Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Глава 47

Злата чула як батько теж зітхнув. В його голосі зазвучало хвилювання, і це так дивно, адже знала його завжди жорстким та незворушним. Ще не могла звикнути до того, що він інший.

— Ти повернешся додому?

— Обов’язково! Як тільки закінчаться процедури.

— Гаразд! — Зітхнув батько. — Спробую тебе дочекатися, а ти одужуй, моя золота дівчинко.

— Дякую, тату!

 Мимоволі посміхнулася, адже він, суворий Андрій Стоцький, не любив лестощів, і коли так називали Злату страшенно дратувався.

— Люблю тебе, дитя! До зустрічі!

— До зустрічі! — Повторила не своїм голосом. Адже по новому розчулена турботою самозакоханого Стоцького. Вчилася сприймати батька по іншому, та давалося їй це не легко.

Сльози таки виступили на очах Злати. Поклала слухавку, стараючись опанувати себе. Трохи отямившись спіймала себе на думці, «А де це й справді Нестор? Невже в запитаннях журналістів була правда? Невже він прийшов до неї заради сина? А насправді знову одружиться зі своєю ексдружиною?». Такий розклад гнітив та лякав. «Невже він здатний на таке?».

В роздумах знову задрімала.

— Злато Андріївно! — Хтось кликав у пів тону.

Відкрила очі, поруч стояла медсестра, крапельницю вже було від’єднано.

— До вас кур’єр. — Тихо повідомила.

З-за жінки у білому халаті виставив голову посміхаючись, Максим. Злата кліпнула очима.

— Привіт, принцесо! То, що за хандра? Ти чому тут?

Злата зітхнула, й теж видавила посмішку.

— Вирішила відпочити. — Віджартовувалася.

— Місце трохи стрьомне, для відпочинку, ти обрала. — Посміхався Максим. — Я тобі квіти приніс. Он залишив на столі. Розпишись, будь ласка! — Подав планшетку з ручкою.

Піднявшись, Злата сіла, вже взяла планшетку, але підписувати не поспішала.

— Хто прислав квіти?

— Ти знаєш, це таємниця. — Нагадав юнак. — Зрештою в середині букета листівка, можеш почитати.

— Подай, будь ласка.

Максим подав маленький конвертик. Дівчина збентежено відкрила його, вийнявши крихітний клаптик паперу.

                            «Моя мила дівчинко!

Я надто хвилююся за тебе. Слова журналістів це чистої води провокація. Моя колишня риє проти мене, звідти й усі ці запитання. Я кохаю тебе, моя ніжносте, і все тобі поясню, трохи згодом.

 Зараз змушений відлучитися. За цей рік назбиралося трохи справ. Не сумуй. Я шалено скучив, тож доки викапає друга крапельниця я повернуся».

Злата зітхнула, у все це мало вірилося. Журналісти це з пальця не взяли, звідкись витік такої інформації був. Підписалася на планшетці з документами, та подала кур’єру.

— Одужуй, красуне! — Підморгнув Максим забираючи від неї планшетку.

— Дякую! — Посміхнулася йому.

 Знову прилягла, набравши Інгу. Малюк саме заснув, а його сон стеріг Андрій Володимирович. Від цього на душі стало легше. Тільки встигла покласти телефон на тумбу біля ліжка, як він зателефонував знову. Телефонувала мама. Дівчина зняла слухавку, зручно вмостившись на подушці.

— Привіт, донечко! — Задзвеніла у слухавці Агнія. — Мені телефонував тато... Що з тобою?

— Все добре, мамо! — Поспішно заспокоїла, не хотіла аби мати нервувала.

— Тоді, чому ти у клініці? — Занепокоєно допитувалася мати.

— Мамо, це лише перевтома та легка втрата сил. Полікуюся і все минеться. Не хвилюйся даремно.

— Доню, це правда, що, Нестор, живий?

Видихнула, ця тема для неї болюча, тому лиш коротко кинула.

— Правда!

— Преса гуде, що цей рік він жив зі своєю...

— Мамо! — Обурилася трохи голосніше. — Я нічого не знаю, а преса..? Сама розумієш.

Агнія лише зітхнула на це, і правдиво заявила.

— Я хвилююся за тебе дівчинко моя, і хочу аби в тебе все було добре. — Знову шумно видихнула жінка. — Я зараз трохи зайнята... Скажи, люба, ти на стаціонарному лікуванні?

— Ні, мамо, я вже ввечері буду в дома.

— Гаразд, тоді до вечора. Я заїду до тебе.

— Чекатиму. — Видихнула Злата, й поклала телефон.

— Злато Андріївно, я зараз вам поставлю іще одну крапельницю. — Попередила медсестра, а тоді дбайливо запитала. — Може будете обідати, чи може ще щось?!!

Злата сіла на ліжку, почувалася геть кволою, страшенно морив сон, але до вбиральні таки пішла, й попросила медсестру принести їй стакан соку.

Випила сік й лягла. Кволо спостерігала, як жіночка прикріплює банки з ліками на медичному штативі. Сон морив страшенно, поволі знову задрімала.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍