Читати книгу - "Калейдоскоп часу"

мого приятеля бігав за півником та матюкався на нього – страшне! Не міг ухопити. Ми потім цього півня зжерли. Наче нічого. Але хто знає? Може, у мені щось і змінилося, тоді я про це не думав». Ми помовчали.

«Слухай, якась така тема… непевна… Я згадав зараз звичайні ковбаски, мені стало зле. Краще скажи мені, якщо ти читав, що робили мої улюблені латиноси? Дженіфер Лопес уже виповнилося три роки! І в неї ще були свої, непротезовані сіднички! І хтось їх уже мацав!» – «Терпіти не можу Дженіфер Лопес. В Аргентині прийшов до влади Хуан Перон та Евіта, про неї ти маєш знати». – «А то! Евіта… донт край фо мі, Аржентіна, Айв бін неве лефт ю…» – «Ти можеш не співати? А Піночет вкорінився в Чилі». – «Аугусто Піночет з’їв з Альєнде сто котлет…» – «Припини про їжу!» – «Добре, припинив. А що особисто тебе вразило?» – «Дві речі. Ні, навіть три! Перша пов’язана з фінансовою аналітикою. Виявляється, у 1973 році вперше ввели плавні обмінні курси валют…» – «Навіть не буду в тебе питати, що це таке». – «Тут усе просто, уяви собі…» – «Ні! Я співати припинив. То й ти перемикайся на щось інше, я не можу чути пояснень про плавні обмінні курси валют, про неплавні також. Давай краще про друге, якщо воно не про курси валют. Про перше ти розповів, дякую, що там у тебе друге?» – «Генрі Кіссінджера було призначено державним секретарем США». – «І що тобі з того? Він твій хрещений батько?» – «Я знав, що ти спитаєш! Ні, просто моєю першою книжкою, яку я прочитав англійською, була саме «Дипломатія» пана Кіссінджера, і це я розцінюю як знак долі». – «Який саме? Моя перша книжка англійською мовою була про Робін Бобін Барабека… Але якщо я зараз про це буду згадувати, ми знову повернемо на тему котлет з Альєнде та до зматюгаченого президентськими бджолами меду». Милиця обожнював знаки долі і ніколи не проґавлював нагоди поділитися своїми дитячими спогадами у відповідь на спогади будь-кого іншого. Хай би що я пригадав про себе (а це інколи траплялося випадково, підсвідомо), Милиця згадував про себе протягом кількох хвилин.

«Якби я знав… А загалом у 1973 році намагалися вибороти незалежність та повагу до себе ірландці та індіанці, лиходіяли палестинські терористи, падали літаки, у школах тримали заручників, Ізраїль усе воював і воював, великі фармацевтичні концерни випускали неякісні ліки, які травмували дітлахів… Усе те саме». – «А культура та погода? І спорт!» – «Не знаю щодо спорту та погоди, не вдалося відслідкувати. А щодо культури, то третя подія, як на мене, – вихід стрічок Фелліні «Амаркорд» та «Той, що виганяє Диявола» Уїлла Фрідкіна. – «Амаркорд» – це естетство, у якому забагато гладких тіток». – «Це не естетство і не гладкі тітки, це – дитячі спогади, і це все те, що сформувало Фелліні…» – «Нехай. Не естетство і не гладкі тітки. Погоджуюся. Ти великий фахівець у формуваннях особистості. Слухай, а навіщо тобі все це було потрібно? Ні, я не до того, що все це нецікаво, дуже цікаво, класно поговорили, але чого саме 1973-й? Узяв би рік, коли народилися ми, 1982-й, мені було б цікаво, що відбувалося, га?» – «А ти майже вгадав, подумай ще!» – «Я не можу думати, я зголоднів, коли я голодний, я гальмую». – «У тебе така багата фантазія, уяви, що ти вже поїв». – «Тепер я знаю, що буду відповідати на кожне твоє прохання».

«У 1973 році народилися не тільки ці лялечки, про яких ти згадав, а ще одне доробло». – «Патрік Суейзі?» – «Тьфу. Чого він тобі спав на думку, поясни мені?! Чого ти такий телепень?» – «Я не телепень. Мені вчора сказали, що я на нього подібний, не знаю, чому в мене все це ув’язалося, але такий уже я є». Коли Милиця зауважував, що він – такий, мені нічим було контрагументувати, я заквашувався. «Ні, не Патрік. Народилася Клята Шу. От хто народився». – «То й що? Мала ж вона колись народитися. Навіщо було читати про події року, у який вона народилася, та ще й запам’ятовувати це? Слухай, а ти часом не закохався?» – «Ти в око давно не отримував? Треба таке вигадати. Щоб я закохався в Кляту Шу. У жінку, яка вдягається в смугасті светри, і в майже батькову дружину. Ти – збоченець». – «Чого б це? Я в неї не закохувався. Я нормально до неї ставлюся, без емоцій! А от ти…» – «А що я? Ти з нею не живеш в одній квартирі і не знаєш, як воно! Рік, у який народився твій особистий ворог, треба знати достеменно. Бачиш, який він хиткий та сповнений жахливих подій? Один Уотергейт багато чого вартий». – «А що може означати Уотергейт у зв’язку з народженням Клятої Шу?» – «Схильність Клятої Шу до шахрайства та окозамилювання. От що це має означати». – «Невже? Якщо керуватися твоєю логікою, боюся думати, яке лайно скоїлося в 1982 році і як би ти приплів це до мене». – «Я б до тебе нічого не приплітав, бо ти – мій друг, а я нічого і ніколи не приплітаю до друзів». – «А якби ні?» – «Годі ворожити».

«До речі, про ворожіння. Не знаєш, хто міг зурочити мого шнурка? Постійно розв’язується сьогодні, втомився вже нахилятися. Це розв’язування означає, що шнурок зурочили». – «Клята Шу могла б». – «Таке кажеш. Навіщо я їй?» – «А чого вона цікавилася, як у тебе справи?» – «Ти ж сказав, що вона формально цікавилася, бо я – універсальна тема?» – «Я міг і помилитися». – «Слухай, якщо якось уже не склалося з борщем, чи немає у вас якихось смачних сортів чаю? Фруктові суміші чи щось подібне? Я б випив, якщо чесно». – «Ха! Чаю в нас – хоч греблю гати! Про це Клята Шу потурбувалася, вона постійно п’є чай, у неї слабкі судини, і мерзне вона постійно, от і надудлюється чаєм. Як не побачиш її – вона з філіжанкою, наче в неї така філіжанкова рука. Тож якщо тобі раптом заманеться випити трохи чаю або побачити смугастий светр, то відразу прямуй до нас, у нас усе це є в неймовірній кількості!» – «Супер. А твої зараз де?» – «Мої?» – «Припини, ти ж зрозумів. О’кей, уточню. Твій батько та Клята Шу». – «Мої…