Читати книгу - "Бріда"

Лоренс усміхнувся й подав йому сулію.

— Ласкаво просимо до гурту, — сказав він. — Свято вам сподобається.

По той бік вогнища Вікка відвела очі й зітхнула з полегкістю — Бріда нічого не помітила. З неї була добра учениця, і їй би не хотілося скасовувати її Висвячення, призначене на цю ніч лише тому, що дівчина не змогла зробити найпростішого: прилучитися до веселощів інших.

Щодо Мага, то він сам потурбується про себе. У нього позаду довгі роки праці й дисципліни. Він зможе приборкати своє почуття, принаймні на той час, поки замінить його іншим почуттям. Вона шанувала його за працездатність і впертість і трохи остерігалася його величезної могутності.

…Вона розмовляла з іншими запрошеними, але ніяк не могла отямитися від здивування з приводу свого недавнього відкриття. То ось у чому була причина, причина того, що він приділяв стільки уваги цій дівчині — яка, зрештою, була відьмою, що нічим не відрізнялася від усіх інших відьом, які пройшли крізь кілька перевтілень і вивчали Традицію Місяця.

Бріда — його Інша Частина.

«Мій жіночий інстинкт починає зраджувати мене». Вона уявляла собі що завгодно, тільки не найочевидніше. Вона втішила себе думкою, що її цікавість дасть позитивні наслідки: саме такий шлях Бог обрав для того, щоб вона знову змогла зустрітися зі своєю ученицею.

Маг побачив віддалік знайомого, й, попросивши в усіх пробачення, пішов перекинутися з ним кількома словами. Бріда була в чудовому настрої, вона тішилася тим, що він поруч із нею, але визнала за ліпше дозволити йому відійти. Жіночий інстинкт підказував їй, що не варто дозволяти йому й Лоренсу залишатися вдвох протягом тривалого часу — вони могли подружитися, а коли двоє чоловіків закохані в одну жінку, то значно ліпше, коли вони ненавидять один одного, а не дружать між собою. Бо в такому випадку жінка зрештою втрачає обох.

Вона дивилася на людей, що вистрибували навколо вогню, і в неї теж виникло бажання піти в танець. Вона запросила Лоренса — він секунду вагався, але потім наважився. Люди обкручувалися й плескали в долоні, пили вино і стукали ключами та палицями по порожніх суліях. Щоразу, коли вона проминала Мага, той усміхався й підіймав келих. Вона переживала один зі своїх найщасливіших вечорів.

Вікка увійшла в коло; усі були розслаблені й задоволені. Гості, спочатку стурбовані необхідністю потім розповісти про сьогоднішній вечір друзям і знайомим, налякані тим, що їм доведеться побачити, тепер остаточно перейнялися духом торжества. Прийшла весна, і треба було відсвяткувати її прихід, наповнити душу вірою й радістю сонячних днів, якнайшвидше забути похмурі дні та самотні вечори, прожиті у своєму домі.

Люди плескали в долоні все частіше, все гучніше, й тепер Вікка командувала ритмом. Усі погляди були спрямовані на вогнище. Ніхто не відчував холоду — здавалося, вже настало літо. Люди навколо вогню почали стягувати з себе светри.

— Заспіваймо! — сказала Вікка.

Вона кілька разів повторила досить просту мелодію на дві строфи. Незабаром усі вже співали її разом із нею. Мало хто знав, що тепер вони співають мантру відьом, де важили звуки, а не значення слів. Це була пісня єднання з Дарами, і люди, наділені магічним баченням, — такі, як Маг, та кілька інших присутніх тут Наставників, могли бачити, як тягнуться від окремих людей осяйні ниті та сплітаються з іншими.

Лоренс стомився від танцю й, прихопивши свої сулії, пішов допомагати «музикам». Інші теж відходили від вогнища — одні тому, що також втомилися, інші тому, що Вікка просила їх підсилити ритм. Ніхто — крім Висвячених — не помітив, що свято стало перетворюватися на священний ритуал. Через короткий час навколо вогнища залишилися тільки жінки, прилучені до Традиції Місяця, та відьми, які мали бути сьогодні висвячені.

Навіть учні Вікки — чоловіки — більше не танцювали. Для Висвячення чоловіків існував інший ритуал, призначений на іншу дату. Тепер в астральному плані над вогнищем витала лише жіноча енергія, енергія перетворення. Так було від незапам’ятних давен.

Бріда почала відчувати, що їй стає гаряче. І не від вина, бо вона пила мало. Певно, вона нагрілася в полум’ї вогнища. Їй дуже хотілося скинути блузку. Але стримував сором — сором, який втрачав усякий сенс мірою того, як вона співала цю просту музику, плескала в долоні й танцювала навколо вогню. Її погляд тепер не відривався від полум’я, і світ здавався для неї все менш і менш важливим — це було відчуття, дуже схоже на те, що опанувало її, коли вперше їй відкрилися карти таро.

«Схоже, я входжу в транс? — подумала вона. — А що далі? Свято стає веселим!»

«Яка дивна музика», — сказав собі Лоренс, вистукуючи ритм на порожній сулії. Його слух, натренований вислуховувати власне тіло, помітив, що ритм долонь і звуки слів бриніли в самому центрі його грудей, як бувало тоді, коли він слухав найнижчі барабанні звуки в концерті класичної музики. Надзвичайно цікавим йому здалося те, що загальний ритм, здавалося, підпорядкував собі також удари його серця.

Мірою того як Вікка плескала в долоні дедалі швидше, його серце також билося все швидше й швидше. Це, схоже, відбувалося з усіма.

«Мабуть, у мій мозок надходить більше крові», — висунув він своє наукове пояснення. Але він брав участь у відьомському ритуалі й думати про це не було коли; потім він поговорить із Брідою.

— Я на святі й повинен розважатися! — сказав він уголос.

Хтось поруч із ним висловив свою згоду, а долоні Вікки ще прискорили ритм.

«Я вільна. Я пишаюся своїм тілом, бо воно — виявлення Бога у видимому світі». Жар від вогню ставав нестерпним. Світ здавався далеким, і їй більше не хотілося клопотати собі