Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Тоді на біса ти мені все це кажеш? — огризнулась Варта, відчуваючи в собі більше непокірної темряви, ніж потрібно для спокою.

— Бо знаю, що гонору в алхіміків більше, ніж треба. А зараз критичний момент, — хмикнув Максиміліан, який через свої стосунки з Аллі вже кілька років проводив з її друзями більше часу, ніж із магами. — Займися Моргом. Роби, що хочеш. Але краще тобі не потрапляти нікому на очі зі світлими...

— Ти теж став прихильником чуток?

— Ні. Але тільки я знаю, що Тарновецька не програла б святенникам. Зате, якщо допоможеш цього разу, думаю, всі недоброзичливці заткнуться і забудуть про твій підозрілий програш.

— Дякую за турботу, — силувано всміхнулася Варта. — Але якби я мала час думати про всіх недоброзичливців, то не знайшла б жодної точки.

— Я просто кажу, — вибачливо кинув Максиміліан.

— І тобі гарного дня, — Варта відклала телефон і втупилась у стелю.

Їй не особливо хотілося шукати Морта, який обов’язково крутитиметься десь біля світляків. З іншого боку, Макс не брехав би. Можливо, маг справді хотів тільки допомогти...

— Що ти про це думаєш? — спитала дівчина у Златана, переповідаючи йому новини телефоном.

— Думаю, що світляки дуже дурні, якщо сказали Мельхіорові правду після того, як він сам здався Оратанії.

— Те саме.

— Тому це або брехня, або десь наставлено гарних пасток. Але ми натомість знайдемо точку, — голос Златана звучав, на диво, бадьоро.

— Як там твій дід? Ще не поскручував тобі руки? — поцікавилась Варта.

— Ні. Там голова Конгломерату приїхав: до закінчення Гри буде велике й пафосне святкування незалежно від результатів. У них зі старим якісь спільні справи, то він не має часу пасти мене. І слава вищим!

Варта осміхнулась. Близькість до кінця тішила її.

***

— Мені потрібне щось для підсилення, — неохоче повідомила Варта, коли троє відьом з інтересом відірвалися від свого варива й подивились на неї, завмерлу на порозі їхньої квартири.

— Вартусю! — Дикоросла лежала на дивані, вкрита смугастим пледом. — Без гарної історії ти звідси не вийдеш!

Здається, відьма ні краплі не ображалась через їхню останню розмову.

— Заходь, сідай, магічко, — Ружа відреагувала не так радісно, проте й не відмовила гості. А коли відьми впускали тебе через поріг, то ти міг розраховувати і на їхню допомогу. Це правило Варта вивчила добре.

— Ти жива? — спитала вона в Дикорослої, синці під очима якої могли б налякати й кровопивцю.

— Більше, ніж учора! — з ентузіазмом заявила подруга, демонструючи руки із синцями від крапельниць. — Ті людиська замислили собі мене вмордувати вкінець. Ледве вирвалася! Певна річ, що від Роминого чаю теж може вивернути, якщо вона кілька складників сплутає, але тут хоча б є що до роботи. І пахне гарно зелом усяким. А в тій їхній лікарні суцільна смерть.

Відьма піднесла обидві руки до обличчя й глибоко вдихнула.

— Ну, от, Вартусю, я й сама пропахла там смертю, — Дикоросла нахилилась до подруги і прошепотіла їй у вухо з несподіваним запалом: — Іти теж. Ти теж із ніг до голови у смерть закутана. Стережися!

— Дякую, буду, — Варта мимоволі відсторонилась. Вона перед виходом бризнула на себе трояндових парфумів і вловлювала тільки їх. Але їй не подобалося, що Дикоросла відчуває щось інше, пов’язане зі смертю, — хай і на рівні аури.

— То що нинька таке? Велике полювання? — діловито спитала Ружа, вимішуючи щось у глиняній мисці. — Нечасто ти сама просиш про поміч.

— Макс підкинув кілька ідей, — невизначено відповіла чаклунка. — Фінал близько. От я і вирішила, що підтримка мені не завадить.

— Ромцю, найсильнішого принеси! З найвищої полички! — гукнула Ружичка до третьої відьми, котра дзенькотіла банками на кухні. — А ти, — вона повернулась до Варти, — розказуй. Усі спантеличені. Ніхто не знає, що сталося на дев’ятій точці. Мель оце казав, що світляки самі в шоці. То ти їх обвела довкруг пальця з восьмою міткою та попалася на дев’ятій — слів нема!

— Це один із тих трьох щось вдіяв? — спитала Дикоросла зачудовано.

— Яких трьох? — здивувалась голова шабашу.

— Я їй ворожила, як тільки Гра почалася. На любов... — білява відьма гортанно загиготіла.

Варта вирішила, що Дикоросла сьогодні надто радісна з нагоди свого звільнення з-під опіки людських лікарів.

— Оце знайшли час! Краще би ти вміла мітки наворожити, — пирхнула Ружа.

Її подруга кинулась захищати свої передбачення:

— Але ж там була любов!

— Ні, — втрутилась Варта. — Там була смерть. Тричі, — вона пригадала безтямні плутані слова Дикорослої, котрі того вечора здавалися жартом. Про трьох, хто біля неї. Про трьох, які несуть загрозу. Туманний світляк — чи ж не химерний Еверест? Пітьмавий, з чорною душею — Морт, певна річ, Морт, який тоді ж намагався розбити їй голову. І останній — ні світлий, ні темний. Якщо щодо перших двох дівчина ще могла мати якісь сумніви, бо смерть їй намагався принести також Люцем, то третім точно був онук судді.

— І ще там була любов! — наполягала відьма. — То це вона?

— Ні, — Варта знову похитала головою. — Я не можу зараз розповісти вам усього, — додала вона примирливо. — Але знайте, що моя кров на дев’ятій мітці — це повернення боргу. Кровного боргу за порятунок.

— Овва! — Рома вийшла з кухні з підносом, навантаженим баночками. — А ліпше б то була любов. Правда, дівчата?

— Ні, не ліпше, — чаклунка закотила очі й почала швидко пакувати зілля в наплічник.

Дикоросла спостерігала за нею й мугикала під ніс якусь мелодію. Ружичка раптом відійшла й повернулася з крихітною баночкою, в якій блискотіло щось сріблясте, як повний місяць.

— Коли мова пішла про борги кровні, — прошепотіла вона, вкладаючи баночку в руки Варти, — то я б хотіла попросити твоєї допомоги у відповідь. Фінал близько, так. Але я ще не відплатила другові нашому, Люцемові. Тож якщо тобі станеться побачити його і якщо випаде момент... — вона міцно стиснула Вартині руки, — я вірю, що тобі до нього легше підібратися, ніж мені.

— Що це? — чаклунка не впізнала сріблясте зілля, хоч вже багато бачила їх у відьом.

— Це козир для тебе,