севілла. А хіба маєте підстави гратися зі мною в кішки й мишки?

Адамс. Так, маю.

Севілла. І допитувати мене, мов злочинця?

Адамс. Ви не злочинець, однак, дозвольте сказати, ви людина досить-таки нерозважлива. Безперечно, ви несете чималу відповідальність за те, що сталося. Ще раз кажу, ми могли б