Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

на них побувати. Тут навчається понад п’ятдесяти тисяч людей, найбільше співвідношення студентів на сотню мешканців, а так то взагалі кажуть, що Краків і Люблін – студентські міста.

Розмовляючи, вони наближалися до міста, а за вікнами машини відкривався нецікавий пейзаж помірковано заможного польського села та провінційного несмаку. Єдиним цікавим етапом шляху були справді гірські серпантини, але від них не перехоплювало подиху, замість скель, що нависали над дорогою, повороти закривали жалюгідні халупи.

Кшись знову спробував зацікавити Вероніку подкастами, які любив слухати за кермом, але її це не переконало. Незважаючи на спокійний, трохи грубий голос Міхала Кшемінського, який розповідав про подальші вбивства, вона витримала лише половину епізоду радіоп’єси.

Коли виїхали на пряму, Вероніка вирішила розповісти про геополітичне становище Підкарпаття.

– Чи знаєш ти, що це був один із найбідніших регіонів Польщі? – почала вона. – Тут робили все, що могли, щоб підняти економіку, будували авіазаводи. Зараз це одне з найкращих міст Польщі, за рейтингами посідає друге місце за рівнем задоволеності мешканців рівнем життя. Семивідсоткове безробіття, безкоштовний Інтернет, один із найкращих міських голів у Польщі. Іноді мені здається, що чим більше забуте місто, тим динамічніше воно вибивається. На нього ніхто не дивиться, воно не піддається цензурі, тому спокійно процвітає.

Незважаючи на захоплення Вероніки Жешувом, проїзд його вулицями дозволив Кшисєку описати їх одним словом: сірий. Ну якось нічого тут не привертало уваги. На торгівельні центри він у своєму житті вже надивився, тому вони його не хвилювали Насправді, знаменитий пам’ятник був вартий уваги, як і дивна скляна пішохідна кільцева, підвішена над перехрестям. Але дупи нічого не рвало.

На прохання Вероніки він домовився телефоном про деталі зустрічі по дорозі, вони повинні були з'явитися в будинкові соціологічного та історичного факультету на вулиці Рейтана. Це була дивна будівля, більше нагадувала початкову школу, ніж серйозний університет, але Кшись приїхав сюди не в гості, а з певною метою. Він пообіцяв собі, що якщо подолає пухлину, то, як покутник, покається перед недооціненим містом і приїде сюди як турист. Можливо, він навіть піде на концерт "Культу" під час фестивалю Ювеналій, хто знає.

Професор Маріан Блажеєвський у супроводі невідомого чоловіка чекав на нього в одній із кімнат. Вероніка дала їм годину на зустріч, за цей час вирішила відвідати косметолога. Вона мала рацію, їй буде нудно до смерті під час змагань істориків.

– Привіт, Кшисєку! – Професор втішився, побачивши хлопця. - Радий тебе бачити. Не тому, що ти скоро помреш, але я завжди радий тебе бачити.

Що ж, Мар’ян Блажеєвський був досить специфічною людиною. До нього неможливо було залишитися байдужим, його або любили, або ненавиділи, він був безжально прямим. Крім того, він характеризувався поведінкою, яка не відповідала займаній посаді та його шістдесятирічному віку. Він був істориком, відомим і талановитим, але його великою пристрастю були діалекти. Він чудово володів сілезьким, львівським і варшавським діалектами, а також тюремною "фенею". Нічого не поробиш, при цьому багато діалектних слів увійшло в його повсякденний словниковий запас, і іноді він міг робити досить різкі висловлювання. Він стримував себе, як міг, але не раз з цього приводу виникав скандал. Коли ректор дорікнув йому за написання історичних книжок, які межують із фантастикою, додавши, що такому відомому професору недоречно підзаробляти таким чином, він відповів: "Пане, та на цьому в мене заробітку, як на жидівському хую". Його мало не вигнали з університету.

– Я теж радий вас бачити, професоре.

– Заспокойся, ми самі, як і домовлялися, будемо на "ти".

– Їхм, – значуще кашлянув незнайомець.

– Курва мать, я зовсім забув. – Професор ляснув себе по лобі розкритою долонею. – Мій давній колега, доктор Яцек Карасінський. Фахівець з релігії та культурології, сьогодні в ролі експерта. Пробач за виклик консультанта, але часу було так мало, а ти ж знаєш, скільки у мене всього в голові.

– Карасінський, – приятель професора подав Кшисєку руку.

– Кшись Шорца. Приємно познайомитись.

– Почнемо з того, що, хіба, ми небагато тобі допоможемо. Справа виглядає безнадійною.

Почувши це, Кшисєк дуже занепокоївся. Він дуже розраховував на професора, кілька разів надсилав йому свої знахідки, картотеки осіб, а нещодавно навіть інформацію про Решль, яким погрожував вікарій.

– Але ми не залишимо тебе одного. – Професор поплескав його по плечу. – Якщо дозволить час, за кілька днів ми надішлемо тобі короткий звіт про всі ці випадки. Сьогодні ми можемо прочитати невелику лекцію.

– Можливо, це допоможе тобі зв’язати нитки сюжетів, – додав Карасінський. – По-перше, нам потрібно зробити певне припущення. Ну, ми вважаємо, що це серійний вбивця. Цей чоловік насправді вбиває людей, пов'язаних з усіма формами, ну... таємних знань.

– Скажемо прямо, що чарів, – сказав Блажеєвський.

– Так, спрощуючи, тих, що певним чином займаються чаклунством. Але ж ми не пишемо докторську дисертацію, просто невимушено спілкуємось. Отже, у нас є мисливець на відьом, це для нас факт, і ми зіставляємо дані, які ти нам надіслав. З цим припущенням ми можемо далі жонглювати невідомими, щоб дійти до рішення.

– А почнемо ми з того нещасного Решля. – Блажеєвський відкрив свій великий блокнот у коричневій шкіряній палітурці з сотнею барвистих закладок, затиснутих між окремими сторінками. Усе це змусило мене подумати про зграю змій, які втікають із параду кохання.

– Ну, я знаю, що це не зовсім те, як кажуть, – сказав Кшисєк.

– Коханий мій – Професор розгорнув зошит, а потім з гуркотом вдарив ним. – Там нічого не так, як здається. Але справа Решлю цікава тим, що вона чудово показує кілька речей. По-перше, це одразу показує нам, хто тут неук і невіглас. Якщо вікарій посилається на нібито останнє спалення відьми в Європі, то він дурко.

– Він не один, – підключився Карасінський. – Не знаю, чи дивишся ти телевізор, але "Діскавері Історія" є досить популярним каналом. Там такі круті ролики, які представляють місця з сильною історією, пов’язаною з ними. І в ось такій цій інтермедії маємо групу скаутів з гітарами, які співають пісні біля багаття вночі. З’являється підпис: "Решль, місце спалення останньої відьми в Європі". Чи є сила?

– Так, – погодився Кшисєк.

– І тільки сила, бо правди там ні на гріш, – усміхнувся професор. – Зате видно, який рівень представляє цей канал. Так ось, Барбара Сдунк, або Здунк, справді була спалена на вогнищі в місті Решль двадцять першого серпня тисяча вісімсот одинадцятого року. І