Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

class="p1">Вони ніяк не могли дійти згоди щодо того, як краще допомогти вдові. Дона Норма за могутньої підтримки дони Жізи запропонувала у присутності дони Флор навіть не згадувати про Гульвісу. Решта ж, під завзятою егідою невблаганної дони Розилди — за підтримки дони Динори, яка була неписаним сержантом цього затятого війська — всіляко вправлялися в інтригах, знеславленні та співчуттях, намагаючись у такий спосіб переконати дону Флор у тому, що тепер нарешті вона заживе спокійно і щасливо, в достатку і комфорті. Чи тихо сумуючи, чи голосно плачучи, так чи так вона мусить знайти спосіб забути минуле. Адже Флор іще дуже молода і в неї все життя попереду…

— Чи довго вона горюватиме в статусі вдови, залежить лише від неї… — пророкувала дона Динора, яка, коли йшлося про чуже життя, володіла загостреною інтуїцією, ба навіть божественним даром передбачення. Так, сидячи в халаті у своєму великому домі, успадкованому від іспанського командора, немов у магічному трансі, вона розкладала карти і передбачала майбутнє по кришталевій кулі.

Чому, дивувалася дона Флор, чому жодна з них ні разу не згадала бодай одного хорошого вчинку Гульвіси? Зрештою, попри його шахрайські витівки, він був дуже дотепний, щедрий, великодушний і справедливий. Чому ж вони оцінюють Гульвісу за такими ницими категоріями, чому так зловтішаються над його смертю і проклинають його? Втім, так було завжди. Ще за життя Гульвіси ті лепеті полюбляли прийти з якимось черговим наклепом, мовляв, вони дуже співчувають бідолашній Флор, адже вона щонайбільше заслуговує на порядного, люблячого чоловіка, який належно ставився би до неї, поважав і забезпечував щасливе існування. Однак ніхто з цих ницих пліткарок не покинув своїх справ, щоб із перших вуст їй повідомити про хороший вчинок Гульвіси:

— Скажу тобі по секрету, Флор, тільки ти гляди, щоб Гульвіса не взнав… Він щойно виграв у лотерею кругленьку суму і всі гроші віддав мені, щоб зберегла до твого дня народження, на подарунок… Ця подія буде ще зовсім нескоро, я знаю, проте він боявся витратити їх, і завбачливо доручив мені…

Усі кумасі про це знали, але тільки дона Норма пообіцяла зберігати таємницю. І якби вона могла змовчати всі ці двадцять днів, не порушила своєї обіцянки, дона Флор так ніколи і не дізналася б про благородство свого чоловіка. Інші ж немов язики поковтали, кому ж цікаво пліткувати про приємне! Задля такого ніхто не підхопиться і не вискочить надвір, забувши про все на світі. От якби щось погане… Тоді ляси поточити охочих буде хоч відбавляй, заради цього покинуть роботу, перервуть відпочинок, а дехто і більшим пожертвує. Бо що може бути приємніше, ніж помимрити погану звістку?!

Лише випадковий збіг обставин завадив доні Флор піти від Гульвіси назавжди, коли він вкотре опустився до чергової ганьби. Вона навіть почала збирати речі, маючи намір переїхати до дядька і тітки в Ріо-Вермельйо, де на неї завжди чекала окрема кімната. А спалахнуло все, здавалося б, на рівному місці. Того вечора на вулиці була купа тіток, приваблених її криками і плачем, і вони бачили, як під’їхав Циган, чули його тремтячий голос і були свідками того, як реагував на все це Гульвіса.

Та бодай би одна з них натякнула доні Флор про цю сцену, переказала їй Циганові слова! Де там! Ніхто й не намагався її відрадити, їм таке і на думку не спало! Жодна не заступилася за Гульвісу, ніби вони нічого не бачили і не чули. Більше того, вони всіляко її заохочували покинути чоловіка, вважаючи, що у Флор більш ніж достатньо підстав назавжди зруйнувати їхній шлюб. Навіть допомагали їй пакувати речі.

18

ТОГО ВЕЧОРА, КОЛИ ГУЛЬВІСА ТАК НЕСПОДІВАНО РАНО ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ, дона Флор одразу ж зрозуміла причину. І що більше вона за ним спостерігала, то більше переконувалась у своїх здогадках, ніколи ще він не був такий мовчазний і стриманий з її ученицями. Сівши в кутку вітальні, дав їм спокійно закінчити практичні заняття — саме готували іменинний торт. Дівчата з нової групи грайливо підсміювалися, не приховуючи цікавості і бажання познайомитися з чоловіком викладачки, про якого вони чули стільки суперечливих пліток. Так, Гульвіса по-своєму був знаменитий і славився репутацією непересічної особи. По закінченню заняття, під захоплені вигуки учениць, дона Флор подала торт і келишки з какаовим лікером власного приготування — вона славилася не лише авторськими соусами, а й яєчними та фруктовими лікерами, — і гордо відрекомендувала свого чоловіка:

— Гульвіса, мій чоловік…

Ні єдиного жарту, не прозвучало жодного масного слівця, нікому й не підморгнув. Гульвіса був серйозний, навіть трохи сумний. Дона Флор добре знала цей стан і боялася цього. Ах, якби ж вона могла затримати учениць до пізньої ночі, якби ж їхня бесіда затягнулася, нехай би навіть від узявся клеїти котрусь із них, тільки б отак не мовчав, ховаючи очі. Ах, якби ж їй вдалося уникнути тієї нестерпної розмови наодинці з чоловіком, чоловіком, який, соромлячись своєї ганьби, ховав провинний погляд. Проте учениці, як дівчата, так і заміжні жінки, швиденько допили свій лікер і попрощалися з господарями дому.

Напередодні дона Ліжія Оліва щедро, справді по-королівському, заплатила за ласощі та закуски, що дона Флор приготувала для велелюдного світського прийому в Сан-Паулу. Вийшовши заміж, дона Флор майже не брала таких замовлень, обмежуючись заняттями з ученицями, але завжди робила виняток для тих, до кого ставилася з особливою повагою. До числа таких дам належала і дона Ліжія.

Гульвіса зазвичай не знав про ці додаткові заробітки, дона Флор відкладала їх на непередбачувані витрати: дорогі покупки, на випадок хвороби та інші невідкладні потреби.

Іноді їй вдавалося зібрати кілька конторейсів, що їх вона переховувала в різних закутках дому. На ці заощадження вона також купувала посуд, побутовий дріб’язок, подарунки на дні народження, виплачувала з них кредит за швейну машинку; значна частина заощаджень йшла також на постійні випрошування Гульвіси позичити йому сто-двісті мільрейсів…

Цього разу Гульвіса, як на зло, втомившись від біганини містом у пошуках грошей, сидів у вітальні, аж у двері постукали. Це був доктор Зителман Оліва — поважний і шанований чоловік, який обіймав не одну відповідальну посаду, — він завітав до дони Флор, щоб особисто віддати гроші від дони Ліжії, й страшенно вибачався:

— Я вже три дні ношу з собою ці гроші… Такого прочухана дістав від Ліжії, коли вона сьогодні дізналася, що вони й досі в мене…

— Ой, дарма ви так, докторе, не варто було хвилюватися… Це такі дрібниці…

— Ну ж бо, сеу Валдоміро, зізнавайтеся, — весело мовив доктор, — що ви таке робите, що ваша дружина щодня все красивішає й молодшає?

Він знав дону Флор іще дитиною,