Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Ти нам допоможеш? - тихенько спитала Жазель.

- Як? - відповіла богиня, не зводячи очей з гарного заходу сонця.

Помаранчеві відблиски грали на її золотій шкірі.

- Не знаю, у мене раніше не було знайомих богів. Я не знаю, що ви вмієте. О, згадала. Випити море і потім виплеснути його на ворогів. - радісно поділилася своїм задумом Жазель.

Амайанта ліниво повернула голову до дівчини:

- І хто таке робив?

- Зірітос. - без запинки відповіла Жазель, адже вона цю історію про її улюбленого бога чула сотню разів.

Амайанта подивилася на неї так, ніби дівчина щойно вчинила найбільшу дурість у житті. Потім богиня так само ліниво відвернула від неї голову.

- І ім'я вигадане, і сам безглуздий вчинок — теж. - зробила висновок дівчина в золотому.

- Ну, тоді набрати повітря в легені, затягнути всі хмари і випустити на ворогів жахливим ураганом. - не здавалася Жазель, пригадуючи нові і нові історії зі свого дитинства.

Богиня знову повернула голову до неї. Здалося, що це для неї найскладніше заняття у світі. І тепер Жазель на віки не розплатитися за цю послугу. Очі дівчини в золотому були примружені, а одна брова піднята.

- Ти це на ходу вигадуєш?

Клерк часто закліпала очима, не зовсім розуміючи, до чого хилить богиня.

- Ні.

- Шкода. То у тебе хоч половина виправдання була б.

Жазель трохи помовчала. Сьогодні після обіду Амайанта не називала її віслючкою. Не знущалася, не ображала і не висміювала її.

- Ти сьогодні не така. - сказала дівчина, теж спостерігаючи за одним із найкрасивіших заходів сонця, який їй доводилося бачити.

- Не така літаюча? Це все Максуд. - огризнулася богиня.

- Ти знаєш, що з ним?

- Мабуть, Сандрін має рацію. - золота дівчина знизала плечима. - Йому сильно дісталося. Іншого пояснення я не бачу.

Вони мовчки посиділи, поки сонце повністю не зникло за горизонтом. Тепер світіння Амайанти здавалося яскравішим.

- А, знаєш, що справді здорово? - запитала богиня.

Жазель повернулася до неї.

- Те, що я вмію літати. І зараз я втечу звідси, а ти ходитимеш колами темними страшно небезпечними вулицями непривітної фортеці. - Амайанта посміхнулася, одним рухом зістрибнула з платформи у повітря і пурхнула.

А Жазель доведеться йти одній страшними і темними вулицями. Але, задля справедливості, варто зазначити, що вулиці не такі і темні. Де-не-де горіли смолоскипи. І розбійників тут не зустрінеш, як у місті. Тож дівчина без тривоги пішла таки темними вулицями. Кілька разів їй довелося запитати дорогу у солдатів, що траплялися їй на шляху. В іншому ж добралася вона досить швидко і без пригод. У їхньому будинку світло вже не горіло. Мабуть, усі лягли спати. День видався важким. Жазель постояла надвір ще хвилин десять. Вона дослухалася. Може, Оррмарин не знає, де вона мешкає? Жазель ще трохи пройшлася туди-сюди, і тільки після цього увійшла до будинку. Дві кімнати. Одна велика, в якій вони жили з Ейр і Химерницями. Інша менша. Там розмістилися Максуд та Звір. Двері в чоловічу кімнату були зачинені, але Жазель чула невдоволений голос Амайанти. Тон голосу Максуда був набагато нижчим і двері добре його поглинали. А, може, Амайанта говорила одна. Вона ж може.

Дівчина намацала своє ліжко, зняла з себе верхній одяг і лягла, сховавшись під простирадлом. Три двоярусні ліжка. Ще на одному такому спали Сандрін та Делоріс. Жазель та Ейр спали на окремих нижніх місцях. Дівчина позіхнула і влаштувалася зручніше. Їй хотілося подумати про багато речей перед сном. І нічна тиша цьому сприяла.

- Ну, віслюче! - раптовий крик розрізав нічний спокій.

Жазель сіпнулася і мало не схопилася з ліжка. Поруч невдоволено забурмотіла Ейр.

- Це тільки подумати! Людина-навпаки! Як його ще можна назвати? Ненавиджу. - крикнула Амайанта стіні, але побачила, що Жазель дивиться на неї. - Усіх ненавиджу, не лише його!

Жазель швидше перевернулася на інший бік, щоб відвернутися від богині.

- Ти уявляєш, що він витворяє? Ти також така? Напевно, всі люди такі, я просто забула.

Жазель лежала мовчки. Їй не хотілося встрявати в цей монолог Амайанти. Собі дорожче вийде. Вона таких ситуацій побачила в житті. Є моменти, коли краще тихенько перечекати.

- І пояснити до ладу нічого не може. Лежить і посміхається. Корчиться від болю та посміхається. Ідіот! Ні, я йому це скажу.

Дівчина в золоті знову пройшла крізь стіну і Жазель виразно почула, як вона виконала свою обіцянку. За хвилину Амайанта знову опинилася в кімнаті Жазель.

- Я казала, що він ідіот? Ось ти, жалюгідна людинина, поясни мені. Так, ти. Ти ж одна мене бачиш, не забула ще? О, довкола одні ідіоти. Ти мене чуєш? Ти не спиш? Бо я можу зробити, щоб ти не спала.

Жазель важко зітхнула і перекинулася на спину. Вона дивилася в стелю. Амайанта послужливо підлетіла так, щоб самій потрапити до поля її зору.

- Ось ти. Припустимо, ти зробила щось хороше за день. Багато хорошого. Але цілий день… - Амайанта скривилася і Жазель здалося, що та зараз виплюне грудку вовни. - Ти переживаєш, ти незадоволена, тобі все не подобається. Ти зрозуміла, так? Робиш хороше, але тобі погано. А потім трапляється щось погане, але ти задоволена. Розумієш? Хороше – тобі погано, погане – тобі добре. Ну?

Жазель знизала плечима. Амайанта зло подивилася на неї і її очі почали світитись білим страшним світлом. Дівчина не знала, до чого це, але зрозуміла, що краще придумати якусь відповідь просто зараз.

- Так буває. Ти можеш зробити щось хороше, але думати про інше. І ти не відчуваєш задоволення. Або коли робиш не те, що тобі подобається. Навіть якщо ти робиш це добре, то все одно від цього добре себе не почуваєш.

- Жазель, я навіть не хочу нічого знати. Просто заткнися. - почувся сонний голос Ейр.

- Або коли ти навіть зробила щось хороше, але знаєш, що це все одно ні на що не вплине. Як же ти будеш задоволена собою? - Жазель не звертала увагу на слова Ейр, що прокинулася.