Читати книгу - "Homo Deus"

Це просто метафора. Якщо ж солдата поранять у бою, він дійсно страждає. Коли голодний селянин не має що їсти, він страждає. Коли корову відділити від її новонародженого теляти, вона страждає. Це і є реальність.

Звичайно, страждання цілком можуть бути зумовлені нашою вірою у вигадки. Наприклад, віра в національні та релігійні міфи може викликати війну, в якій мільйони втратять свої домівки, свої кінцівки, а може, навіть життя. Привід для війни вигаданий, а страждання на сто відсотків реальні. Саме тому ми маємо намагатися розділити вигадку й реальність.

Вигадка — це не погано. Це неминуче. Без загальноприйнятих оповідей про такі речі, як гроші, держава чи корпорація, не може функціонувати жодне складне людське суспільство. Ми не можемо грати у футбол, поки всі не дотримуватимуться тих самих вигаданих правил, не можемо користуватися благами ринків і судів без подібних оповідей, що створюють віру. Однак оповіді — це просто інструменти. Вони не мусять ставати ані нашою метою, ані вимірювальними засобами. Коли ми забуваємо, що це просто вигадки, то втрачаємо свій зв’язок з реальністю. Тоді ми починаємо війни, щоб «заробити купу грошей для корпорації» чи «захистити національні інтереси». Корпорації, гроші й нації існують лише в нашій уяві. Ми вигадали їх, щоб вони служили нам, то чому ми самі присвячуємо своє життя для служіння їм?

У XXI столітті ми створимо ще потужніші вигадки і ще більш тоталітарні релігії, аніж у будь-яку попередню епоху. За допомогою біотехнології й комп’ютерних алгоритмів ці релігії не лише контролюватимуть наше похвилинне життя, а й зможуть перероблювати наші тіла, мізки й розум, створюючи цілі віртуальні світи, сповнені пекла й раю. Тому відрізняти вигадку від реальності й релігію від науки ставатиме дедалі важче, однак життєво важливіше, аніж будь-коли в минулому.

Розділ 5. НЕПАРНА ПАРА

Оповіді служать основами й стовпами людського суспільства. З поступом історії оповіді про богів, нації й корпорації стали настільки потужними, що почали домінувати над об’єктивною реальністю. Віра у великого бога Собека, настанови з неба чи в Біблії дали людям сили збудувати озеро Файюн, Велику китайську стіну й Шартрський катедральний собор Діви Марії. На жаль, сліпа віра в ці оповіді означала, що людські зусилля часто зосереджувалися на зміцненні слави вигаданих сутностей, таких як боги й нації, замість поліпшення життя справжніх, наділених свідомістю істот.

Чи зберігає цей аналіз свою правдивість і сьогодні? На перший погляд видається, що сучасне суспільство дуже відрізняється від королівств Стародавнього Єгипту чи середньовічного Китаю. Хіба розвиток сучасної науки не змінив основні правила людської гри? Чи правильно буде сказати, що, попри тривке значення традиційних міфів, сучасні соціальні системи дедалі більше покладаються на об’єктивні наукові теорії, такі як теорія еволюції, якої просто не існувало в Стародавньому Єгипті чи середньовічному Китаї?

Звичайно, ми могли б стверджувати, що наукові теорії — це новий тип міфа і що наша віра в науку нічим не відрізняється від віри стародавніх єгиптян у великого бога Собека. Однак це порівняння не витримує критики. Собек існував лише в колективній уяві своїх віруючих. Щоправда, молитви до Собека допомагали цементувати соціальну систему Єгипту, даючи таким чином змогу будувати людськими силами дамби й канали, що запобігали повеням і засухам. Однак самі віруючі жодним чином не піднімали й не знижували рівень води в Нілі. Наукові ж теорії є не просто способом пов’язати людей між собою. Інколи кажуть, що Бог допомагає тим, хто допомагає самому собі. Це такий спосіб натякнути, що Бога не існує, однак якщо віра в нього надихає нас на те, щоб самим щось зробити, — це допомагає. Антибіотики, на відміну від Бога, допомагають лише тим, хто не допомагає сам собі. Вони виліковують інфекційні хвороби незалежно від того, вірите ви в них чи ні.

Із цього випливає, що сучасний світ дуже відрізняється від домодерного. Єгипетські фараони й китайські імператори попри тисячолітні намагання не змогли подолати голод, чуму й війну. Сучасним суспільствам зробити це вдалося протягом кількох століть. Чи не є це плодом відмови від міжсуб’єктивних міфів на користь об’єктивного наукового знання? І чи не можна очікувати прискорення цього процесу в наступні десятиліття? Оскільки технологія допомагає вдосконалювати людей, долати старість і знаходити ключі до щастя, чи не будуть люди менше думати про вигаданих богів, нації й корпорації, зосереджуючись натомість на розшифруванні фізичної та біологічної реальності?

Може здаватися, що це так, однак насправді усе виглядає значно складніше. Сучасна наука явно змінила правила гри, але не замінила міфи фактами. Міфи й далі домінують над людством, а наука лише робить ці міфи сильнішими. Замість руйнування міжсуб’єктної реальності наука уможливить контроль над об’єктивною і суб’єктивною реальністю більшою мірою, аніж раніше. Завдяки комп’ютерам і біоінженерїї відмінності між вигадкою й реальністю зникнуть, оскільки люди змінюватимуть реальність під свої улюблені вигадки.

Священики Собека уявляли існування небесних крокодилів, тоді як фараон мріяв про безсмертя. У реальності священний крокодил був цілком звичайною болотною рептилією, одягненою в золоті шати, а фараон залишався так само смертним, як і найбідніший селянин. Після смерті його тіло муміфікували за допомогою бальзамів і тонких ароматів, однак воно залишалося повністю позбавленим життя. Учені ж XXI століття, цілком імовірно, зможуть «сконструювати» справжніх суперкрокодилів і дати еліті людства вічну молодість тут, на Землі.

Отже, завдяки розвитку науки міфи й релігії, принаймні деякі із них, стануть потужнішими, аніж будь-коли. Щоб зустріти виклики XXI століття, ми повинні знову звернутися до найбільш дратівливого запитання: яким чином сучасна наука пов’язана з релігією? Здається, люди вже мільйон разів висловили все, що можна сказати з цього приводу. Однак на практиці наука і релігія схожі на чоловіка й дружину, які після багатьох років подружнього спілкування все ще не знають одне одного. Він і далі мріє про Попелюшку, а вона сохне за прекрасним принцом, не здаючи собі справи, що при цьому сперечаються, чия черга виносити сміття.

МІКРОБИ Й ДЕМОНИ

Більшість непорозумінь стосовно науки й релігії походить з неправильного визначення релігії. Надто часто люди плутають релігію із забобонами, духовністю, вірою в надприродні сили чи в богів. Релігія не є жодним з них. Релігію не можна прирівняти до забобонів, бо більшість людей навряд чи назвуть свої найсокровенніші вірування забобонами. Ми завжди віримо у «правду», це інші вірять у забобони.

Так само небагато людей вірять у надприродну силу. Для тих,