Читати книгу - "Заборонені чари"

порталу і знай переступала з ноги на ногу. Нарешті не витримала й повернулася до Кейта.

— Я хочу в туалет, — пожалілась вона. — Вже не можу терпіти.

— Це не проблема, — відповів Кейт. — Тут є щось на зразок ванної кімнати. Ходімо покажу.

Вони вийшли з кабінету до спальні, обійшли ліжко і Кейт вказав на невеликі двері в кутку.

— Це там. Але зачекай. — Він узяв з шафки біля ліжка свічку в канделябрі й запалив її від своєї запальнички. — Далі сама розберешся. Тільки поводься тихіше. Приміщення знизу, найпевніше, порожні, я жодного разу не чув звідти ніякого шуму, проте обережність не зашкодить.

— Гаразд, гаразд, — нетерпляче сказала Джейн, забрала в нього свічку і пройшла досередини, щільно зачинивши за собою двері.

Кейт присів на краєчок ліжка й задивився на одне з трьох зашторених вікон спальні.

„Боже!“ — думав він приречено. — „Як усе по-дурному склалося! Що тепер робити? Що ж робити? Ми пропали… Ні, так не годиться! Не смій панікувати!“

Кейт зібрав свою волю в кулак, змусив себе заспокоїтися і, по змозі, думати розважливо.

Джейн мала рацію: він припустився грубої помилки в розмові з Марікою. Йому не слід було гратися з нею натяками та недомовками, адже ніщо так не лякає людей, як невідомий ворог. З підслуханих розмов між Алісою та сером Генрі було зрозуміло, що Конори нічого не знають про Послідовників, а про Заборону до них дійшла лише одна-єдина фраза засновника їхнього роду. Це було дивно, але факт: Конор МакКой нічого не розповів нащадкам про свій рідний світ. А якщо й розповідав, то за три сторіччя все забулось або стало звичайною леґендою. Вочевидь, Маріка не знала цієї леґенди, а от її брат (чи хтось інший, до кого вона звернулася за порадою), можливо, щось чув. І, дізнавшись від Маріки про Кейтові натяки, відразу збагнув, що то не просто леґенда, а чиста правда…

Минуло вже хвилин зо п’ять, а Джейн досі не поверталася. Кейт встав і нерішуче наблизився до дверей. З іншого боку йому почулися схлипування. Він обережно прочинив двері й побачив сестру, що сиділа на ослінчику перед умивальником і тихо, але гірко плакала.

Він підійшов до неї й торкнувся рукою до її плеча.

— Припини, Джейн, — пошепки мовив він. — Не треба плакати. Сльози нам не зарадять.

Джейн поглянула на нього в дзеркало.

— А що зарадить? — спиталася вона, шмигнувши носом. — Що тепер з нами буде?.. І що буде з Алісою?

— За Алісу не турбуйся, з нею нічого не станеться. Я попередив Маріку… погано попередив, не заперечую, та все ж попередив — і вона почала діяти. Чи хтось старший примусив її діяти. Отже, до мого попередження поставилися серйозно. Зараз зв’язок між нашими світами або перервано зовсім, або він здійснюється через інший портал, який перебуває під посиленою охороною від непроханих гостей. На щастя, я забрав детектор; а поки наші встановлять новий, буде вже запізно. Я майже не сумніваюся, що й Аліса, й Маріка вже в безпечному місці — десь тут, у цьому світі. Можливо, вони навіть встигли викликати з Лондона сера Генрі, щоб забрати його з собою.

— Ти так думаєш?

— Я цього певен. Маріка нізащо не залишить свого батька й Алісу, а брат не дозволить їй далі ризикувати. — Кажучи це, Кейт переконував не лише сестру, а й самого себе. — У крайньому разі, вони дочекаються сера Генрі, після чого вже точно залишать наш світ. А найближчими днями твоїй Алісі нічого не загрожує. Тому заспокойся — і з нею, і з Марікою все буде гаразд.

— А з нами? — жалісливо запитала Джейн. — Що буде з нами?

— Ми щось придумаємо, — пообіцяв Кейт. — Обов’язково придумаємо. А зараз умийся.

Він трохи повернув вентиль на мідному крані, і звідти тонкою цівкою полилася вода. Джейн помила руки, змила з обличчя сльози, потім склала долоню „човником“, набрала в неї води і вже збиралась випити, але Кейт зупинив її.

— Стривай, Джейн, це погана ідея, — сказав він, перекривши вентиль. — Я не впевнений, що чари, які змушують цей водогін працювати, також і дезінфікують у ньому воду. А нам ще бракувало підхопити якусь заразу. Наше становище поки не настільки відчайдушне, щоб так ризикувати.

— Моє становище вже відчайдушне, — заперечила сестра, витираючи обличчя рушником, що висів над умивальником поруч із дзеркалом. — Я дуже хочу пити. А ще їсти.

— Не біда, — запевнив її Кейт. — Я це влаштую.

— Як?

— Зараз побачиш. Ходімо.

Прихопивши з собою свічку, вони повернулися до кабінету. Там Кейт відкрив скриню, де зберігався різний мотлох, який Маріка, вочевидь, шкодувала викинути. З самого низу він видобув пластикову пляшку з питною водою та дві бляшанки м’ясних консервів.

Джейн дивилася на нього з таким зачудуванням, ніби він на її очах повторив біблійне диво з п’ятьма хлібинами.

— Де ти їх узяв?

— У скрині.

— Я бачила. А як вони туди потрапили?

— Аварійний запас, — пояснив Кейт. — Звісно, я не чекав на таку катастрофу, але передбачив можливість пошкодження Ключа. Це дозволило б мені протриматися кілька днів до чергового візиту Маріки.

Джейн вихопила з його рук пляшку, відкрила її і зробила кілька жадібних ковтків. Кейт поклав консерви на стіл, знову схилився над скринею й дістав з неї прозорий поліетиленовий пакет з розкладним ножем, виделкою, двома пачками сигарет та запальничкою.

— А ти справді передбачливий, — сказав Джейн і повернула йому пляшку. — Хочеш?

Кейт випив трохи води, заґвинтив кришку на пляшці, потім розкрив ножем бляшанку з шинкою.

— Ось, поїж.

Запрошувати сестру