Читати книгу - "Повітряний замок"

здогад: ти віддав його одному з ангелів-охоронців, — сказав він. 

— Знову не вгадав! — ще більше зрадів Дальциель. — Ангели відразу повернули б його назад! Усе набагато хитромудріше, о маленький смертний! Ти ніколи не здогадаєшся! Просто неймовірно, як дехто не помічає того, що має під самісіньким носом! 

І тут Абдуллу осяяв здогад — він збагнув, де насправді заховане життя Хазруеля. Квітка-в-Ночі кохала його. Він досі відчував, ніби ступає по повітрю. Його осявало натхнення, і він був упевнений. Проте він смертельно боявся помилитися. Оскільки от‑от мала настати мить, коли він заволодіє життям Хазруеля, не можна було гаяти часу, тому що другої нагоди Дальциель йому не дасть. Відтак Абдуллі був потрібний джин — щоби підтвердити здогад. Цівка диму, як і раніше, струменіла понад підлогою, майже невидима, і якщо Абдулла здогадався, то, напевно, джин також усе зрозумів? 

— Е… — протяжно проказав Абдулла. — Гм… 

Цівка диму безшелесно просочилася під кринолін Її Досконалості і зникла під ним; там вона, судячи з усього, залоскотала у носі Джамаловому псові. Пес пчихнув. 

— Апчхи! — закричав Абдулла, мало не заглушивши голос джина, який прошепотів: «Це кільце в носі у Хазруеля!» 

— Апчхи! — повторив Абдулла і прикинувся, начебто знову не вгадав. Це був найбільш ризикований пункт плану. — Життя твого брата заховане у твоєму зубі, о великий Дальциелю. 

— Не вгадав! — просурмив Дальциель. — Хазруелю, підсмаж його! 

— Змилуйся над ним, о ясновельможний диве! — розридалася Квітка-в-Ночі, а Хазруель, у всій фігурі якого прочитувалося розчарування й презирство, почав підводитися. 

Принцеси були готові до цього моменту. Десять ясновельможних рук негайно виштовхали з натовпу до приступок трону принцесу Валерію. 

— Хочу пе-е-е-есика-а-а! — оголосила Валерія. 

Це була її мить слави. 

Як їй розтлумачила Софі, тепер Валерія мала тридцять нових тіточок і трьох дядечків, причому всі вони благали її плакати якомога голосніше. Раніше ніхто-преніхто і ніколи-преніколи не просив її плакати. До того ж кожна з нових тіточок пообіцяла Валерії по коробці з ласощами, якщо вона влаштує справді гарну істерику. Тридцять коробок. Заради цього варто було постаратися. 

Валерія розкрила квадратом рот. Випнула груди. 

І вклала в плач усі свої сили: 

— ХОЧУ ПЕ-Е-ЕСИКА-А-А! НЕ ХОЧУ АБДУЛЛУ! ХОЧУ НАЗАД ПЕСИКА! — і вона кинулася до підніжок трону, перечепилася через Джамала, знову схопилася на ноги — і знову кинулася до трону. Дальциель поспішно вихопився на сидіння — якомога далі від Валерії. 

— ВІДДАЙТЕ МОГО ПЕ-Е-Е-ЕСИКА! — репетувала Валерія. 

У ту ж таки мить манюсінька жовтолиця принцеса Цапфанська вщипнула Моргана — саме там, де треба. Морган, було, заснув на її мініатюрних рученятах: йому снилося, що він, як і перше, кошеня. Від щипка він прокинувся, збираючись схопитися на ноги, — і виявив, що є всього лише безпомічною людською дитиною. А відтак його охопила безмежна лють. Він роззявив рота і заревів, щосили гамселячи ногами в повітрі та раз у раз стискаючи і розтискаючи кулаки. Ревів він так пристрасно, що якби вони з Валерією змагалися, хто дужче ридає, він би, мабуть, переміг. Так чи інакше, а гамір здійнявся просто-таки невимовний. Відлуння підхопило його, подвоїло крики і верески, а тоді жбурнуло все це назад до підніжжя трону. 

— Ану, відлуння, вивалюй усе це на дивів, — звеліла Софі тоном чарівниці, — і не просто подвоюй гамір, а потроюй. 

Зал перетворився на божевільню. Обидва диви затиснули свої гострі вуха долонями. 

— Припиніть! — засурмив Дальциель. — Нехай вони замовкнуть! Звідки тут дитина?! 

У відповідь Хазруель прогримів: 

— У жінок бувають діти, о дурню серед дивів! А чого ти чекав? 

— ВІДДАЙТЕ МОГО ПЕ-Е-ЕСИКА! — вимагала Валерія, гамселячи кулаками по сидінні трону. 

Оглушливий голос Дальциеля насилу пробивався крізь гамір: 

— Хазруелю, віддай їй того песика, або я тебе вб’ю! 

На цьому етапі плану Абдулла був твердо переконаний, що якщо до цього моменту його не вб’ють, то таки перетворять на собаку. Саме цього він і домагався. Крім того, він розрахував, що тоді пес Джамала вирветься на волю. Він передбачав, що якщо з-під криноліна Її Досконалості вискочить не один собака, а два, це лише посилить сум’яття. Проте крики, трикратно помножені відлунням, цілком поглинули увагу як Хазруеля, так і його братика. Хазруель крутився як в’юн на сковорідці, затисши вуха, і верещав від болю, являючи собою картинний образ дива, який ось-ось збожеволіє. Врешті-решт він склав свої величезні крила і сам перетворився на собаку. 

З нього зробився дуже великий собака, щось середнє між ослом і бульдогом, бурий із сірими плямами і з  золотим кільцем у приплющеному носі. Цей величезний собака поклав свої гігантські лапи на підлокітник трону й потягнувся слинявим язиком до личка Валерії. Хазруель намагався здаватися дружелюбним. Однак Валерія, побачивши такого колосального і невимовно огидного псиська, загорлала ще голосніше, причому тепер уже цілком щиро. Її плач налякав Моргана. 

Він теж заревів з новою силою. На якусь мить Абдулла розгубився, а вже наступної миті зрозумів, що ніхто не почує, якщо і він закричить. Проте він викрикнув: 

— Солдате! Тримай Хазруеля! Хоч хто-небудь! Тримайте Дальциеля! 

На щастя, солдат був насторожі. Зрештою, це йому добре вдавалося. Джарина Джамська зникла у вихорі поношеного вбрання — і солдат сплигнув на приступку трону. Софі кинулася за ним, знаком закликаючи за собою принцес. Вона обхопила білі стрункі ноги Дальциеля, а солдат смаглявими руками обняв за шию пса. Принцеси зграйкою вибігли приступками трону, де більшість із них накинулася на Дальциеля з виглядом спраглих помсти принцес, — за винятком принцеси Беатриси, яка відтягнула Валерію якомога далі від усієї цієї колотнечі й узяла на себе нелегке завдання змусити її замовкнути. Манюня принцеса Цапфанська тим часом мирно сіла на порфірову підлогу, щоб заколисати Моргана. Абдулла хотів підбігти ближче до Хазруеля. Однак не встиг він зробити і кроку, як пес Джамала скористався з нагоди і вирвався на волю. Він вискочив з-під криноліна Її Досконалості і побачив прямо перед собою бійку. А бійки він обожнював. Крім того, він помітив іншого собаку. А треба сказати, що інших собак Джамалів пес ненавидів навіть сильніше, ніж дивів або людський рід. Розмір іншого собаки при цьому не мав аніякісінького значення. Отож Джамалів пес загарчав і кинувся в бій. І доки Абдулла намагався виплутатися з криноліна Її Досконалості, пес Джамала скочив, щоб вчепитися Хазруелеві в горло. 

Хазруелю, якого вже і так притримував солдат, цього виявилося занадто. Він перетворився назад на дива. Він гнівно змахнув руками. І пес Джамала, кілька разів перевернувшись у повітрі, поплив понад головами принцес до найдальшої стіни і з вищанням гепнувся на підлогу. 

Після цього Хазруель спробував було підвестися, але солдат уже сидів у нього на спині, не даючи йому розправити шкірясті крила. Хазруель напружився і почав підніматися. 

— Заклинаю тебе, Хазруелю, не підводь голови! — закричав Абдулла, нарешті виборсавшись із криноліна 

Її Досконалості. 

Залишившись у самій пов’язці на стегнах, Абдулла вибіг угору по приступках трону і вхопився за величезне ліве вухо Хазруеля. Побачивши це, Квітка-в-Ночі зрозуміла, де заховане життя Хазруеля, і, на превелику радість Абдулли, підстрибнула і повисла на правому вусі дива. Так вони й висіли, час від часу підлітаючи в повітря, коли Хазруель на якусь мить пересилював солдата, або гримаючись об підлогу, коли солдат тимчасово пересилював Хазруеля; між Абдуллою і Квіткою-в-Ночі було величезне вишкірене лице