Читати книгу - "Пора серця. Листування"

відповідь. — Дозволь мені розпочати з іншого: Паулю, я часто побоююсь, що Ти зовсім не зауважуєш, наскільки захоплюють Твої вірші, який вони мають вплив, звісно, що тільки через славу Твою (дозволь мені цього разу вжити це слово й не відхиляй його) знову й знову робиться спроба її поменшити, у будь-який спосіб, і, на кінець, існує ще напад без жодних мотивів — так, ніби з незвичним не можна миритися, ніби воно нестерпне. Найкраще, якби я зателефонувала Тобі, щоб поговорити про все, та телефон цього разу мене відлякує, бо розмова триває так коротко, і я не знаю, в якому стані застану Тебе.

25-го та 26-го листопада я буду у Франкфурті{652}, потім ще раз за чотирнадцять днів, читатиму лекції.

Якби ж нам вдалося побачитись! Якщо Ти жодного разу не будеш у Франкфурті взимку, я спробую приїхати до Парижа{653}.

Любий Паулю, тут так мало написано з того, що хвилює мене. Якби Твоє почуття могло це доповнити, доки я знову побачу Тебе!

Твоя

Інґеборґ

145 {654} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 12.11.1959

Париж, 12-го листопада 1959 р.

Я написав Тобі 17-го жовтня, Інґеборґ — у крайній безвиході. 23-го жовтня, коли все ще не надійшло жодної відповіді, я написав, також у безвиході, Максові Фрішу{655}. Відтак, оскільки безвихідь тривала й далі, я спробував зв’язатися з Вами телефоном, багато разів — марно.

Ти була — я довідався про це з газет — на засіданні «Групи 47» і мала зі своїм оповіданням, що зветься «Все»{656}, великий успіх.

Сьогодні вранці надійшов Твій лист, сьогодні пополудні — лист від Макса Фріша{657}. Ти знаєш, Інґеборґ, що Ти мені відповіла.

Те, що написав мені Макс Фріш, Ти також знаєш.

Ти знаєш також — чи, радше, знала колись — , що я намагався сказати у «Фузі смерті». Ти знаєш — ні, Ти знала — і тепер я повинен нагадати Тобі про це — , що значить для мене «Фуга смерті»: це епітафія і могила. Той, хто пише про «Фугу смерті» те, що написав про неї цей Бльокер, той оскверняє могили.

Моя мати також має тільки цю могилу.

Макс Фріш підозрює мене в честолюбстві й марнославстві; він відповідає на мій безвихідний рядок — авжеж, це був тільки один рядок: як багато смів я (здуру) сподіватися від Вас! — всілякими дотепними коментарями й припущеннями стосовно різних проблем «письменника», так, наприклад, стосовно «нашого ставлення до літературної критики загалом». — Ні, я мушу процитувати тут — хоча я припускаю, що Макс Фріш зберігає відбиток свого листа — я також пишу тепер лише з відбитком… — , ще одне речення: «Бо якщо бодай іскорка цього (маються на увазі «порухи честолюбства й враженого марнославства») присутня у Вашому гніві, тоді всяке заклинання таборів смерті є, здається мені, недозволеним і страхітливим.» — Це пише Макс Фріш.

А Ти, Інґеборґ, утішаєш мене моєю «славою».

Яким би важким це не було для мене, Інґеборґ — а мені це важко — , я змушений тепер просити Тебе не писати мені, не телефонувати мені, не надсилати мені ніяких книжок; ні тепер, ні в наступні місяці — довго. Таке ж прохання я адресую, через Тебе, й Максові Фрішу. І, будь ласка, не ставте мене в становище, щоб я відсилав Вам Ваші листи назад!

Я не маю бажання, хоча ще дещо зринає перед моїм зором, продовжувати цього листа.

Я мушу думати про свою матір.

Я мушу думати про Жизель і дитину{658}.

Від усього серця бажаю Тобі всього доброго, Інґеборґ! Прощавай!

Пауль

146 {659} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 17.11.1959

17.ХІ.59

Я в тривозі за Тебе, Інґеборґ —

Але Ти мусиш зрозуміти мене: мій крик душі — Ти не чуєш його, Ти не при собі (де Ти мала би бути, як я припускаю), Ти… в літературі{660}.

І Макс Фріш, котрий робить цей «випадок» — який є криком! — літературно цікавим{661}…

Отож напиши мені, будь ласка, або надішли мені — телеграфом — свій телефонний номер на Кірхґасе.

(Не телефонуй мені, будь ласка: у нас гість: Рольф Шрьорс{662}…)

Пауль

147 {663} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Цюрих, 18.11.1959

Полудень середи,

щойно, кур’єрською поштою, надійшов Твій лист, Паулю, слава Богу! Я знову можу дихати. Вчора, охоплена розпачем, я пробувала написати Жизель{664}, тут лежить незакінчений лист, я не хочу її бентежити, однак всією душею тепер проситиму через Тебе в неї сестринського почуття, того, що зможе передати Тобі моє сум’яття, конфлікт у