Читати книгу - "Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького"

звільнив полон і, як писав М. Стрийковський, «мурзів теж і уланів... кілько піймав». Успішно діяли загони й в інших містах. Під Меджибежем татарський чамбул з 400 вояків 7 грудня був перехоплений жовнірами Павла Фачурея і після тяжкого нічного бою розгромлений. Наступного дня неподалік Зинькова вже жовніри, керовані Сецигньовським, розбили тисячний загін степовиків.

Показовою щодо мінливості прикордонного життя є історія, що сталася з хрещеником і «сестринцем» князя Костянтина Острозького князем Романом Сангушко, якого Папроцький охарактеризував як «мужа пам’яті та слави гідного». Останній, за сприяння Острозького, отримав у січні 1516 р. у довічне володіння Брацлав і Вінницю. Під час переслідування татарського чамбулу князь Роман вирвався вперед, відірвався від своїх служебників і, оточений ворогами, загинув. Це, однак, не завадило його воякам добити ворога. Загалом же ця військова операція закінчилася для агресорів невдало. Бої показали, що навіть наявними силами місцевого населення і урядових військ, за вмілої координації їх дій, можна доволі успішно давати відсіч нападникам.

Наприкінці жовтня внаслідок несприятливих природних умов (випав глибокий сніг, і худобі не було чим харчуватися) Перекопська орда залишила Кримський півострів і відкочувала до Дніпра, ставши неподалік литовського кордону. Таке близьке розташування татарських кочовиків викликало природне занепокоєння литовських урядовців. На додаток київський воєвода й черкаський староста повідомили про смерть в Орді Станіслава Скіндера. Ситуація була вкрай тривожною, бо в умовах голоду степовики могли перейти кордон.

На дипломатичному фронті Вільно діяло оперативно. Уже 5 листопада 1516 р. до Орди відправлено нового посла Івана Горностая, теж вихідця з української шляхти. З ним до Мехмед-Ґерая І передано лист, у якому, представляючи Горностая як «дворянина нашого доброго і знатного», хану пропонувалося саме йому передати до рук свого сина, якого кримський володар обіцяв прислати до Литовського князівства. Крім цього, король вимагав, аби перекопці, що «на цьому [правому] боці Дніпра мають зимувати», краще б кочували поблизу Московського князівства й не зачіпали територій Литовської держави. При цьому король посилався на колишні обіцянки хана «казити» московські землі та сповіщав про військові успіхи литовських військ на східному фронті: «ходили за нашим наказом в землю ворога нашого на двоє: одні до Гомеля і Стародуба, другі — до Луків Великих та до Опочки», де завдали чималої шкоди й повернулись цілими до дому.

Оперативність, з якою керівництво Великого князівства Литовського вислало нового посла до Перекопської Орди, була тим доречнішою, що хан саме в той час намагався знайти спільну мову з Москвою. Його посли 12 листопада повідомили Василія III, що їх правитель спеціально перейшов Дніпро для походу на королівські землі (отже, побоювання литовської сторони щодо небезпеки вторгнення степовиків були небезпідставні). І хан пропонує московському великому князю разом захопити Київ для Кримського ханату, а Троки і Вільно — для Московської держави. Мотиви цих дій кримського правителя, на нашу думку, лежать на поверхні. З одного боку, це звичайне намагання забезпечити спокій своїм улусам з боку ногайців, які (за намовою Москви) могли легко напасти на не прикритих жодними природними і штучними перепонами перекопців. А з іншого боку, Мехмед-Ґерай І ще виношував плани використання мілітарної сили Московської держави для розширення своєї влади на Дніпрі.

Ідея приєднання до Кримського ханату Києва була не новою серед кримської верхівки. Попередникові Мехмед-Ґерая, Менґлі-Ґераю І, навіть вдалося захопити 1482 р. це місто, але сил його утримати у кримців все ж було замало. Тоді Велике князівство Литовське, виславши 20 тисяч будівельників і 40 тисяч вояків на відбудову Києва, продемонструвало, що цим містом воно не збирається поступатися. І от тепер, коли голодні улуси кримців підступили до кордону Великого князівства Литовського, ця мрія за московської військової підтримки могла здійснитися. На доказ своїх слів, а також перевіряючи оборону Литовського князівства й Польського королівства, наприкінці листопада (про що йшлося вище) хан вислав свої війська на Поділля і Галичину. Успішні дії захисників були ніби холодним душем для хана. Та й Московське князівство, що мало власні претензії на Україну, не збиралося допомагати Мехмед-Ґераю І. Окрім цього, Москва просто не мала сил для потужного наступу на Велике князівство Литовське. Був ще один не менш важливий момент як для литовців, так і для кримців. Останні стояли майже в чистому полі поряд із Черкасами, а хан мешкав у Іслам-Кермені. Для Литовського князівства склалась унікальна можливість завдати потужного удару по перекопцям, не витрачаючи сил і часу на їх пошук по степах. Інша справа, що Литовська держава через громіздкість та малорухливість свого військового апарату, особливо з огляду на насиченість 1516 р. воєнними подіями, не могла цього зробити. Таким чином, Мехмед-Ґераю І нічого не залишилось, як піти на поступки Литовському князівству.

Узимку між литовцями і кримцями почався новий етап переговорів, метою яких стало відновлення співробітництва між цими країнами і надіслання ханом до Литовського князівства свого сина заручником. Від Великого князівства Литовського переговори вели Іван Горностай і Остафій Дашкович, а з боку Перекопської Орди — Богатир-Ґерай. Ще під час першого свого приїзду до кримців у листопаді 1516 р. І. Горностай не зміг потрапити саме до Іслама, де була тоді ставка хана. Це сталося тому, що, як зазначав Сигізмунд І, у квітні 1517 р. «той наш посол дітей твоїх [хана] за Черкасами в полі з військом твоїм знайшов». Кримські царевичі спочатку затримали Горностая при собі, а потім, вислухавши литовського посла, «назад його з твоїм послом — з князем Жеферем і своїми до нас [короля] повернули». Тож уже 25 березня 1517 р. татари в супроводі Горностая були у Вільні. Зрозуміло, що царевичі діяли за прямою вказівкою хана. На це вказує хоча б те, що Жефер був послом Мехмед-Ґерая І і саме від нього віз лист до короля.

У своєму посланні хан писав, що раніше не міг напасти на Московську державу, бо військо ще не було готове. Тепер же він відправив чамбули як на Московську державу, так і на Астраханський ханат. Крім того, Мехмед-Ґерай І попереджав короля, щоб той остерігався «білгородських козаків». Основною темою послання Мехмед-Ґерая І було відрядження сина до Литовського князівства. Хан скаржився, що помер Станіслав Скіндер і це ніби завадило дати заручника. Тепер же він готовий і саме для цього вимагає, аби Сигізмунд І прислав до Черкас когось із ради панів, як це було ще за Хаджі-Ґерая І. Тут же володар Криму називав можливі кандидатури: «або пана Яна Миколайовича, або пана Гаштовта, або Яна Заберезинського, або пана Ілінича». Новини з Орди підтверджували ці плани. Так звана