Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

- Ні, Ваша Величносте, ніякої магії. Все чисто.

Аріан поспішно вийшов наперед і вклонився королю:

- Ваша Величносте, дівчина промовила слово, як ви й просили, і вона не маг, що довів наш вельмишановний Проценій. Дозвольте їй залишити бал. Ви ж бачите, вона налякана й ледве тримається.

Софійка й справді почувалася трохи дивно, але це не був переляк чи слабкість, це було якесь незрозуміле відчуття, що поширювалося від її медальйона. Вона зненацька почала відчувати його, мов жарину на грудях. І небезпека, Аріанові загрожувала небезпека! Софійка озирнулася навколо, вже не ховаючи погляд, і помітила сріблясте марево, яке почало формуватися неподалік від трону. Ніхто не звертав на нього уваги, але Софійка відчувала, що звідти йде величезна загроза. Для всіх, але найперше – для Аріана!

- Там! – закричала вона, вказуючи рукою на марево. – Аріане, там загроза!

І тоді сталося кілька речей одночасно. З магічного марева з’явився довгий міцний спис, що летів просто в груди Аріанові. Саме в цей час Софійка кинулася до дракона і з усіх своїх сил відштовхнула його з траєкторії польоту смертоносної зброї. Аріан впав на підлогу. Софійка спробувала й сама вивернутися, але спис був швидшим. Він пронизав дівчині плече, й від удару вона відлетіла просто в натовп, відчуваючи страшний біль. Придворні та гості почали кричати й розбігатися, король схопився на ноги, навколо нього миттю з’явилися солдати. А з магічного марева, яке розширилося й стало достатньо великим, почали вистрибувати величезні сильні тварини з довгими шиями та міцними в’юнкими тілами.

"Серпопарди", - подумала Софійка й закрила очі.