Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

2. «Повстанці». У цій справі «розроблялася» польська підпільна група, що займалася розповсюдженням антирадянських листівок, виданих польським емігрантським урядом на території Франції.

3. «Опіум». У цій справі «розроблялися» ксьондз С. Зєнтара та всі, з ким він спілкувався, зокрема брат і сестра генерала М. Янушайтіса, які проживали за фіктивними документами та під чужими прізвищами.

4. «Стрільці з Долини». У цій справі «розроблялася» група колишніх стрільців — учасників повстанської організації на кам’яних кар’єрах у Костопільському районі.

5. «Лабіринт». У цій справі «розроблялася» велика польська повстанська організація — філія СЗБ у м. Дубно. Керівництво організації підтримувало зв’язок зі Львовом. З-поміж 40 заарештованих членів місцевого підпілля 21 зізнався у належності до організації. Дубненське відділення СЗБ в основному складалося з колишніх підофіцерів польської армії та молоді. Унаслідок проведеного слідства у справі «Лабіринт» була виявлена друга лінія польського підпілля, командування якого знаходилося у Варшаві. З метою керівництва всією повстанською діяльністю на Волині по цій лінії з Варшави прибув полковник Тадеуш Шмігель. Співробітники УНКВС дізналися, що саме цей вищий офіцер колишньої польської армії очолює СЗБ на території всієї Волині. Разом з ним прибули два фахівці — підривники, колишні підофіцери саперних частин польської армії Каспшицький і Потапов, завданням яких було проведення технічної розвідки на об’єктах диверсій, а також підготовка диверсійних актів. У справі «Лабіринт» під час проведення слідства в Дубненському райвідділі НКВС слідчі опергрупи отримали зізнання від 10 діячів польської конспірації.

6. «Сусіди». У цій справі «розроблялася» оунівська конспіративна група в околицях Острога, що підтримувала тісний контакт із ОУН у Львові[269].

Масові весняні арешти 1940 р. переконали командувача організації СЗБ-1 полковника В. Жебровського в тому, що подальше його перебування у Львові небезпечне. У середині квітня він перейшов кордон з метою дістатися бухарестської бази зв’язку, а пізніше — Франції. Донедавна існувало кілька версій щодо подальшої долі полковника, зокрема щодо його загибелі. Лише в 1998 р. польська письменниця Ельжбета Котарська, якій одній з перших серед зарубіжних дослідників дозволили ознайомитися з документами Державного архіву Служби безпеки України, віднайшла у Львові підтвердження тому, що командувача СЗБ-1 під час переходу румунського кордону було застрелено радянськими прикордонниками[270].

Своїм заступником полковник В. Жебровський залишив підполковника Владислава Котарського («Друха»), який до того часу виконував в організації обов’язки коменданта так званого округу Львів-схід. Однак 19 квітня 1940 р. був заарештований і підполковник В. Котарський. Організацію СЗБ-1 фактично очолив другий заступник В. Жебровського комендант округу Львів-захід майор кавалерії запасу Еміль Мацелінський («Рей», «Корнель»)[271].

Так сталося, що незабаром до рук цього діяча перейшло керівництво всім польським підпіллям у Західній Україні (у так званому Регіоні № 3 СЗБ), і він відіграв вирішальну, а водночас і трагічну роль у долі польської конспірації другої половини 1940 — першої половини 1941 років.

Новий командувач СЗБ був найстаршим за військовим званням в організації офіцером (з тих, які ще не були заарештовані) і мав близько 50 років. Його військова кар’єра почалася ще в роки Першої світової війни, в якій поручник Мацелінський брав участь як офіцер австрійської армії. Потім була польсько-радянська війна 1920 р., яку він закінчив, маючи срібний хрест військового ордену Віртуті Мілітарі п’ятого класу, яким Мацелінського було відзначено за вдалу кінну атаку під Радзивіловим на Волині. Після війни Мацелінський служив у кавалерії, перебуваючи на різних посадах і у різних місцевостях. У 1924 р. він отримав військове звання майора. У 1932 р. перейшов у запас. До часу нападу Німеччини на Польщу Мацелінський знаходився в основному на цивільній службі. У вересні 1939 р. він разом зі своєю родиною опинився у Львові. Після захоплення Червоною армією цього міста Мацелінський працевлаштувався особистим водієм у якогось радянського професора геології та водночас відразу ж приєднався до конспіративної діяльності в організації генерала М. Янушайтіса[272].

Навесні 1940 р. майор Е. Мацелінський двічі був арештований органами НКВС за не до кінця з’ясованих обставин. До того ж останній раз його затримували наприкінці квітня або на початку травня 1940 р., коли він вже очолював СЗБ-1. Однак в обох випадках Мацелінського через декілька днів звільняли. Донедавна можна було припускати, що звільнення майора могло статися через необізнаність співробітників НКВС щодо його підпільної діяльності. Хоча від самого початку висунення польськими дослідниками цієї версії[273] її спростовував той факт, що ніхто з арештованих органами НКВС поляків, яких запідозрили у причетності до конспіративної діяльності (а радянська служба безпеки в кожному полякові вбачала конспіратора), не був звільнений. У будь-якому разі вже заарештованого співробітники НКВС намагалися схилити до співпраці (не кожного, але багатьох, а того, хто не давав на це згоду, відправляли до в’язниці або брали під пильний нагляд «органів»)[274].

У зв’язку з цим варто згадати про спроби НКВС завербувати командувача першої польської загальнодержавної підпільної організації, створеної ще під час оборони поляками Варшави від німців, — Служіння перемозі Польщі (Służba Zwycięstwu Polski — СЗП) — генерала Міхаля Токажевського-Карашевича («Столярський», «Торвід», «Доктор»). Генерал був заарештований вже після призначення його комендантом підпілля на радянській території під час переходу кордону на р. Сян у ніч із 6 на 7