Читати книгу - "Син Сонця — Фаетон"

поповнити власними кістками нескінченні лабіринти мертвих.

Микола не знав, скільки вони пройшли, доки попереду блиснув перший промінь світла. Та Ело туди не звертав — там були заводи і ферми, там можна наткнутися на карників…

Миколі здалося, що вони проблукали цілий оберт, поки розшукали завод, на якому працював Гашо.

Трохи погостювавши у брата, Ело зник у печерній темряві — він мав повернутись назад і доповісти Штабові, як влаштувався Акачі. Братові Ело сказав, що, врятувавшись од катастрофи, переселився на іншу ферму. Про державу повстанців він не обмовився й словом…

Для Миколи настало нове, незнайоме життя. Він спав серед своїх двоюрідних братів. На кам'яному помості було так тісно, що доводилося весь час лежати на одному боці, а перевернутись на другий вони могли тільки всі разом, їв саму білковину, розколочену в окропі. Микола схуд, змарнів, але це його не засмучувало. Тепер він був схожий на тих людей, серед яких жив. Від батька він успадкував біляве волосся і справді нічим не вирізнявся з-поміж своїх братів.

З дядьком Гашо та його синами Микола порозумівся одразу. Спершу вони боялися будь-яких балачок, та Микола незабаром переконав їх, що тепер є дні й години, коли можна розмовляти цілком вільно. Не одразу вони в це повірили. Лише спостерігаючи, як у цей час тримався Микола, вони й собі почали обмінюватись думками, що їх раніше доводилось ховати у найглибші куточки душі…

Серед біловолосих була дуже розвинена мова пальців. Микола швидко оволодів нею і міг хоча б коротко перемовлятися зі своїми братами тоді, коли генератори екранізації не діяли.

І Гашо, і його сини полюбили Миколу. Вони просили його розповідати про казкову Землю, про Ечуку-батька, про Атлантиду. Гашо поділяв намір старшого брата створити на Землі незалежний Материк Свободи…

Отже Микола мав тепер аж п'ятеро надійних помічників. Усі вони були люди щирої вдачі, кожен з них мав чимало друзів та вірних побратимів.

Істина, яку Микола знав раніше, постала перед ним в образах живих людей, відчутна, зрима. Немає суспільства, де б усі люди були боягузи, але є суспільства, громадяни яких бояться висловити уголос те, про що потай думають. Кожен окремо щохвилини готовий віддати життя за правду, а всі разом терплять глум і тортури, тупо, безголосо мовчать…

За таких умов диктатором може стати навіть товстобокий дагу, якщо жерці проголосять його богом. І хай навіть кожна окрема людина знає, що дагу — не бог, та коли в безлічі думок не склалася єдина думка, що стала думкою цілого суспільства, дагу все одно лишатиметься богом, йому приноситимуть у жертву дітей і матерів, перед ним схилятимуться голови цілого народу.

Миколі тепер зрозуміло, що основа могутності Єдиного — шахо контролю. Вони б могли уже не діяти (і цілком можливо, що й діють тепер не часто), але в кожній людині поселився отой шахо, він переслідує першу-ліпшу сміливу думку, накидається на неї лютіше, ніж цілий загін карників, і трощить її, мов зажерливий короїд серцевину дерева. Думка одразу вмирає, людина дивиться в обличчя іншої людини порожніми очима, і коли навіть помічає, що в чиїхось очах зблиснула та сама думка, яка нещодавно ворухнулась у її власній голові, — злякано відводить очі і поспішає до своєї тісної комірчини, щоб там, у короткому сні, знайти порятунок від необхідності мислити.

Ізольований розум не мислить і не розвивається — він поволі вгасає, перетворюється на сумне кладовище колишніх думок, що згодом стають мертвими догмами.

І якщо в суспільстві панує думка однієї особи, а всі інші думки хаотично блукають у невідомості, роз'єднані, розвіяні вітром і забуті, — горе такому суспільству!..

Держава Безсмертного була саме таким суспільством. Кожна людина носила під власною черепною коробкою шахо контролю, і не було жодних генераторів, які б допомогли нейтралізувати дію отих диявольських шахо. Тут потрібне було живе втручання живих людей…

І все ж Миколі поталанило, бо він потрапив у середовище, вже підготовлене до самостійного мислення. Незабаром він пересвідчився, що авторитет Гашо серед людей, які жили на площі біля заводу, а також навколо цієї площі у таємних печерах, був майже незаперечний. Микола зрозумів, що Гашо дещо робив і раніше. Мовою пальців, — дуже скупою мовою, — він протягом багатьох обертів намагався пояснити людям, що на них і на їхніх дітях лежить гнітом тяжка кривда.

Незабаром Микола побачив, що відбувається з людьми, які довго мовчали, їм ніби хотілось виговоритися — за себе, за своїх дідів і прадідів, що вмерли в німому мовчанні. В людях прокидалася закладена природою потреба вільно виносити свої роздуми на загальний суд і так само вільно вбирати в себе думки інших.

Генератори екранізації хвиль, як було обумовлено в Штабі, вмикалися один раз на три доби і діяли не менше двох годин. Під впливом Гашо та його друзів чимало людей повірили, що в ці години можна розмовляти цілком вільно. Із кам'яних закапелків і темних печер вони виходили на площу, збиралися невеличкими групами і говорили, говорили… То поки що були розмови, в яких люди ніби промацували одне одного, ніби заново знайомились. Микола розумів, що потрібен час, доки зникне взаємна недовіра, а також недовіра до самої можливості мислити і розмовляти.

Кожного разу в такі години на всіх переходах, що вели на площу, виставлялася сторожа, якій належало повідомляти про наближення карників. Як тільки подавався сигнал небезпеки, люди відразу розходилися, карники в чорних плащах обстежували площу, зазирали в нори й темні печери. Не помітивши чогось недозволеного, вони зникали, а в людях зростала віра: отже правда, що шахо контролю в певні години втрачають свою владу.

Так тривало досить довго. Микола в цей період нічим себе не виявляв, він тільки ходив і слухав. А люди тим часом звикали до годин, які вони називали «часом волі». Вони самі добре знали коли ці години починаються і коли кінчаються, сходилися на площу дружно, мов на спільний обід, і вже не могли уявити своє життя без таких розмов. Для них це стало тепер так само неможливо, як жити без води і їжі, без повітря…

Тоді Микола зробив наступний крок