Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

– Її вирок затвердив сам король Пруссії Фрідріх Вільгельм III, – вставив релігієзнавець. – Але його не можна назвати приборкувачем відьом, тому що вирок він підписа не проти відьми. Барбара народилася біля Бартошиць, була нормальною дівчиною, дочкою пастуха. У неї не було контактів з дияволом, просто не пощастило з чоловіками. У сімнадцять років вона вже мала стосунки з солдатом, вийшла заміж за іншого солдата і взяла його прізвище. Через шість тижнів вона розлучилася зі своїм чоловіком і потрапила в обійми низки коханців. У віці тридцяти восьми років вона закохалася в молодого двадцятидворічного батрака на ім’я Якоб Остер. Однак старша жінка йому швидко набридла.

– Зневажена Барбара підпалила будинок, де спав Остер, – перехопив розповідь професор. – Її коханий врятувався, але кілька людей загинули у вогні. Це була тисяча вісімсот сьомий рік, середина вересня.

– Її заарештували і відправили у в’язницю, – продовжив Карасінський. – Не було ні свідків, ні доказів, суд безжально тягнувся. Їй навіть дозволили втекти, але справа пішла зовсім недолуго і Барбару спіймали. Вона опинилася в казематах, але повністю її там не ізолювали. Припускаю, що вона була досить гарною, тому що її камеру перетворили на звичайний бордель. Вона навіть народила дитину, батьком якої, мабуть, був якийсь Гірш, пекар.

– Справа Сдунк широко коментувалась істориками. – Блажеєвський відкрив свій блокнот у місці, позначеному рожевою смугою. – Пошман, Віячка, Огродзінський і навіть Ясеніца. Я виписав одну цитату: "Наглядачі скористалися нагодою і влаштували в тюрмі публічний будинок, який був лише на одну людину, але, можливо, прибутковий. Це було схоже на мишачу нору з пильними котами, які чатували біля виходу". Вона народжувала дітей у своїй камері і навіть була звинувачена в дітовбивстві, але справу закрили. Вони безуспішно шукали Остера, батрака, якому жінка хотіла помститися. На все це пішло чотири роки.

– Нарешті настав тисяча вісімсот одинадцятий рік, – продовжував Карасінський. – Двадцять сьомого липня Палата правосуддя в Кенігсберзі затвердила вердикт суду Решлю. Жінку мали спалити на вогнищі. Варто сказати, що спалення когось на вогнищі в ті часи було великою рідкістю, тому випадок був гучним. Проте в цьому разі не йшлося про чаклунство, хоча ми однозначно асоціюємо таке покарання зі звинуваченням у ньому. Барбару Сдунк ніхто не звинувачував, її навіть і відьмою ніхто не назвав. Справа була суто кримінальна: вона підпалила будинок, в результаті чого загинуло кілька людей. Однак тут було проявлене милосердя, кат мав непомітно задушити її перед тим, як спалити.

– Без шкоди для видовища? – запитав Кшисєк.

– Саме так, – підтвердив молодший з істориків. – Як я вже згадував, справа була гучною, і збиралися натовпи. Все пройшло гладко, кат зробив те, що належало. Тоді й виникла легенда про останню в Європі спалену на вогнищі відьму. Не треба було багато. По-перше, Барбару спалили. Типове покарання за чари. По-друге, Решль був відомий такими видами страт і процесами про чари. Цікавим фактом є те, що поблизу Решлю було горезвісне пасовище, яке місцеві жителі називали Росгартен. Там відбувалися зустрічі відьом із дияволом.

Професор, знову керуючись яскраво-рожевою закладкою, відкрив наступну сторінку свого блокнота.

– Якщо казати про Вармію, то за часів Королівства Польського в цьому регіоні було нецікаво. Доктор Данута Богдан у своєму дослідженні "Процеси про чари у Вармії в XVI столітті" каже, що звинуватити у чаклунстві було легко, достатньо було лише відхилення від норми, особливо у зв’язку з походженням з нижчого соціального класу. Пастухи, жебраки, бродяги, травниці – це була група ризику. Приклад: рік 1588, жінку звинуватили у чаклунстві через те, що в її домі було дзеркало. Мабуть його приніс диявол, попередньо вкравши предмет в Лідзбарку. З таким морально-історичним фундаментом і спаленням на вогнищі ми маємо готовий матеріал для нашої легенди.

– Отже, якщо хтось видає себе за дослідника і водночас посилається на Решль, то тут щось не грає, – підсумував Карасінський.

Кшисєк повільно кивнув і записав кілька фактів у свій блокнот. Він поглянув на своїх, можна сказати, наставників і сором’язливо відізвався:

– У цьому випадку, чи можна ризикнути сказати, що якщо я підозрюю вікарія, той факт, що він ляпнув про Решль, дискредитує його як вбивцю?

– Так, – охоче підтвердив Блажеєвський. – Бо наш вбивця у цій справі експерт. Він би такої дурниці не ляпнув.

– Це перший аспект, про який ми згадали на початку, – сказав Карасінський. – Однак ти повинен знати, що під час дослідження Решлю виникло два цікавих питання, одне з яких досить тісно пов’язане з усією справою. Ну, офіційно останньою людиною, звинуваченою і страченою за законом за чарування, була якась Анна Голді. Це сталося в Швейцарії в 1782 році. Ця річ, як до нас, не є дуже важливою.

– А що є важливим? – запитав Кшисєк.

– Так ось, рік тисяча вісімсот тридцять шостий, село Халупи, яке так безтурботно вихваляє Збігнєв Водецький[48]. Сусіди звинуватили Кристину Цейнову у чаклунстві, головним чином за намовою якогось Камінського, відомого знахаря. Її звинувачували в тому, що вона вдова, що не ходить до церкви, а на її димарі сидять чорні ворони. Жінку піддали випробуванню водою у Балтиці, в результаті чого вона потонула. Прусаки, які в той час панували на цих землях, сприйняли самосуд вкрай серйозно і кинули всіх винних до в'язниці. Камінський отримав двадцять п'ять років. І ось щось, чого ви не побачили в розділі про вбивство. Утоплення не є чимось незвичайним, особливо в середині літа. Так сталося, що два роки тому в Халупах знайшли тіло якогось Лукаша Камінського, який потонув під час нічного купання в морі, на пляжі в Халупах. І це можна було б вважати звичайним нещастям - його одяг, телефон, гаманець опинилися на березі - якби не те, що основним джерелом його доходу була торгівля привезеними з Китаю травами. Лікування за методом тибетських ченців. Цікавий випадок, про який писала місцева газета, тож ми про нього дізналися. Ім'я, місце та профіль діяльності збігаються.

– А казали, що багато не допоможете, – посміхнувся Кшисєк. – А це наступна частина головоломки.

– Ну, це все, що ми маємо. – Професор закрив блокнот, знову оживляючи різнокольорових змій. – Але, як я зазначав на початку, ми копаємо в цьому питанні. Якщо все виявиться правдою, то, як ми з приятелем домовилися, що разом напишемо книгу. Що це буде за твір!