Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 15.2

***

Іліяс насилу наздогнав Ульфа.

— Що з Вами? Це було майже за межею пристойності, — тихо обурився верховний жрець, пристосовуючись до розмашистого кроку супутника. — Спершу втекли від гостей, потім покинули імператрицю, навіть не посадивши її в паланкін. Ясновельможна Арселія не давала приводу для такої брутальності.

— Упевнені? — від злої іронії, що прозвучала в цій фразі, Іліяс скривився.

— Гнів — поганий порадник, — зауважив він примирливо. — Як і ревнощі. Особливо коли ані для одного, ані для іншого немає приводу. Танець — не злочин.

Ульф сповільнив крок і повернувся до Іліяса, явно збираючись відповісти щось різке, але наткнувся на спокійний та злегка сумний погляд сірих очей — і промовчав.

— Невже ви вирішили стати південним жителем: гарячковитим і швидким на висновки? А як же розважлива холодність? Ваші емоції занадто очевидні, — продовжив із натиском Іліяс. — У вас обох. Як чоловік, я міг би привітати Вас і частково позаздрити. Ясновельможна пані — справжній скарб. Але як верховний жрець імперії, та й просто Ваш друг, не можу не застерегти: Вам навіть думати про подібне не можна. У кращому випадку, підуть небажані чутки, в гіршому — репутацію Арселії буде зіпсовано. А Вам як регенту потрібна підтримка сильної і визнаної всіма імператриці, а не слабкої жінки, яка стала жертвою заборонених почуттів.

Ульф навіть кулаки стиснув на мить, але відразу опанував себе, змусив розслабитися і ввічливо кивнув.

— Дякую за розуміння, — Іліяс видихнув із полегшенням, — не вистачало ще розмов про сварку між нами.

— Не хочете псувати свято?

— Не хочу втратити майбутнє. Я став на бік сильної людини, яка вміє стримувати душевні пориви, радий, що Ви знову говорите холодно й тверезо. Побоююсь, що подібні прояви емоцій нам час залишити таким юнакам, як Ваш зброєносець.

Ульф несподівано посміхнувся дуже тепло й щиро.

— Ви теж помітили?

— Думаю, що й ще сотня-дві свідків, — шанобливо хіхікнув жрець. — Знаєте, мої дочки не набагато молодші за Вашого вихованця, і на їхніх обличчях, коли вони згадують про сусідських хлопців, теж з'являється цей загадково-захоплений вираз. Мати дівчаток, чарівна Лейла, каже, що немає нічого прекраснішого та небезпечнішого за першу закоханість. Але за пані — здається Сурію? — я спокійний, навряд чи їй загрожує безчестя чи біль нерозділеного кохання.

— Поки рано говорити напевно. Але дякую, що нагадали про реальність, — чужинець, схоже, повністю заспокоївся.

— Радий допомогти. Однак змушений просити Вас про послугу у відповідь. Ви можете виділити мені кількох людей із Вашої особистої гвардії? Хочу, щоб вони перевірили деякі мої здогадки, але дуже делікатно й непомітно. На жаль, жодному зі своїх жерців я не можу доручити цю справу: вони не навчені скритності й спритності.

— Вам потрібні мої розвідники? — ледь здійняв брови Ульф. — Для чого?

— Я бачу дивні сни. Дуже тривожні. Це по-дурному звучить, але певною мірою вони мають реальний вигляд, і це лякає. І в кожному такому сні відбувається одне й те саме: руйнування магічних жил. Можливо, я божеволію і це все — злий жарт багатої уяви, але... Треба тихо і без зайвої уваги перевірити стан чотирьох стихійних джерел.

— З цим я можу допомогти, — погодився Ульф. — Ви поговорите з розвідниками самі?

— Ні, не варто. Зрештою, це Ваші люди, негоже мені їм наказувати. Але я все напишу і завтра ж передам Вам детальні вказівки для виконавців.

— Коли потрібен результат?

— Якомога швидше.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍