Читати книгу - "Моя неймовірна подруга"

131
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 84
Перейти на сторінку:
class="p1">Але Ліла була налаштована скептично і дулася. Вона не йняла віри сподіванням брата, до того ж її насторожувала негласна згода між батьком та матір’ю. Загалом вона не чекала нічого доброго. Пройшов тиждень, але ніхто не виявляв анінайменшої зацікавленості щодо черевиків у вітрині, навіть Марчелло. Тільки піддавшись на умовляння Ріно, який майже силою приволік його до крамниці, Солара неуважно оглянув їх, ніби мав щось геть інше на думці. Звичайно, він їх приміряв, але сказав, що вони йому завузькі, відразу зняв і пішов, не промовивши ні слова, немов у нього раптом заболів живіт і йому треба було негайно бігти додому. Не можна було передати словами розчарування батька та сина. Та вже через пару хвилин Марчелло повернувся. Ріно скочив на ноги, щасливий, і простягнув йому правицю, ніби самим лише своїм поверненням Марчелло дав згоду на підтвердження домовленості. Та Марчелло на нього навіть не глянув і звернувся безпосередньо до Фернандо. Випалив на одному диханні:

— Мої наміри дуже серйозні, доне Фернá: я прошу руки вашої доньки Ліни.

  29

Реакція Ріно на такий поворот подій була сильною та несподіваною: у нього почалася гарячка, що на кілька днів уклала його в ліжко. Коли температура спала, в його поведінці з’явилися дивні та тривожні симптоми. Він міг встати вночі уві сні, мовчки бігти до дверей і намагатися їх відчинити, розмахував руками із виряченими очима. Перелякані Нунція з Лілою тягли його знову до ліжка.

А Фернандо, який разом з дружиною відразу зрозумів справжні наміри Марчелло, поговорив із донькою серйозно та врівноважено. Він пояснив їй, що пропозиція Марчелло була важливою не тільки для її майбутнього, а й для майбутнього всієї їхньої родини. Сказав, що вона ще надто молода, і ніхто не зобов’язує її погоджуватися відразу. І додав, що він, як батько, радив би їй прийняти пропозицію. Тривалі заручини, під час яких вона могла б і надалі жити вдома з батьками, з часом дали б їй змогу звикнутися з думкою про одруження.

Ліла так само спокійно відповіла йому, що швидше піде на ставки і втопиться, аніж заручиться і вийде заміж за Марчелло Солару. Через це вибухнула страшна сварка, що не змусила її змінити рішення.

Я ледве не знепритомніла, коли почула цю новину. Мені було добре відомо, що Марчелло Солара намірився заручитися з Лілою, чого б йому це не коштувало, та мені навіть на думку не спадало, що у нашому віці можна отримати пропозицію про одруження. А от Ліла отримала, і їй ще навіть п’ятнадцяти років не виповнилося, вона ні з ким із хлопців ще не зустрічалася і навіть ні з ким не цілувалася ні разу. Я відразу прийняла її сторону. Що, вийти заміж?! За Марчелло Солару?! Може, ще й дітей від нього народити?! Ні, нізащо! Я підтримувала її у тій новій війні проти батька і поклялася, що завжди підтримуватиму, незважаючи на те що батькові вже увірвався терпець, і він почав їй погрожувати, казав, що заради її ж щастя він їй всі ребра поперебиває, якщо вона не погодиться на таку важливу партію.

Але склалося так, що в мене не було змоги підтримати Лілу. У середині липня сталася подія, яку мені слід було передбачити, але вона захопила мене зненацька і порушила всі мої плани. Якось вже під вечір, після звичної прогулянки по району з Лілою та міркувань про те, що сталося і як вибратися з цієї халепи, я повернулася додому. Двері мені відчинила сестра Еліза. Вона прошепотіла схвильовано, що у світлиці була її вчителька, тобто Олів’єро. Вона розмовляла з нашою матір’ю.

Я несміло ступила на поріг хати, і мати невдоволено пробурчала:

— Учителька Олів’єро каже, що ти повинна відпочити, бо дуже втомилася.

Я поглянула на Олів’єро, не розуміючи, про що йдеться. Здавалося, що з нас двох відпочинку більше потребувала якраз вона: вигляд у неї був знеможений, обличчя бліде й одутле. Вона промовила:

— Моя двоюрідна сестра відповіла мені вчора: ти можеш поїхати до неї на Іскію і побути там до кінця червня. Вона буде рада тебе прийняти, лише допоможеш їй трохи по господарству.

Вона розмовляла зі мною так, ніби то вона була моєю матір’ю, а моя справжня мати — та, з кульгавою ногою та косим оком, — то лише якесь непорозуміння, особа другого сорту, яку не слід навіть брати до уваги. Більше того, після тієї розмови вона не пішла відразу додому, а залишилася ще десь на годину, показуючи книжки, які принесла мені почитати. Вона пояснювала, які слід прочитати спершу, а які — потім, змусила мене пообіцяти, що я обов’язково їх спочатку обгорну, і наказала повернути до кінця літа у бездоганному стані. Моя мати терпляче мовчала. Сиділа незворушно, уважно слухала, хоча косе око надавало їй дивного вигляду. Їй увірвався терпець лише тоді, коли вчителька нарешті пішла, абияк попрощавшись із нею і не сказавши жодного доброго слова про мою сестру, яка дуже на те сподівалася, і яку б це дуже потішило. Отож мати вилила своє приниження та образу на мене, бо вважала, що пережила їх саме через мене:

— Ви тільки погляньте! Наша синьйорина повинна їхати на Іскію, бо наша синьйорина перетрудилася! Ходи швидко готувати вечерю, а то я тобі зараз такого ляпаса зацідю!

Та вже через два дні після того, як вона зняла з мене мірки і нашвидкуруч пошила купальник, невідомо де діставши лекала, вона сама саджала мене на пароплав. Дорогою до порту, у черзі до каси за білетом та поки не подали трап, вона засипала мене настановами та порадами. Більш за все її лякав переїзд. «Сподіваймося, що море буде спокійним», — примовляла вона сама до себе і розповідала, що коли мені було три чи чотири роки, вона возила мене щодня до Корольйо, щоб вилікувати мій кашель, і що море було чудовим, і я навчилася плавати. Але я не пам’ятала ні про Корольйо, ні про море, ні про те, що вміла плавати, і так їй про це і сказала. Тут у неї відразу зіпсувався настрій, мовляв, якщо я потону, її вини в цьому не буде, що вона повинна була зробити — зробила, а якщо у мене пам’ять така коротка — то вже моя справа. Ще казала, щоб я не запливала в море навіть у штиль і сиділа вдома, якщо штормило. «Особливо на повний шлунок або якщо в тебе місячні — навіть ноги не мочи!» — приказувала. Перед тим як залишити мене саму, попросила якогось літнього моряка на судні приглядати за мною. Коли врешті пароплав відчалив від берега, я почувалася переляканою, але водночас — щасливою. Уперше в житті я їхала з дому, подорожувала по морю. Грузьке тіло моєї матері — разом із нашим районом, зі справами Ліли — все більше віддалялися і врешті зникли з виду.

  30

Настрій в мене поліпшився. Двоюрідну сестру вчительки звали Нелла Інкардо, жила вона в Барано. Я доїхала до селища рейсовим автобусом, швидко знайшла її будинок. Нел­ла виявилася привітною, веселою й говірливою жіночкою, незаміжньою. Вона здавала кімнати тим, хто приїжджав відпочивати на море, а для себе залишала одну кімнату і кухню. Я мала спати в кухні. Мені слід було готувати собі ліжко ввечері і розбирати його (нижні балки, дошки, матрац) уранці.

1 ... 49 50 51 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя неймовірна подруга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя неймовірна подруга"