Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Глава 23. Нарешті сьогодні

Музика лилася з динаміків гучною мелодійною хвилею й кружляла поміж тіл на сцені, що гармонійно вигиналися в танці. Пристрасне протистояння світла й темряви, невинності й порочності, страху й бажання. Все, як і хотіла Елла.

Ясмін одягнула червону сукню. Давно не носила такого яскравого одягу. Вуста теж були підведені червоним. Волосся розпущене й підкручене на кінцях. А на очах туш і легка поволока. Кілька хлопців зацікавлено кидали на неї погляди. Незвично й трохи ніяково.

Ясмін відчувала себе помітною. Такою помітною, що хотілося прикритися руками чи відступити в тінь, та погляд Стаса тримав плечі рівними, а страхи скутими, тож підняла підборіддя й повільно видихнула.

Хлопець теж стояв за кулісами, проте навпроти. Їх розділяла сцена, чотирнадцять закружених у танці пар і сотні поглядів з актового залу. Та все те лишалось непоміченим.

Вчора Стас запропонував їй одружитися. Байдуже, що минуло лише чотири місяці. Він хотів як у батьків, а ті одружилися ще швидше.

Вчора вона сказала йому, що подумає. Вчора вони удали, що така відповідь влаштовує обох, та ж насправді ті слова муляли й досі.

Ясмін все гадала, чи настало її сьогодні? Бо ж сьогодні Ясмін мала намір зробити найбільшу дурницю у своєму житті. Хіба вийти заміж через чотири місяці стосунків не дурниця?

Погляд Стаса пропікав до кісток навіть на відстані. Здавалося, в його очах спалахують музичні ноти, їх жере вогонь. Вони вже танцювали разом. Багато разів танцювали. Їх бачили. Та вийти отак на сцену перед усіма до Стаса у цій червоній сукні… Чи зможе вона? Тому хлопець і дивився так, ніби Ясмін належить йому. Ніби вже сама підійшла й він не тільки закружляв у танці, а й встиг зняти ту червону сукню, аби залишити на голому тілі свої сліди.

Ясмін чула музику. Відчувала її. Скоро мелодія злетить до небес високими нотами фортепіано й скрипки. Саме тоді вона й має вийти на сцену. Душа просилася вслід за тими нотами, так хотіла утекти. Але більше не дозволяла собі тікати. Не сьогодні й не у вчорашній день!

Стас посміхнувся. Спочатку хижо, як завжди, а тоді та посмішка торкнулася очей. Ясмін відчувала, як рвалося серце з грудей, таким красивим зробила хлопця щирість.

Ось він вийшов на сцену до самого центру повільним кроком з піднятою головою й прямим поглядом. Він чекав на неї. Чекав і дочекався.

Ясмін теж повільно рушила до нього. Музика чутливо тягнула струни, а їй здавалося, що то струни її душі, бо ж вони бриніли в такт. Сама вона в той момент звучала, як та мелодія, під яку йшла до хлопця.

Вони більше не мусили танцювати. Вона мала пройти крізь закружені у танці чорно-білі пари й просто дати руку. Та це просто здавалося найскладнішим в усьому номері. В усьому житті.

— Так, — прошепотіла, вкладаючи тремтливі пальці в міцну чоловічу долоню.

Ясмін в цей момент йому в руки серце своє вклала. Стас зрозумів. А тому потягнув на себе й притиснув усім тілом, а тоді поцілував. Ніжно, неспішно, щасливо, проте так глибоко, що забракло кисню.

Звідусіль почулися аплодисменти. Останні акорди мелодії потонули в захваті публіки. Десь серед глядачів сиділа мама. Прийшла сама без Вʼячеслава. Прийшла без чоловіка взагалі. Вона справді виглядала щасливою від початку терапії. У залі сиділи й батьки Стаса і його молодший брат. А ще прийшла Славця. За величезним букетом червоних троянд ледь було видно її щиру посмішку.

Стас відліпився від її вуст, а потім підхопив на руки й закружляв посеред сцени.

— Вона сказала так! — викрикнув він на повні груди й щасливо засміявся.

Їх вітали близькі, одногрупники й викладачі. Навіть ректор підходив з побажаннями для молодої сімʼї, а Ясмін ніяк не могла усвідомити, що її сьогодні й справді настало, і саме воно зараз тримає за руку, доки іншу руку не відпускає Стас.

Повернулися додому вже затемно. Батьки не відпускали, доки не згодились відсвяткувати в ресторані. Як випуск з універу, так і заручини.

Стас допоміг зняти куртку й нагнувся, аби розшнурувати її черевики. Пальці зімкнулися на литці й потягнули ногу вгору, кладучи ступню на міцне плече. Хлопець повернув голову й поцілував її ніжку. А тоді вище й вище, доки не дібрався до коліна.

Гарячий подих жалив шкіру, а нестримні бажання душу. Вони більше не розмовляли цього вечора. За них говорили їхні серця і тіла.

Прокинулися зранку спітнілі й в обіймах. Дивно, як за якихось кілька тижнів можна звикнути до присутності іншої людини у своєму просторі. Настільки, що навіть уві сні підсвідомо шукати її тепла.

Ясмін приготувала на сніданок яєшню, а Стас зʼявився з величезним букетом білих еустом.

— Хотів вчора подарувати як прийдемо додому, та було трішки не до того…

— Ого! Ти був справді певен, що я скажу так? — вигнула брови, коли прочитала карточку з підписом. Квіти були для Ясмін Кириленко, хоча її фамілія Остапенко.

— Я збирався тебе переконати, якби було треба.

Ясмін пригорнула до себе квіти й заховала обличчя у білій ніжності. Стас часто дарував букети, та кожен з них всеодно був особливим. Її обличчя сяяло від втіхи й задоволення, та на щоках всеодно виступив соромʼязливий румʼянець.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍