Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

Османської імперії – Стамбулі – розгніваний натовп розірвав великого візира Ахмеда Пашу (він дістав посмертне прізвисько Хезарпаре, «Тисяча шматків»).

Нерідко впродовж тогочасної релігійної ворожнечі миряни та священники з обох сторін конфлікту були переконаними, що небесний гнів на всіх накликав злочестивий спосіб життя ворога.

Загарбницькі війни XVII століття також значною мірою є чистісінькою математикою голоду. Навіщо армії нудитися на батьківщині, споживаючи дефіцитні ресурси своєї держави? Краще ж відправити солдатів до сусіднього краю, дозволивши їм їсти зі столу сусіда, а також грабувати, ґвалтувати та палити. Статті Женевської конвенції про захист цивільного населення під час збройних конфліктів існували в ту пору лишень у селянських мріях.

До речі, щодо Женевської конвенції: у той час, вірте чи ні, у політиці та дипломатії відбувається прорив. Складно, звісно, уявити, як Європа XVII століття переступає через усі труднощі та закладає підвалини нашого сучасного суспільства. Але спроби принаймні були, і прогрес таки відбувався, хоч і повільно.

Національні держави та дипломатія у сучасному розумінні увійшли в практику за тієї доби як побічний продукт Вестфальського миру 1648 року. Дивлячись на «вартість» Тридцятилітньої війни – вісім мільйонів життів, – іншого вибору просто-таки не було.

Тридцятилітня війна, як не крути, – збіса криваве місиво. Усе почалось як розпалена Реформацією релігійна війна католиків проти протестантів, але з часом перетворилося на бійку в барі національного рівня. Це був Чемпіонат Європи з дурості, де в суперників зрештою не залишилося нічого, крім свистка на тайм-аут. Отже, держави сіли за стіл переговорів і визначили єдині для всіх правила гри та погодили міжнародне право, що регулює міждержавні відносини.

Отже, країни стали суверенними. Крім того, громадяни вперше підпорядкувалися державі, втративши залежність від усіляких змішаних релігійних і політичних зв’язків. Це також вгамувало всеосяжні владні претензії середньовічних понтифіків та імператорів Священної Римської імперії.

Разом із Вестфальським миром Франція стала європейським гегемоном, а Швеція – імперією.

Щодо Швеції: на одному з етапів Тридцятилітньої війни погода одним махом змінила світ, або принаймні Швецію, – туман над полем бою під Лютценом проковтнув шведського короля Ґустава ІІ Адольфа.

Після Тридцятилітньої війни плутанина, голод і смерть, звісно, не скінчилися. Для більшості європейців переважна частина XVII століття – це нескінченна низка бід. Літо ніяк не приходило, лютував голод, усюди війна й ще раз війна. Слідом за Тридцятилітньою війною (1618–1648) вибухнула й, наприклад, Англійська громадянська війна (1642–1651) і Французька громадянська війна, або Фронда (1648–1653).

Північна Європа у багатьох сенсах перебувала в епіцентрі лих, не в останню чергу через уже згадані жахливі злидні наприкінці століття. Голод лишень обтяжив народ, який і без того стомився від нескінченної війни, що посприяла побудові Шведської імперії.

Хоча, попри всі негаразди, у «Записках фельдшера» Захаріас Топеліус бачить у всій сірості також позитив. «Якщо хтось воліє побачити, що може витримати народ, не загинувши, та через два чи три роки ще й перемогти пів-Європи – погляньте на нас, шведів».

Топеліус пише про сходження на престол Карла ХІІ, запального та войовитого. Наче страждань бракувало. Правління Карла ХІІ (1697–1718) – це період, який можна описати декількома словами: «з дощу та під ринву». Під відважним і не зовсім скромним Карлом ХІІ держава воюватиме у Північній війні, що затягнеться на понад двадцять років і, зрештою, коштуватиме Швеції тяжко заробленої позиції Імперії.

У Карла ХІІ усе пішло шкереберть насправді через суворі морози Малого льодовикового періоду. А надто протягом нечувано лютої зими 1708–1709 років. У квітні 1709 року Балтійське море не розмерзлося, лагуни Венеції теж стояли скуті кригою, а у Франції люди на запряжених кіньми возах їздили замерзлою Сеною. Французи називають ту зиму «Le Grand Hiver» («Велика зима»). Того року у Франції на смерть замерзло приблизно 600 000 людей, включаючи особистого священника Людовіка XV. У червні 1709-го Карл ХІІ обпечеться на катастрофічній битві під Полтавою, але все почало сходити з рейок іще десь на Різдво. Тоді юний, двадцятирічний, Карл ХІІ вів каролінерів[30] на Москву українськими степами, коли з півночі вдарили серйозні морози. Майже 3000 шведів замерзли на смерть за лічені дні. Величезна біда.

Ну а через півроку Карл ХІІ під Полтавою програв Петрові І. А також руським холодам, з якими Наполеон Бонапарт ще познайомиться. Хоча це й станеться майже за сто років, наслідки будуть не менш доленосними.

Той факт, що з часом європейське ведення війни ставало лише жорстокішим, пов’язаний з тим, що воно також ставало дедалі механізованіше та деструктивніше, майже промислове, насправді. А також дуже дороге.

Потреба фінансування дедалі дорожчої війни з часом призвела до заснування перших центральних банків, тобто до народження сучасної банкової системи. Тогочасні войовничі країни, у тому числі й Іспанія, потребували наповнення хронічно пустих скарбниць, а пречудовий спосіб це зробити – перетнути Атлантичний океан, діставшись нововідкритого світу, та привласнити золото тубільців.

Інакше кажучи: холодний клімат розпалював війни, які, своєю чергою, розганяли колонізацію, яка, своєю чергою, пхала економіку вгору.

Погода, у вигляді пасатів, гнала кораблі, що завдяки постійному попутному вітрові могли плисти до і з колоній. Іспанські торгові судна – манільські галеони – насправді не можуть лавірувати, але це й було зайвим. Ці кораблі могли перетнути Атлантичний океан двічі, подолати Тихий океан, пливучи з Філіппін до Мексики. Усе завдяки пасатам, що їх англійці називали trade winds, себто торгові вітри.

Потоки золота з Нового Світу до Європи посприяли переходу від бартерної економіки до відомої нам економіки грошової. Перші сучасні купюри випустив «Банк Англії» у 1695 році в Лондоні. Перша фінансова спекулятивна бульбашка та біржовий крах сталися через так звану Велику тюльпаноманію у Нідерландах у 1630-х роках, коли ціни на цибулини тюльпанів підскочили до небес, а потім раптово обвалилися.

Це була гарна доба не тільки для лондонських і амстердамських банків, європейські інженери також вхопили добрячий шмат. Старих воєнних чеснот – сили та хоробрості – для перемоги бракувало, адже вічно голодну машину війни треба було годувати ефективнішими гарматами та військовими кораблями. Це потребувало розумних людей, які вираховували б траєкторії польоту снарядів і вигадували б нові, точніші способи навігації у відкритому морі. Але для цього, судячи з усього, потрібні були й астрологи, які вираховували найсприятливіший час для початку військової кампанії. Тогочасні державці полюбляли оточувати себе такими.

Щоправда, не всі вчені працювали зі снарядами, гарматами та картеччю. А навіть ті, що працювали, подеколи робили якісь відкриття, що згодом стали у пригоді цивільним. Ось декілька винаходів XVII століття:

Телескоп (Ганс Ліпперсгей).

Перша газета (Йоган Каролус).

Лічильна машина (Блез Паскаль).

Барометр (Еванджеліста Торрічеллі).

Маятниковий годинник (Християн Гюйгенс).

Мікроскоп (Антоні ван Левенгук).

Поршневий двигун, принаймні у теорії (Християн Гюйгенс).

Купюри («Банк Англії»).

Закон всесвітнього тяжіння