Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Глава 17

Після ланчу, коли сонце сховалося за хмарами, усі загони малювали на асфальті малюнки та залишали свої імена. Зовсім скоро вони поїдуть, а пам'ять про них існуватиме до наступної зміни.

Поки малеча орудувала різноколірною крейдою, сидячи навпочіпки, а вожаті зафарбовували за ними прогалини, Галина Андріївна зупинилася посеред площі з невеликим нагадуванням.

- Покарання після вчорашнього я влаштовувати не буду, - крізь щасливий гул дітлахів вона продовжила: - Але щоб ніякої зубної пасти на ваших обличчях я не бачила. Зрозуміло вам? Це може бути небезпечно.

Діти неохоче кивали. Половина цей план з самого приїзду виношувала, а потім якась авторитетна людина змогла залізти в їхні голови та все зіпсувати.

- Малюйте фломастерами, вони безпечні, - тихо пожартував Вадим.

Для тих, хто почув, його ідея здалася дуже спокусливою.

Діти написали свої імена, хто як міг, і втекли грати в м'яч, а двоє вожатих четвертого загону сиділи й домальовували губку Боба, від якого розліталися дитячі імена.

- Ти якась розгублена останніми днями, - зауважила Аліса, продовжуючи вимальовувати крейдою на асфальті. - Все добре?

- Не зовсім, - Діана струснула головою. - Мені здається, якщо я ні з ким не поділюся, то вибухну, - її рухи сповільнилися. - Ми з Дімою випадково поцілувалися. П'яними.

- О боже, - видихнула подруга. - Це ж круто? Або... ні, - тут вона і зовсім заплуталася.

- Не знаю, ми ж друзі, - знизала плечима Діана. - Ми жодного разу не заговорили про це, напевно, він узагалі забув, такий п'яний був. А мені це спокою не дає, не знаю, чи потрібно таке обговорювати, може краще забути...

- Тут я не порадник, - розмірковувала Аліса. - Мене вже багато місяців ніхто не цілував.

- Це тому, що ти за Ріком сохнеш і інших не бачиш, - вона понизила голос до шепоту, щоб діти за десять метрів від них нічого не почули.

- Але ж неможливо змусити себе полюбити хорошу людину. Доведеться страждати за якимось покидьком, тільки тому, що так вирішило серце, - Аліса ляснула себе по грудях. - І нічого я не сохну. Напевно, у мене це вже проходить.

Діана кивнула.

- Сподіваюся. Бо я втомилася тобі на мізки капати. Не люблю цих двох, але як пара вони класні, - вона знайшла очима Ріка з Агатою, що допомагали своєму загону писати імена. - Як два лиходії, що завжди ходять разом. Приклад не наведу, вони унікальні. Але якщо Рік знайде іншу, я розчаруюся в ньому остаточно і перестану вірити в кохання.

- Поговоримо про інше? - встряла Аліса. - Краще вже про Діму. Як так вийшло? Класно цілується?

- Піди перевір, - засміялася Діана. - Думаю, що так, бо це затягнулося надовго. І я більше не п'ю, не вистачало ще в наступну п'янку почати цілуватися з Валерою. Або Ларисою.

Аліса стрибнула від сміху і почала складати крейду в коробку. Малюнок готовий.

Погода ставала тільки гіршою, за прогнозами передавали дощ; на щастя, він не почався, а праці дітей на асфальті не постраждали. Був сильний вітер, ледь дерева не знесло, тому дискотеку скасували.

Майже весь вечір діти просиділи в кімнатах із телефонами. Перший загін був тільки щасливий, що їх не турбуватимуть, бо вночі планувалася грандіозна гулянка. Не випити на прощання було б цілим злочином.

Не покликали тільки Інгрід. А вона б і не пішла, остання така тусовка погано для неї закінчилася, та й після концерту дівчата ще сильніше розлютилися. Не бажаючи визнавати провину, вони знайшли на кого все перекинути і як виправдати власну дурість.

Інгрід переверталася на ліжку й усе не могла заснути; невдовзі почулася гучна музика й неприємний сміх Варі, що прогнав залишки сну.

Закриваючи вуха подушкою, Інгрід змусила себе почекати п'ять хвилин, потім ще десять, від їхніх криків голова починала боліти. Вона взяла телефон і написала в їхній чат, щоб так не шуміли. Такими темпами на їхні крики зберуться вожаті й точно скасують останню дискотеку.

За стіною Інгрід знову почула сміх, а крики стали голоснішими. Немов на зло галасували й показували як їм весело. А потім її викинули з бесіди. Адмін видалив. Альбіна.

Інгрід уткнулася носом у подушку і завила. Не змогла начхати на думку інших, змиритися з ігнором і їхньою відразою. Це поглинало всі її думки. Хоча на лохушку Інгрід не була схожа, вона вважала себе гарною дівчиною, на неї задивлялися хлопці, щоправда, далеко не заходило. Щось їх відштовхувало. Можливо, невпевненість. Або просто Варя завжди була поруч і бризкала отрутою, обриваючи будь-які зв'язки. Знати напевно Інгрід не могла, бо до цього спілкувалася тільки з людьми з її школи, але Варя і тут зробила свій внесок, сюди свою ненависть привезла.

Інгрід схопила телефон і відкрила переписку з найкращою людиною в її житті. Вони ніколи не бачилися, не чули голосу один одного, не спілкувалися по відео, тільки переписувалися. Кілька років тому пообіцяли, що назавжди залишаться лише друзями по переписці.

Вони познайомилися в коментарях під якимось постом, що належав до класичної літератури. Почали сперечатися, кидаючи один в одного факти, які підтверджували власну правоту, і півночі не могли заспокоїтися, потім і зовсім у приватні повідомлення перейшли.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍