Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Краще дістати зброю і дивитись на всі боки.

О! А ось і підтвердження.

«Данж «Міське звалище. Сектор «Д». Увага! Ви заходите на ворожу територію! Агресивність мобів підвищена! Увага! Ви вперше вступаєте у локацію «Міське звалище. Сектор «Д». Коефіцієнт досвіду 1,5. Нагороду подвоєно. Умови отримання — проходження данжу з одного разу»

І не встиг я вирішити: радіти мені чи не дуже, як система видала чергове оповіщення:

«Увага! Завдання: «Знайдіть тих, хто вбив сержанта Ха-Ксін» частково провалено. Ви були близькими до розгадки, але не змогли її вирішити. Термін виконання продовжено на 24 години. Ви отримуєте перше попередження! Штраф: зменшення досвіду на 25%. Термін — 4 години!»

М-да, прогулявся перед сном. І іграшку нову показали, і по руках нашльопали. Що толку мені тепер від першого проходження, якщо штраф ріже всі бонуси. А головне, не відмовишся. Проходження банально не зарахують, а другого шансу не дадуть. Тож доведеться ризикнути. Може, щось цікаве все ж таки підкинуть?

Я зітхнув ще раз, щиро співчуваючи власній невдачі, потім переклав бластер у ліву руку, в праву взяв моргенштерн і зробив крок уперед.

Звідки вимахнула ця псина, я не зрозумів. Мить тому я стояв зовсім один, якщо не рахувати птахів, і ось на мене мчить щось кудлате, зло рикаючи і гублячи слину з пащі. Пес був облізлим, у плямах лишаю, хвіст забитий реп'яхом до перетворення на монолітну палицю, загалом — жалюгідне видовище. Якби не розміри однорічного теляти, вага за центнер, і червоні очі, що палають ненавистю.

Вступати з ним у рукопашну мені зовсім не посміхалося. Особливо, з урахуванням погризених людських останків, що валяються тут же, просто під ногами. Я й не став… Навів бластер на атакуючого звіра, і коли його туша злилася з прицілом, плавно вибрав «пуск». Енергетичний згусток ударив псині в морду і пропалив у черепі майже наскрізну дірку. Жалібно верескнувши, пес перекинувся через голову і впав замертво, не добігши до мене всього кілька метрів.

— Непоганий постріл, — похвалив я себе і тут же вилаяв. Згадавши про генератор силового поля, який не лише не активував, а й надіти забув. А потім, вилаяв ще раз. — Пістолет він дівчині вручив, мля… А вдягнути захист на неї мізків не вистачило?

— Мізків би вистачило, — став на свій захист перед совістю. — Звички нема всім цим добром користуватися. Повернуся, насамперед віддам його Сашці. А поки що випробую.

Сріблястий поясок з невідомого металу щільно ліг на талію, ще й сам відрегулювався так, щоб і не дуже стискати, а й не бовтатися. Активація, наскільки я зрозумів, з огляду на те, що ніяких кнопок на ньому не було, відбувалася подумки.

Копнув убитого пса і отримав лут.

«24 мідні монети. Філейна частина — 2 шт.»

На відміну від зовнішнього вигляду пса, вирізка була більш ніж пристойна. І виглядала значно апетитніше за щурячі тушки. Такий шматок м'яса я й сам із задоволенням посмажив би на вогнищі. Буде із чим до Возгена заглянути на прощання. Особливо, якщо трапляться й інші пси.

  Пси трапилися. І, чесно кажучи, у кількості, яка мене зовсім не втішила. З-поза найближчого терикона з виском і гавкотом викотилася ціла зграя. Здебільшого — двір-тер’єрів, які мають у родоводі хоч одного вовкодава. Якщо судити за розмірами та іклами.

Стріляти я почав одразу, як тільки вони помітили мене. Псів було кілька десятків, і я чудово розумів, що перебити всіх раніше, ніж вони доберуться до мене, неможливо. Собака рухається вп'ятеро швидше за людину і сто метрів для неї взагалі не відстань. Три-чотири секунди і привіт… Тож це саме той випадок, коли нападати треба превентивно.

Кілька миттєвостей зграя подарувала мені тим, що почувши кров, пси почали рвати підстрелених родичів. Але продовжувалося це рівно до того моменту, поки не рикнув найбільший пес. Зграя одразу вгамувалася. А коли ватажок коротко рикнув, дружно повернулася в мій бік.

Аж мурашки по шкірі забігали, коли я побачив ці налиті злістю очі. Може пес і був колись давно, до вторгнення, другом людини, але зараз на мене оцінююче дивилися десятки безжальних вбивць. Спраглі моєї плоті та крові.

Полоснути б по них, поки зграя збилася в купу, променем.

Я точно знав, що бластер має переключення в режим безперервного енергопотоку. Але, по-перше, — не пам'ятав, де розташований цей важіль, а по-друге, — і це набагато важливіше, не знав швидкості витрати енергії в такому режимі. Поодинокі постріли я хоч приблизно контролював, а скільки зжере промінь міг лише здогадуватися. І навіть можливо, що заряд батареї закінчиться швидше, ніж вороги.

Тож я, не вибираючи цілі, просто трохи зміщував дуло і знову натискав «пуск».

Пси валилися снопами. Вбиті, поранені — у купу. З початку бою не минуло навіть пів хвилини, а вже більше десятка тварин лежали уткнувшись носами в землю або корчилися і вили від болю. Але решту це не зупинило.

Хвиля вереску, гарчання, лап і іклів, яка так нестерпно смердить мокрою псиною, що перебила навіть загальне амбре звалища, досягла мене, навалилася і захлеснула, збиваючи з ніг.

Так ось, як це працює.

Похований псами, я ледве ворушився на землі, не маючи сили та можливості піднятися, але при цьому залишався невразливим. Немов виявився всередині прозорого міхура, який не давав іклам і кігтям тварин дотягнутися до мого тіла. Якісь міліметри… Але й цього було достатньо, щоб уціліти. Силове поле повністю блокувало будь-яке пошкодження, дозволяючи мені залишатися живим і цілим.