Читати книгу - "Наосліп, Ерін Кас "

Глава 25 "Без шансу передумати"

Софія

Автомобіль стоїть на тому самому місці, що й минулого разу. Коли я підходжу до нього, двері з боку водія відчиняються. Затамувавши подих, спостерігаю, як чоловік виходить й усміхається мені. Як же я скучила! Лія має рацію, я закохана по вуха, без шансу передумати. Серце радісно тріпоче, а погода вже не здається такою безрадісною. Поряд з ним все по-іншому. Навіть я інша. Таких яскравих емоцій у мене ще ніхто не викликав.

— Привіт, — вітається першим, коли підходжу.

— Привіт, — теж усміхаюсь. Саша простягає мені долоню, і я, без роздумів, вкладаю в неї свою. Він притягує мене до себе й обіймає.

— Як справи, маленька? — питає тихо, а я просто млію у його обіймах. Добре, що зараз темно і не видно моєї щасливої усмішки на все обличчя.

— Вже добре, — вдихаю його аромат, відчуваючи всередині себе неймовірну легкість. Наче, нарешті, отримала довгоочікуваний подарунок, про який мріяла протягом довгих років.

— Ти голодна? Можемо повечеряти чи випити кави десь, — пропонує, не випускаючи з обіймів. Мені у такому вбранні тільки каву пити, про ресторан взагалі мовчу.

— Можемо просто поговорити. Ми не бачились тиждень.

— Багато справ було, не міг вирватись.

— Розумію, — підіймаю на нього погляд і так мені хочеться сказати, що скучила, але стримуюсь. Не знаю, як він відреагує на такі слова.

— Краще сісти в авто, — говорить і випускає з обіймів. Відчиняє задні дверцята, пропонує сісти. Сам сідає біля мене й розвертається всім корпусом, щоб зручно було говорити. А я б вічно так сиділа й дивилася в його очі, мені навіть слів не потрібно. — Чим займалася? — питає й проводить пальцем по щоці.

— Була на заняттях, потім займалася з другом.

— З другом? — знов проводить по щоці, а я заплющую очі від приємних відчуттів. — Що це в нас за друг? Мені варто хвилюватись?

— Тобі взагалі не варто хвилюватись… ні про що, — схвильовано промовляю. Так і хочеться додати, що я тільки про нього й думаю, але знову стримуюсь.

— Думала про мене? — ставить питання, наче читає мої думки. Гублюсь і не знаю, що сказати. Просто киваю, викликаючи у нього усмішку.

— От і я думав. Навіть більше, ніж належить, — занурює пальці у моє волосся на потилиці й пригортає до себе. — Я говорив тобі, що ми спробуємо, — шепоче у самісінькі губи, а я киваю. — І це, мабуть, найнезвичайніше рішення у моєму житті. Вперше роблю те, чого хочу. Сильно хочу, — накриває мої губи своїми, не давши часу на роздуми.

Його слова дивують і змушують губитися у здогадах, але поцілунок забирає здатність думати. Цілий тиждень я цього чекала. Моїм вірним супутником став смартфон, я чекала дзвінка, повідомлення, чого завгодно, тільки б від нього. І зараз я просто ожила, коли знов відчула його губи на своїх. І це страшно. Страшно бути настільки прив’язаною до чоловіка, якого знаєш не так багато часу. Тягнуся й обіймаю його за шию, він притискає мене міцніше, так, що й дихати важко.

Його поцілунки кружляють голову, викликають у серці неймовірну ейфорію. І кожен здається ще кращим, ніж попередні. Цього разу я вже сміливіше відповідаю на поцілунки, бо бачу, що йому це подобається.

— Ти знову пахнеш персиком, — вдихає аромат волосся, — і шоколадом.

— Бо я їла шоколад з другом, — усміхаюсь від лоскоту, коли він цілує біля вушка.

— Щось я не зрозумів. Де ви з ним бачились? — питає, відсторонившись.

— Він приходив до мене, допоміг з економікою й пригостив шоколадом.

— Йому можна тебе пригощати, а зі мною ти не хочеш сходити у ресторан, — дорікає серйозно.

— Ну, він просто друг. Ми давно спілкуємось, і в нього є дівчина, а ти… — замовкаю, не знаючи, що сказати. — Ти більше, ніж друг, — насмілююсь подивитися йому у вічі. — І я не одягнена для ресторану, — розстібаю куртку, демонструючи свою спортивну кофту.

— Більше, ніж друг? — так і знала, що він почує тільки ці слова. — Наскільки більше, Софіє? — питає, запускаючи руку під куртку й обіймаючи за талію. Пригортає до себе й чекає відповіді.

— Не змушуй мене червоніти, — опускаю погляд, а він хмикає. — Ти ж знаєш, що подобаєшся мені. Але я маю сумніви у взаємності, — кажу чесно.

— Що змусило тебе так думати? — ніжно торкається мого підборіддя й змушує подивитися на нього. — Йди до мене, — не встигаю оговтатись, як Саша підхоплює мене й садить до себе на коліна. Чи зможу я коли-небудь не соромитись його? Наші обличчя занадто близько одне від одного. Саша дивиться мені у вічі, очікуючи відповіді, а я ретельно думаю, що відповісти.

— Ти успішний, заможний, — починаю говорити, — і, я впевнена, об’єкт багатьох жіночих мрій. Не розумію, чим тобі подобаюсь я? — видаю все, що крутиться у голові, і дивуюсь, як легко мені стає після цих слів.

— І твоїх мрій теж? — запитує натомість, не зводить з мене погляду.

— Ти знову не відповідаєш на питання.

— А це було питання? Я думав, то якісь нісенітниці. По-твоєму, я маю відмовитись від успіху чи коштів, які ж сам і заробив? Чи вважаєш, що я цілуюсь з кожною зустрічною заради розваги? І взагалі, до чого тут моя вигадана популярність у жінок, якщо зараз я сиджу разом з тобою? — говорить роздратовано, а мені стає смішно. У нього такий милий вираз обличчя, коли обурюється. — Тобі смішно? — дивується.

— А чому ти сидиш зі мною? — ставлю питання і, наважившись, дивлюсь у вічі.

— Бо ти не даєш мені спокою, — говорить тихо, притягуючи до себе.

Декілька секунд дивлюсь на його обличчя, проводжу по неголеній щоці долонею, а потім першою цілую. Та мої ніжні, невагомі поцілунки Саша змінює на шалено-пристрасні. Повністю підкоряюсь й розчиняюсь у цьому емоційному вирі почуттів. Він гладить моє волосся, цілує у шию, знов повертається до губ, які палають від гарячих поцілунків. В серці справжній емоційний шквал. Він зносить все на своєму шляху, заповнюючи душу почуттям, яке назавжди може оселитися в ній.

Саша проводить долонею між кофтою та штанами, торкаючись оголеної шкіри. Мурахи не змушують себе довго чекати. Кожен його дотик тіло сприймає як необхідну дозу насолоди. Веде долонею по спині вгору, повільно продовжуючи солодку гру. Напружуюсь, коли рука торкається топа, але Саша прибирає її. Просто проводить долонею по мереживній тканині, і все. Ні до чого не змушує, не наполягає. Ось вона, різниця між дорослим чоловіком і хлопцем однолітком. Він все розуміє. Здогадується, за моєю поведінкою, що я не готова, що ще занадто рано переходити до чогось більшого. І це ще сильніше прив’язує мене до нього. Таке відношення й повага підкупляють.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍