Читати книгу - "Янові скарби"

і крикнув братові. — Пітере, затокою мчить якийсь човен!

Керол саме в ту мить виринула на поверхню, щоб перевести подих. Пітер обернувся й, окинувши поглядом затоку, помітив вдалині човен, який ішов прямо до них.

— Доведеться приймати гостей, — зауважив він і показав на затоку. — Що нам робити?

Віллем глянув у тому напрямку.

— Це не рибальський човен, — зауважив він, — а щось інше. Ти думаєш, це ті люди, що летіли на вертольоті?

— Ні, ні! — вигукнула Керол. — Не може…

Але Пітер урвав її.

— Все може бути. Ми поки що не знаємо. Нам лишається одне: якнайшвидше витягти скарби на катер і відчалити звідси раніше, ніж вони доберуться до нас.

— Правильно! — І Керол, ще не передихнувши як слід, знову зникла під водою і заходилася пиляти трос.

Пітер наказав Майклові:

— Спусти причальні кранці, щоб ми могли швидко вибратися на катер. Поверни шлюпбалку на цей бік. Спусти таль до води або ще нижче, якщо зможеш. Потім запусти мотор — нехай працює вхолосту. Може, нам доведеться спішно тікати звідси.

— Я спущу кранці, Майкле, — запропонувала Джіл і помчала вздовж палуби. — А ти поверни шлюпбалку.

Вона прив'язала три кранці до поручнів і перекинула їх через борт. Майкл поспішив до шлюпбалки і почав відв'язувати таль. Повернувши шлюпбалку над правим бортом, він вивільнив храповик і почав витягати вручну нижній блок.

— Керол може довго пробути під водою, — сказав Віллем. — Але, певне, їй нестає сили, щоб перепиляти трос. Я спробую сам.

І тільки-но Керол виринула знову на поверхню, він узяв у неї ножівку і зник під водою.

Джіл з острахом подивилася на затоку.

— Вони вже минули перший бакен, — попередила вона Пітера. — Зараз я краще їх бачу. Це відкритий бот, і в ньому кілька чоловік. Один стоїть, а двоє чи троє сидять.

— Може, їм до нас ніякого діла нема, — мовила Керол, хоч їй і самій не дуже-то вірилось.

— Скажеш нам, як тільки вони дійдуть до другого бакена, — звелів Пітер. — Якщо це вороги, то нам принаймні треба встигнути вибратися на катер.

Віллем вискочив на поверхню, пирхаючи наче кит, і Керол тут же вихопила в нього ножівку.

— Моя черга, — сказав Пітер.

— Ні. Дай мені. — І Керол зникла під водою.

— Трос, мабуть, уже наполовину перерізано, — віддихуючись, сказав Віллем і глянув на затоку. — Але й часу в нас лишається мало.

— Кранці спущено, — підбадьорила Джіл. — А Майкл готує шлюпбалку.

— Вона вже готова, — крикнув Майкл, опускаючи блок за борт. — Іду заводити мотор.

Керол була під водою майже цілу хвилину, і друзі нетерпляче чекали на неї. Тільки-но виринула вона на поверхню, Віллем вихопив у неї ножівку і кинувся під бакен. Пітер відчував, як швидко голландець пиляє, бо через петлю троса вібрація передавалась на бакен.

— Вони вже майже біля другого бакена, — крикнула Джіл.

Пітер стривожився, але тут же з радістю почув, як заревів мотор на «Норці» — тепер катер готовий у будь-яку мить відпливти.

— Ти можеш вибиратися на катер, Керол, — сказав Пітер.

— Я? Нізащо, поки не відчепимо від бакена барильце зі скарбами, — твердо мовила вона.

— В тому барильці три мільйони фунтів стерлінгів. Так казав тато. Ці люди не зупиняться ні перед чим заради такої здобичі. Тобі краще повернутися на «Норець» — там ти будеш у безпеці, — умовляв Пітер.

— Ні!

Керол була непохитна. І коли Віллем вискочив на поверхню, вона вихопила в нього ножівку і вмить зникла під. водою — голландець навіть не встиг зрозуміти, що сталося.

Безпалубний бот минув уже другий бакен, і тепер його можна було добре розгледіти. Він ішов досить швидко, відкидаючи носом в обидва боки піняві дуги води. Віллем зиркнув на бот, потім перевів погляд на Пітера.

— Дві хвилини — і вони тут, — коротко сказав він.

Раптом линва, що спускалася з носа «Норця», різко ослабла, і з води з'явилася голова Керол.

— Трос перерізано! — крикнула вона. — Перерізано!

— Мерщій на катер! — наказав їй Пітер. — Ми піднімемось услід за тобою.

Думки його одчайдушно працювали над тим, як приєднати до шлюпбалки барильце з коштовностями.

— Одчалюй від бакена, Джіл, — крикнув він, побачивши, що Керол добралася до причального кранця, шпурнула ножівку крізь поручні і вже видирається по линві на палубу.

— Майкле! Підведи катер ближче, щоб ми могли прив'язати линву до гака шлюпбалки.

— Єсть!

— Стоп! — гукнула Джіл. — Я не можу відчепитися від бакена — канат застряв у кільці.

— Нічого! — крикнув Пітер, смикаючи канат. — Кидай кінець за борт. Ми не можемо чекати.

Джіл скинула петлю з кнехта, і канат хляпнув по воді.

— Майкле! — заволав Пітер. — Швидше підводь шлюпбалку!

Він оглянувся — вороже судно було не далі, як за двісті ярдів від них.

— Дай мені линву, Джіл! — гукнув Віллем, підпливаючи до носа катера. — Ні, не цю. Ту, що прив'язана до троса. Так, саме ту.

Джіл одв'язала линву від кнехта і спустила її Віллему, а він поплив з нею до шлюпбалки, котра рухалася йому назустріч.

— Стоп! — крикнув він. — Ти піднімайся на катер, — звернувся він до Пітера. — Я прив'яжу линву і — за тобою.

Він начепив линву на гак блок-талі, підтягнув її і, як тільки «Норець» підійшов до того місця, де на дні лежало барильце, швидко зав'язав вузол.

— Тягніть! — крикнув Віллем і навимашки поплив до кранця, все ще тримаючи в руці кінець линви на випадок якої невдачі. — Тягніть швидше!

Пітер уже добрався до шлюпбалки і завзято вертів ручкою лебідки. Віллем підтягувався на руках по линві кранця, доки не вхопився за поручень. З носа