Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

гнівно перебирати в голові події того вечора. Мимохіть він помітив, що та жінка була гарно вбрана і молода на вигляд. Він не міг розгледіти її обличчя, яке вона повернула в бік кущів, вочевидь, уважно їх вивчаючи, до всього ще й прикриваючи лице рукою. Не подумайте лише, що містер Філіпс плекав якісь надії на романтичні стосунки з нею — він просто не хотів сидіти поруч із п'ятьма замурзаними дітлахами, що влаштувались на сусідній лавці, тож щойно він сів, його одразу поглинули думки про його невдачі. Він роздумував над тим, щоб змінити квартиру, але згадавши всі ті помешкання, які колись винаймав, і дивлячись на них з висоти прожитих літ, усвідомив, що перебирання хазяйками подібно до перебирання листя — при всій очевидній безмежності вибору різниця між ними зовсім невідчутна. Тому він вирішив провести спокійну, але сувору бесіду зі своєю кривдницею, місіс Браун, вказавши на її вкрай необачний вчинок та висловивши сподівання на краще поводження з його речами в майбутньому. Задоволений таким рішенням, Філіпс, уже зібрався було йти геть, коли роздратовано почув придушене схлипування, що, вочевидь, долинало від молодої жінки, яка й досі нерухомо сиділа, втупившись у кущі й клумби. Він відчайдушно стиснув ціпок, готовий от-от піти, аж раптом вона повернулася до нього обличчям, на якому читалося німе благання. Вона була юна, радше незвичайна й приваблива, аніж вродлива. Мабуть, її щось дуже тривожило, і містер Філіпс знову сів на лавку, спересердя проклинаючи свою долю. Юна леді дивилася на нього своїми чарівними карими очима, в яких не було й краплі сльози, хоч вона і тримала в руці хустинку. Вона ще й закусила губку, так благально й жалісно, ніби боролася з відчуттям горя, що поглинало її. Філіпс совався на краю лавки, ніяково дивлячись на дівчину й не знаючи, чого очікувати далі, а вона дивилася на нього, так і не зронивши жодного слова.

— Перепрошую, міс, — врешті заговорив він, — мені здається, що ви хочете зі мною поговорити. Я можу вам чимось допомогти? Однак, дозвольте сказати, це видається мені малоймовірним.

— Ох, сер, — прошепотіла вона, — не будьте таким суворим до мене. Мені й так гірко, і я думала, що ви, якщо й не допоможете, то бодай розрадите мене.

— Скажіть, будьте ласкаві, в чому річ? — запитав Філіпс. — Я можу запропонувати вам випити чашечку чаю?

— Я знала, що не помилилася, звернувшись до вас, — мовила у відповідь юна леді. — Ваша пропозиція свідчить про щиру вдачу. Та, на жаль, чай мене не заспокоїть. З вашого дозволу, я спробую пояснити вам суть проблеми.

— Буду радий, якщо ви так і зробите.

— Так, я все поясню і постараюся не вдаватись у зайві подробиці, незважаючи на ті численні труднощі, які змушують мене, ще таку юну, тремтіти перед лицем страшної таємниці буття. І все ж вам може здатися надто банальним те горе, від якого крається моє серце. Я втратила брата.

— Втратили брата? Як це трапилося?

— Бачу, мені все-таки доведеться пояснити вам деякі деталі. Отож, мій брат, старший від мене на кілька років, працює вчителем у приватній школі на півночі Лондона. Брак коштів не дав йому можливості закінчити університет, а без диплома він не міг навіть мріяти про посаду, на яку він, зі своїми талантами та ерудованістю, мав повне право претендувати. Тож брат був змушений обійняти посаду вчителя мови в академії Хайґейт імені доктора Сондерсона для синів знаті. Кілька років поспіль він чудово справлявся зі своїми обов'язками на втіху директора академії. Про себе навіть не починатиму розповідати. Лише скажу, що останній місяць я працювала гувернанткою в одній родині в Тутинґу. У нас із братом завжди були теплі стосунки, і хоч через певні обставини, які я краще омину, ми деякий час не спілкувалися, проте все одно ніколи не випускали одне одного з поля зору. Якось ми вирішили, що нам обов'язково треба бачитися не рідше ніж раз на тиждень, якщо, звісно, ніхто з нас не захворіє так, що не годен буде піднятися з ліжка. І нещодавно ми обрали цю площу місцем наших зустрічей завдяки її розташуванню в центрі міста та зручній досяжності. Після тижня виснажливої праці мій брат не мав великого бажання прогулюватися пішки, тож ми частенько годинами сиділи на цій лавці й говорили про плани на майбутнє та згадували наше щасливе дитинство. Перший місяць весни видався холодним і мокрим, але ми все одно насолоджувалися нашими зустрічами. Гадаю, нас часто мали за закохану пару, коли ми вмощувалися на лавочці, жваво щось обговорюючи. Отак ми щосуботи зустрічалися, і навіть підхопивши грип, мій брат, незважаючи на застереження лікаря, що вважав це безглуздим божевіллям, не пропускав нагоди побачитися зі мною. Так тривало донедавна. Минулої суботи ми провели довгий та цікавий вечір і розійшлися ще в кращому настрої, ніж зазвичай, з відчуттям, що наступний тиждень пролетить на одному диханні, а наша чергова зустріч буде ще приємнішою. Я прийшла сюди на домовлену годину, о четвертій, і сіла виглядати свого брата, з хвилини на хвилину очікуючи побачити, як він наближається до мене з отих воріт на північному боці площі. Минуло п'ять хвилин, а його все не було. Я вирішила, що він, мабуть, запізнився на свій трамвай, і мене засмутила думка про те, що наша зустріч буде коротшою хвилин на двадцять, а то й на півгодини. Адже я сподівалася провести разом з ним щасливий день. Раптом, сама не знаю чому, я різко повернулася і — уявіть моє здивування! — побачила свого брата, який повільно йшов до мене з південного боку площі у супроводі якогось чоловіка. Пригадую, як мене обурило те, що той чоловік, хай ким він був, безцеремонно порушує наш особистий простір. Я й гадки не мала, хто то був, тому що в мого брата не було близьких друзів. Коли я знову поглянула на постаті, що наближалися до мене, мною оволоділо інше відчуття — відчуття болісного страху, страху дитини перед темрявою, необгрунтованого й безглуздого, але жахливого, що стиснув моє серце, ніби холодними руками небіжчика. Та я опанувала себе й спокійно подивилася на брата, чекаючи, коли він заговорить, ще уважніше роздивляючись його супутника. Тоді я помітила, що той чоловік радше вів мого брата, ніж ішов поряд з ним. Він був високий, доволі просто вбраний. На голові мав високий котелок і, незважаючи на теплу погоду,