Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 16. Замах

Махріган закінчився пізно вночі, але Арселія більше до гостей не вийшла. Аділь, мабуть, дуже втомився від подій цього дня, а тому почав вередувати. Справитися з вимогливим малюком не змогли ні няні, ні служниці, до того ж Стихії хлопчика почали спалахувати відчутними іскрами, і Арселії довелося витратити пів вечора на те, щоб заспокоїти сина, умовити його покупатися, повечеряти і лягти в ліжко. Засинати Аділь відмовлявся категорично, вимагаючи сидіти біля нього і не відходити ні на крок.

Однак щойно сонце сховалося за горизонтом, ясновельможний імператор засопів, обійнявши маленьку вишиту подушечку. Арселія навшпиньки прокралася до дверей і з полегшенням вислизнула в приймальний покій. Вона страшенно втомилася, у неї розболілася голова і зовсім зіпсувався настрій. Захоплений щебет наложниць про те, як чудово минув вечір, дратував, і зрештою Арселія попросила всіх, крім Гайди, піти геть.

Вірна служниця вловила настрій пані, мовчки приготувала їй теплу ванну з маслами, допомогла переодягнутися, розчесала сплутані пасма волосся і тихо пішла, побажавши на добраніч.

Арселії не спалося, перед очима миготіли уривки подій минулого дня. Але найбільше непокоїла остання розмова з Ульфом. Їм, схоже, варто було обговорити справи без зайвих свідків і в спокійному оточенні. Зрештою, достатньо намучившись, Арселія встала, накинула на плечі домашню сукню і попрямувала в кімнату сина.

Охорони біля дверей не виявилося, але ясновельможна пані не помітила цього, глибоко занурившись у свої думки. У кімнаті було темно, Аділь спав міцно-міцно, розкинувши уві сні руки в сторони, кучері його розметались по білому шовку простирадла, тонка ковдра була відкинута на підлогу. Арселія нахилилася, щоб підняти її, аж раптом якийсь шурхіт змусив її завмерти.

Чужу присутність і небезпеку, що виходила від невідомого гостя, вона швидше відчула, ніж усвідомила. І відреагувала, перш ніж подумала, що це може означати.

Сила рвонула в сторону смутної тіні за лівим плечем потужною хвилею, подібною до морського валу в шторм. Зім'яла, закрутила, відкинула, потягла геть, руйнуючи все, що траплялося на шляху: килими, стіл із диваном, вази з квітами. Пролунав дикий гуркіт і відразу ж слідом — здавлений людський крик. Об кам'яні плити дзвякнуло щось важке і відлетіло під ноги жінці, в напівтемряві ночі блиснуло довге гостре лезо.

Якусь мить Арселія стояла і мовчки спостерігала, як кинджал, загублений вбивцею, крутиться на підлозі. «Ідеальне балансування», — думка була настільки недоречною, що відразу ж розбила заціпеніння, що охопило імператрицю.

У дальньому кутку щось ворухнулося і з купи поламаних меблів почав вибиратися чоловік.

— Охорона! — крикнула Арселія щосили, вже розуміючи, що не встигає.

Вона штурхнула злощасний кинджал до дверей, але незнайомець вихопив широкий вигнутий меч і кинувся прямо до дитячого ліжка.

Арселія немов в уповільненому сні бачила, як блиснули в темряві очі незнайомця, а обличчя його перекосилося гримасою ненависті, почула, як застогнало повітря, що розпороло лезо меча. Від мети вбивцю відділяло не більше ніж п'ять кроків, чекати допомоги було нізвідки.

Імператриця рвонула, випускаючи на волю відчайдушну злість, нерозривно сплетену з магією — і вмить кімнату прокололи десятки тонких гілок, покритих гострими довгими колючками, підлога під ногами заколивалася хвилями, а повітря немов згустилося і перетворилося на тягучу патоку. Чоловік від несподіванки скрикнув, хитнувся, ноги його занурилися в мармур, як у в'язке болото. Він впустив зброю і рвонувся вперед, відчайдушно намагаючись вхопитися за колючі гілки.

Арселія підняла руку, з її пальців у бік чоловіка потекло ледь вловиме зеленувате світіння. Імператриця й сама не знала, що станеться, коли воно торкнеться людини, але в тому, що нічого хорошого, — не сумнівалася.

Від гуркоту і криків прокинувся Аділь. Звичайно ж, хлопчик не зрозумів, що тут відбувається, і від несподіванки заплакав.

Голос сина приглушив в Арселії хвилю глухого оскаженіння. Вона різко відскочила назад — і мерехтливий туман розтанув. Потім повернулася до сина, підхопила його на руки і кинулася геть.

За дверима почулися квапливі важкі кроки: до них поспішала охорона.

— Ясновельможна пані, що трапилося?

— Там! — видихнула вона, озираючись. — У кімнаті Аділя вбивця. Затримайте його!

Хлопчик відчайдушно плакав, вчепившись у матір щосили. Арселія спритно обігнала воїнів, які бігли щодуху, і кинулася геть. У розбудженому гаремі грюкали двері, лунали перелякані голоси, на коридор визирали заспані люди. Однак імператриця не бачила і не хотіла бачити цього, шаленим вихором вона мчала порожніми переходами, бажаючи лише скоріше дістатися покоїв Ульфа Ньорда.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍