Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава двадцять шоста. Розмови.

— Гадаю, я нарешті зможу розповісти тобі все те, що назбиралось у мені на рахунок Заргора. - Мовила сьогодні зранку мати.

    Я ліниво відкрив спочатку одне око, потім інше й подивився на жінку, трохи піднявши голову з підлоги. Так хотілося спати, що здавалось, я прямо зараз готовий заснути навіть нічого не відповівши.

— Вибач, можна трохи пізніше? - Тихо сказав я, сподіваючись, що на цей час наша коротка розмова закінчиться, і мені дадуть знову спокій.

— Це важливо. - Мати обережно поклала руку на моє плече. - Ти точно повинен це почути.

— Добре, добре! Встаю вже. - У моєму голосі почулося легче невдоволення.

    Я почав повільно підійматися з землі. Швидко розім'явся навіть попри те, що тіло ще трохи нило після минулої битви, женучи з нього при цьому останні надії на сон і пішов за матір'ю. Цікаво, що такого вона хотіла мені сказати, що нам довелося зайти у глиб лісу і вийти на невеличку річку, яка знаходилась від табору як мінімум за вісім кілометрів?

     Коли ми сіли на березі, жінка звісила ноги у воду, наче мала дитина, яка знайшла сама річку у спеку й вирішила трохи помочити ноги, доки не бачать батьки. Воно й не дивно. Зараз у моєму світі доволі спекотно, тому я й сам би це зробив зараз. Але нас ще чекає розмова.

— То, що ти там мені хотіла сказати на рахунок Заргора?

— Ти бачив, як я дивно поставилась до першої появи Заргора. Скажу чесно - він твій родич.

     Родич? Який саме? Вмерлий брат Мірарди, про якого ніхто не знає і який якимось чином зміг переродитися у світі гібридів? Брат мого батька? Батько мого батька? Ще один якийсь-то далекий родич, про якого знає тільки мати, як я знаю в свою чергу про Драконікса? Та наче ні. Заргор трохи старший за мене, але максімум на рік-два. Тому це точно не варіант.

— Це твій рідний брат.

     Спочатку до мене майже не дійшли слова матері. Але коли це сталося, у мене очі на лоба полізли.

— Мій брат?... Якого чорта?!

— Так, я розумію, ти дуже здивований. - Мати подивилась мені в очі, наче бажаючи таким жестом ще більше запевнити мене в тому, що вона каже правду. - Але це правда. Заргор - твій рідний брат.

— Я вірю тобі. - Відповідаю, хоча насправді я до сих пір намагався повірити в це. - Але яким чином він опинився тут? І що з ним сталося у світі людей?

— Ми з твоїм батьком довго намагались «завести» дитину, але нічого не виходило. Лург казав, що колись у нас дитина все ж буде, але з нею щось станеться. Коли я нарешті завагітніла, ми з Тимуром почали готуватися - намагались забезпечити нашій майбутній дитині безпечне середовище, бо попередження шамана тоді налякало нас. Ми не хотіли втрачати дитину після стількох спроб. Але ми й не знали про те, що тоді буде викидень. Це і було попередження Лурга про це саме «щось погане».

— Але з чого ти взагалі взяла, що Заргор саме мій брат? Моїм братом тут може бути хто завгодно. Та й то не факт, що Заргор тоді переродився у світі гібридів. Можливо, він дійсно помер.

— Коли я подивилась на майже мертве тіло дитини - він вмер через п'ять хвилин після народження, - яка вийшла з мене, я бачила якогось мутанта, чесне слово. У нього явно повинні були бути проблеми з ногами, якби він все ж вижив, бо вони були кривими. Було таке відчуття, наче одне око на інше налазило. Пальців не вистачало на руці. І слабким він був. Він би хворів навіть влітку.

     Далі ми мовчали. Я думав над тим, що мені розповіла мати, а сама жінка дала мені трохи часу, щоб переварити усю цю інформацію, не женучи.

     Це було дуже дивне відчуття. Ось наче й прожив усе життя, гадаючи, що ти єдина дитина у сім'ї, а тепер ти розумієш, що ти бився пліч-о-пліч тоді з вартовими Зена разом з власним братом...

— Заргор про це вже знає? - Запитав я нарешті через якийсь час, коли зміг прийти в себе після отриманої інформації.

— Так, знає, хоч він усе це переніс важче, ніж ти.

     Я тихо хмикнув. Так, по характеру я був схожим на батька - мені завжди це казали. Теж частіше за спокійний, не такий «вибуховий», якою інколи бувала в минулому мати.

— Схоже, саме йому передався твій характер.

— Так, ти правий. А на рахунок того, чому він тут... Схоже, він зміг все ж переродитися, але в іншій сім'ї. Через це у нього є зовнішність людини на відміну від «справжніх» гібридів, які ніколи не були людьми.

     Значить, можливо і Розразу можна буде повернути навіть не дивлячись на те, що я до сих пір на неї злився. Бо скоріше, я злився на саму Розразу а не на Ластівку. Гадаю, що якщо ми повернемо Ластівку, вона явно хоч трохи зміниться. Принаймні, я на це дуже сподіваюсь. Бо гадаю, вона має право знати, звідки вона насправді.

— Слухай, а ти пам'ятаєш, що ви зробили з тим каменем, який зміг повернути мені пам'ять? - Запитав я у матері.

— Це доволі важко зробити, але можливо. Треба буде трохи почекати. А навіщо тобі?

— Я хочу спробувати повернути нашу справжню Ластівку.

..                        

                                        

..                             

                                          

..                                         

                                    

..                              

                           

..                                 

    Коли я йшов до свого кубла після полювання разом з іншими людьми з Лісного Народу, я наштовхнувся на Озіра. Той явно шукав мене, бо точно так просто не прийшов би сюди.

— Нам треба поговорити. - Видав чоловік.

    Та що ж за день то такий? Усім зі мною треба поговорити.

— Про що?

— Зовсім недавно я був на Раді. Можливо, ти вже чув про неї - коли збираються декілька головних і обраних з народу демонів і розмовляють на усілякі важливі теми.

    Це було щось схоже на сходку хранителів. Але одні розмовляють частіше за все про верхній світ, а інші про підземний.

— Там був і я, як я сказав раніше, бо як виявилось, мене теж вирішили прийняти. І як виявилось, Дест втік. Ніхто не знає, де він, але багато хто каже, він зв'язався з тими поганцями, у котрих кров змішана.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍