Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

безліч французьких міст і сіл, не кажучи вже про Росію, де зрівнювали із землею цілі райони… Ви не вважаєте, що за все це хтось теж мусить відповідати?

— Але до чого тут німці? Покарали б кайзера і його генералів! До того ж німці теж потерпіли од війни не менше, ніж французи…

Василеві стало неприємно далі розмовляти. Якщо робітник, колишній соціал-демократ, так міркує, чого ж сподіватися від дрібної буржуазії — а то ж більшість нації.

Він позіхнув і всівся зручніше, вдаючи, що хоче подрімати…

На відміну від Берліна, гомінкого, галасливого, Лейпціг здавався тихим, затишним. Поряд з широкими асфальтовими вулицями — вузенькі середньовічні бруковані вулички. Масивні, з гранітними колонами будинки офіційних установ, маленькі бюргерські особняки з гостроверхими черепичними дахами. Велетенські католицькі храми в стилі ранньої готики. Безліч парків, віковічні дерева вздовж тротуарів. І на кожному кроці — пам'ятники видатним, а частіше зовсім не вартим уваги землякам.

Лейпціг жив від ярмарку до ярмарку. Під час ярмарку місто оживало, потім знову поринало в сплячку. Між ярмарками в Лейпцігу задавали тон студенти славнозвісного університету — одного із найстаріших у Європі. За давньою цеховою традицією влаштовували карнавали друкарі й кушніри. В цьому місті друкували найкрасивіші у світі книги, виробляли добре імітовані хутра, які майже зовсім не відрізнялися від натуральних.

Керівник лейпцігського відділення контори кінопрокату, Малер, вельми люб'язний чоловік, незважаючи на заперечення Василя, всюди супроводжував його і охоче показував визначні пам'ятки рідного міста. Побували вони і на величезному майдані, де вже розпочалася підготовка до весняного ярмарку.

— Пане Кочеку, чому б вам не відвідати ярмарковий комітет і не запропонувати свої послуги? Цілком можливо, що вони зацікавляться вашою продукцією, — сказав Малер.

Другого дня, прихопивши з собою альбом фірми, вирізки із газет, відгуки торгових палат і численних замовників, Василь разом з Малером подався до ярмаркового комітету.

Пропозицією співвласника паризької рекламної фірми зацікавилися. З Василем довго розмовляли і пообіцяли дати остаточну відповідь за два-три дні. Робити було нічого, — Василь знічев'я нудьгував у Лейпцігу, терпляче очікуючи відповіді комітету.

Нарешті віце-голова ярмаркового комітету повідомив Василя телефоном, що комітет згоден укласти з фірмою «Жубер і компанія» угоду на значну суму, якщо фірма пообіцяє виготовити замовлену рекламу до десятого травня поточного року.

Василь підписав угоду і того ж дня надіслав телеграму Жуберові, сповістивши його про це. Написав він також і Анрі Борро, щоб той готувався до поїздки в Берлін і Лейпціг — уточнити замовлення. Василь надумав припинити подорож по містах Німеччини і вернутися до Берліна, щоб, підписавши угоду із конторою кінопрокату, швидше виїхати в Париж.

У готелі «Кайзергоф» на нього чекало запрошення французького посла завітати на вечерю першого березня о сьомій годині вечора.

Василь прибув у французьке посольство за п'ять хвилин до призначеного часу. Трохи хвилювався, не знаючи, як зустрінуть його, та й боявся осоромитися, — адже на таких прийомах він ще ніколи не бував.

Рівно о сьомій годині бездоганно одягнений метрдотель, якого Василь вважав спочатку за самого посла, запросив «панів гостей до вітальні повечеряти».

На порозі вітальні Василя зустрів Франсуа Понсе.

— Радий познайомитися з вами! Маріньє пише про вас дуже тепло, а друг мого друга — мій друг! — усміхаючись сказав він.

За стіл сіло вісім душ і, як незабаром з'ясувалося, усі, окрім Василя, французи. Серед них єдина жінка — дружина посла. Василь зрозумів, що він присутній на інтимній вечері друзів Понсе. Всі, мабуть, добре знали одне одного, трималися невимушено.

Хтось заговорив про недавній підпал рейхстагу. Посол сміючись сказав, що пожежа стала приводом для самозвеличення деяких керівників націонал-соціалістів.

— Знаєте, панове, що заявив Герінг? Він порівняв себе з Нероном! Він часто повторює: «Християни підпалили Рим, щоб звинуватити в цьому Нерона, а комуністи підпалили рейхстаг, щоб звинуватити у цьому мене!..» Звучить це і смішно, і страшно!.. Поінформовані люди кажуть, що рейхстаг з'єднано підземним коридором із особняком Герінга. Отже, палії могли пройти цим ходом…

— Я чув, що заарештовано якогось голландця, ван дер Люббе, — промовив сивий зморшкуватий чоловік. — Його звинувачують у підпалі рейхстагу. Кажуть, у нього в кишені знайдено членський квиток комуністичної партії.

— А інші твердять, що рейхстаг підпалили шибайголови Рема, і зроблено це не без відома досить впливових діячів, — докинув молодик із військовою виправкою. — В усякому разі, одна людина підпалити не могла.

— Для мене цілком зрозуміло одне, — сказав Понсе, — таємницю підпалу рейхстагу буде викрито не скоро. Минуть роки, перш ніж ми дізнаємося про істину. А тим часом цей факт використають націонал-соціалісти під час передвиборної кампанії. Сприятливішого приводу для агітації важко придумати: звинуватити в підпалі комуністів, викликати шовіністичні пристрасті…

— Панове, чи не досить балачок про політику! — втрутилася дружина посла і запросила гостей у вітальню пити каву.

Слухаючи розмову людей, які, поза всяким сумнівом, вельми поінформовані і знають набагато більше, ніж говорять, Василь думав: «Невже всі оці французи, що побачили фашизм, так би мовити, у натуральному вигляді, без будь-яких прикрас, можуть колись стати на його бік і задля вузьких, корисливих інтересів зрадити і свій народ, і свою вітчизну?»

В маленькій вітальні гості пили чорну каву з лікером. І розмова знову торкнулася подій у Німеччині. Хтось висловив думку, що перемога націонал-соціалістів на майбутніх виборах не викликає сумніву.

— Ще б пак! — сказав сивий чоловік. — Після такого терору і залякування виборців, не дивина, що й переможуть. Всю Німеччину вкрито концентраційними таборами, до яких кидають усіх, хто виявляє найменше невдоволення існуючим режимом!

— Вам не здається, панове, що внаслідок варварських методів, які застосовують націонал-соціалісти, керуючи країною, безодня між Німеччиною і зовнішнім світом поглиблюється? — спитав посол.

— Гітлер не надає цьому ніякого значення, — він певен, що великі держави і пальцем не поворухнуть, аби приборкати фашизм і покласти край варварству в центрі Європи! — відказав послові старий.

Франсуа Понсе, помітивши, що гість із Парижа весь час мовчить, не бере участі в розмові, запитав Василя:

— Скажіть, мосьє Кочеку, з яким враженням ви