Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Руки Корнелії ненадовго обвисли. Вона видихнула з полегшенням, наблизилась до прилавка й поклала на його рівну дерев’яну поверхню зброю з рештою стріл.

– Дякую! – видихнула вона привітливій незнайомці й залишила їй кілька срібняків – усе ж розвага не безкоштовна.

– Сто тридцять метрів! Я справді вражена, – почула у відповідь улесливе.

– Певна, інші дивують кращими результатами, – між тим, скромно завважила Еллі й зібралася піти, однак поверх її руки раптом лягла рука торговки.

– Не недооцінюй себе, люба, – серйозно промовила жінка й додала, стишивши голос: – Хоч ти й не просила, я дозволю тобі зазирнути у своє майбутнє. Ти повинна побачити, що на тебе чекає і що від тебе залежить.