Читати книгу - "Заїр"

149
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 89
Перейти на сторінку:
які нудяться від неробства і яким бракує енергії, щоб побудувати світ соціалізму. І погрозливо каже: якщо я й далі розповідатиму нісенітниці, він виключить мене зі школи. Я злякався й попросив, щоб він нічого не розповідав моїй матері; він пообіцяв, що нічого їй не розповість, якщо я скажу товаришам, що вигадав цю історію.

Він виконує свою обіцянку, я – свою. Мої товариші не надають найменшої ваги моїй розповіді, але просять, щоб я показав їм те місце, де бачив дівчинку. І починаючи від того дня вона являється мені протягом цілого місяця. Іноді при цьому я втрачаю тяму, іноді нічого не відбувається. Ми не розмовляємо, лише перебуваємо разом якийсь час, після чого вона зникає. Моя мати все більше тривожиться, адже я приходжу додому не завжди в один і той самий час. Одного вечора вона примушує мене розповісти, що я роблю, коли повертаюся зі школи додому. Я повторюю свою розповідь про дівчинку.

На мій превеликий подив, вона не сварить мене знову, а каже, що піде на те місце разом зі мною. Наступного дня ми прокидаємося дуже рано, приходимо на те місце, дівчинка з’являється, але моя мати її не бачить. Мати просить, щоб я запитав дівчинку про свого батька. Я не розумію, чого вона від мене хоче, але роблю те, про що вона мене просить: і тоді вперше я чую Голос. Дівчинка не ворушить губами, але я знаю: вона розмовляє зі мною. Вона каже, з моїм батьком усе гаразд, він охороняє нас і він винагороджений за все те, що йому довелося витерпіти на цьому світі. Дівчинка також каже, щоб я нагадав матері про обігрівач. Я повторюю те, що почув від дівчинки, й мати плаче: вона каже, мій батько ні про що так не мріяв, як про те, щоб мати біля себе обігрівач, так він настраждався від холоду на війні. Дівчинка просить, щоб коли я проходитиму тут наступного разу, то прив’язав до куща стрічечку з якимсь проханням.

Видіння тривають протягом року. Моя мати розповідає про все своїм довіреним подругам, ті, у свою чергу, розповідають своїм подругам, і тепер на кущі висить безліч стрічок. Усе відбувається у великій таємниці: жінки розпитують про дорогих їм людей, які померли або загинули на війні, я слухаю Голос і передаю його відповіді жінкам. У більшості випадків із померлими родичами все гаразд, і лише двічі дівчинка просить, щоб увесь гурт піднявся на сусідній пагорб і в ту мить, коли зійде сонце, помолився без слів за душі тих людей, про яких вони розпитують. Люди розповідають мені, що іноді я впадаю в транс, падаю на землю, белькочу щось таке, чого зрозуміти не можна, – я ніколи нічого не пам’ятаю. Знаю тільки, коли наближається транс: відчуваю на собі гарячий вітер і бачу навколо себе світляні плями.

Одного дня, коли я веду гурт людей на зустріч із дівчинкою, нас зупиняє міліційний кордон. Жінки обурюються, кричать, але їх не пропускають. Мене відводять до школи, де директор повідомляє, що мене виключено за підбурювання людей до бунту та поширення забобонів.

Повертаючись додому, я бачу, що кущ зрубали й стрічки лежать, розкидані на землі. Я сідаю там сам-один і плачу, бо ті дні були найщасливішими в моєму житті. У цю мить знову з’являється дівчинка. Вона просить, щоб не переживав, усе було наперед передбачено, навіть знищення куща. І каже, що відтепер вона супроводжуватиме мене до кінця моїх днів і завжди підказуватиме мені, що я повинен робити.


– А вона ніколи не називала вам свого імені? – запитує один із жебраків.

– Ніколи. Але це не має ваги. Я завжди знаю, коли вона розмовляє зі мною.

– А ми можемо тепер довідатися що-небудь про своїх мертвих?

– Ні. Це було можливим тільки в той час, а тепер у мене інша місія. Можна мені продовжити мою розповідь?

– Ви повинні її продовжити, – кажу я. – Але спочатку я хочу сказати вам одну річ. На південному сході Франції існує село, яке називається Лурд. Уже минуло чимало часу відтоді, як одна пастушка побачила там дівчинку, здається, схожу на ту, яку бачили ви у своїх видіннях.

– Ви помиляєтеся, – каже старий жебрак із металевою ногою. – Та пастушка, яку звали Бернадетта, бачила Діву Марію.

– Я написав книжку, в якій ідеться про видіння, й тому мусив ретельно дослідити цю тему, – відповів я. – Я прочитав усе, що було опубліковано в кінці дев’ятнадцятого сторіччя, знайшов чимало свідчень Бернадетти, які вона давала для поліції, для церкви, для дослідників. Вона жодного разу не стверджує, що бачила жінку: наполягає, що то була дівчинка. Вона це повторювала до кінця своїх днів, була дуже роздратована, коли побачила статую, яку поставили на вході до грота. Вона сказала, що та статуя не має найменшої схожості з її видінням – вона бачила дитину, а не дорослу жінку. Проте церква, яка дуже полюбляє привласнювати собі історію, видіння, місцевості, перетворила видіння Бернадетти на матір Ісуса, й правду було забуто; брехня, яку повторюють багато разів, зрештою переконує всіх. Від Михаїлового видіння та «мала дівчинка» – як уперто називала її Бернадетта – відрізнялася лише тим, що назвала своє ім’я.

– І яким воно було? – запитує Михаїл.

– «Я – Непорочне Зачаття». Це ім’я не можна вважати таким самим, як Беатриса, Марія, Ізабелла. Вона описує себе як факт, подію, явище, що його ми можемо витлумачити як «я народження, якому не передувало злягання жінки з чоловіком». Будь ласка, розповідайте далі свою історію.

– Перш ніж він почне далі розповідати свою історію, можу я поставити вам одне запитання? – цікавиться жебрак приблизно мого віку. – Ви сказали, що написали книжку: як вона називається?

– Я написав багато книжок.

І я назвав йому заголовок книжки, в якій я згадую історію Бернадетти та її

1 ... 49 50 51 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заїр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заїр"