Читати книгу - "Сім смертей Івлін Гардкасл"

схожий на велетенську маріонетку, якій обрізали всі її нитки. Його обличчя забинтоване, він голосно хропить, при цьому то стискає, то розтискає пальці. Напевно, йому сниться моя шия.

Прислухаючись, чи не йде Стенвін, я швидко відчиняю шафу, нишпорю по кишенях його піджаків і штанів, але знаходжу там лише нафталін. У його дорожній скрині теж немає жодної особистої речі, неначе цей чоловік зовсім невразливий до сентиментів.

Я розчаровано дивлюся на годинник.

Я вже пробув тут довше, ніж було безпечно, але Дербі цим важко налякати. Мій носій знається на обмані. Він знає і про таких людей, як Стенвін, і про секрети, які вони зберігають. Цей шантажист міг би отримати найрозкішнішу кімнату в будинку, якби захотів цього, але натомість оселився в розвалинах. Він параноїк і розумник. Якими б не були його таємниці, він не стане носити їх на собі, коли навколо стільки ворогів.

Все має бути тут. Приховане, під охороною.

Мій погляд зупиняється на каміні та його млявому полум'ї. Дивно це, беручи до уваги, що тут досить холодно. Ставши навколішки, я просуваю руку в димар, мацаю там навколо, знаходжу маленьку поличку, а на ній — книжку. Вийнявши її, я бачу, що це маленький чорний записник, обкладинки якого вкриті шрамами довгого важкого життя. Стенвін не розводив сильний вогонь, щоб не спалити свій скарб.

Погортавши потерті сторінки, я дізнаюсь, що це свого роду бухгалтерська книга: дати, що охоплюють останні дев'ятнадцять років, а навпроти них — дивні символи.

Це має бути якийсь шифр.

Лист Івлін вставлений поміж двома останніми сторінками.

«Моя люба Івлін,

Пан Стенвін повідомив мені про ваше становище, і я цілком розумію вашу тривогу. Поведінка вашої матері безумовно лякає, і ви абсолютно праві, намагаючись приготуватися до будь-якої її витівки. Я готова вам допомогти, але боюсь, що слова пана Стенвіна буде недостатньо. Я прошу про який-небудь доказ вашої участі в цих справах. У світських хроніках я часто бачила, що ви носите перстень з печаткою, на якому вирізьблено маленький замок. Пришліть його мені, і я знатиму, що ваш намір серйозний.

З найкращими привітаннями,

Фелісіті Медокс»

Схоже, стара розумна Івлін не сприйняла свою долю так покірно, як мені спочатку здалося. Вона покликала на допомогу якусь Фелісіті Медокс, а замок, про який згадується, можливо, саме той, що був намальований на записці біля колодязя. Він може слугувати підписом, а в такому разі повідомлення «Тримайтеся далі від Міллісент Дербі» було від Фелісіті.

Охоронець хропить.

Не в змозі вичавити з цього листа ніякої іншої інформації, я вкладаю його в записник, а потім кладу їх обох у кишеню.

— Хвала богу за хитрих розумом, — бурмочу я, виходячи з дверей.

— Це точно, — каже хтось позаду мене.

Моя голова вибухає болем і я падаю на підлогу.

27

День другий

(продовження)

Я кашляю кров'ю, моя подушка вкривається червоними цяточками. Я знов у дворецькому, моє розбите тіло кричить, моя голова смикається вгору. На стільці Анни сидить, закинувши ногу на ногу, Чумний Лікар, капелюх-циліндр лежить на його колінах. Чоловік барабанить по ньому пальцями, а побачивши, що я прийшов до тями, припиняє.

— Ласкаво прошу назад, пане Бішоп, — каже він приглушеним маскою голосом.

Я дивлюся на нього відсутнім поглядом, мій кашель слабшає, я починаю складати до купи епізоди цього дня. Коли я вперше потрапив у це тіло, був ранок. Я відчинив двері Беллові, а коли побіг нагору по відповіді, на мене напав Ґолд. Другий раз був лише хвилин на п'ятнадцять пізніше. Мене перевозили до сторожки в кареті разом з Анною. Коли я прокинувся і ми як слід познайомилися, уже, певно, був південь, а зараз, судячи зі світла за вікном, трохи після півдня. Усе логічно. Анна казала, що ми отримуємо повний день у кожному зі своїх носіїв, але мені не спадало на думку, що цей день можна проживати фрагментами.

Це схоже на збочений жарт.

Мені було обіцяно вісім носіїв для розв'язання цієї таємниці, і їх усіх було мені надано, от тільки Белл — боягуз, дворецького побили мало не до смерті, Дональд Девіс утік, Ревенкорт майже не міг рухатися, а Дербі не здатний зосередитися на одній думці.

Це все одно як попросити мене вирити яму лопатою, зробленою з горобців.

Посунувшись на стільці, Чумний Лікар нахиляється ближче до мене. Його вбрання затхле, має властивий горищам запах чогось давно забутого та погано провітрюваного.

— Наша остання розмова була дещо уривчаста, — каже він. — Тому я вирішив, що зараз ви можете розповісти про свої успіхи. Ви вже з'ясували…

— Чому саме в цьому тілі? — перебиваю я його, скривившись від різкого болю, що пройняв мій бік. — Навіщо зачиняти мене в будь-якому з цих тіл? Ревенкорт не міг і двох кроків зробити, щоб не втомитися, дворецького знерухомлено, Дербі — монстр. Якщо ви дійсно хочете, щоб я втік з Блекгіту, навіщо тасувати карти проти мене? Мають бути кращі альтернативи!

— Більш вправні — можливо, але ці чоловіки всі мають певний зв'язок з убивством Івлін, — каже він. — А тому вони можуть найкраще допомогти вашому розслідуванню.

— Вони підозрювані?

— Більш доречним, напевно, буде слово «свідки».

Я глибоко позіхаю, мої сили вже майже вичерпано. Доктор Діккі, певно, вколов мені ще снодійного. У мене таке почуття, ніби мене вичавлюють з цього тіла крізь ступні ніг.

— А хто вирішує, в якому вони порядку? — кажу я. — Чому я прокинувся спершу Беллом, а сьогодні — Дербі? Чи є в мене якась можливість передбачити, ким я буду потім?

Відхилившись,