Читати книгу - "Вар'яти: Вибрана проза"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52
Перейти на сторінку:
спаду, — сказав він кількома місяцями пізніше. — Протягом останніх чотирьох років я справді написав багато коротких есеїв, котрих вистачило б на книжку, але на більшу книжку мене вже не стати. Не маю достатньої причини для писання. Відчуваю, що все, що мав зробити — зробив. Тобто — погоджуюся зі світом! Мені не здається, що я жив марно. А це найважливіше!».

7

Я не був знайомий з Грабалом особисто, хоч знайти його було нескладно. Донині щовівторка о четвертій «Під Золотим Тигром» зустрічаються його товариші — вже без нього. Але вже й тоді, коли він жив, у певному сенсі його з ними не було. Він жив у своїх книжках, у своїй легенді — реальнішій, ніж сама реальність.

Мені не хотілося шукати його «Під Золотим Тигром». Я сподівався, що вдасться колись запросити його до Варшави. Нагода видалася, коли видавництво «Свят Літерацкі» почало видавати його «Вибрані твори». Я хотів, щоб Грабал приїхав у квітні 1997 року на презентацію «Ніжного варвара» у моєму перекладі. Адже загалом він багато подорожував. Улітку 1996 року був у Падуї — тамтешній університет надав йому звання почесного доктора. Восени Томаш Мазал завіз його до Берліну на авторський вечір.

У грудні письменник опинився в лікарні «На Буловці», цілком паралізований. Уже кілька років поспіль зиму він проводив у лікарні. «За ним там добре доглядають. З ногами далі кепсько, не може ходити, тож поки що про поїздку до Польщі говорити рано. Мабуть, залишиться в лікарні до кінця лютого», — написав Мазал у листі, що його я отримав уранці 3-го лютого 1997-го.

Кількома годинами пізніше Грабала вже не було серед живих.

8

Тривогу здійняли пацієнти, які побачили, що хтось випав з вікна на п’ятому поверсі. Кількома хвилинами пізніше до Мазала зателефонував лікар. Він сказав: «Пан Грабал занадто вихилився, годуючи голубів. То був нещасний випадок». Незабаром новину повторили світові інформаційні агенції.

Судячи з реакції медій, смерть Грабала стала більшою подією за кордоном (у нас теж), ніж у Чехії. Голоси видатних письменників з еміґрації — Мілана Кундери, котрий ствердив, що в майбутньому про час радянської окупації Центральної Європи будуть говорити як про час, коли жив і працював Богуміл Грабал, і Йозефа Шкворецького, котрий висловився коротше: «На мою думку, він був найкращим чеським письменником» — канули в Чехії у порожнечу.

«Якби у Франції, чи будь-де на світі, помер письменник, що так зрісся зі своєю країною, як Богуміл Грабал, влада оголосила б усенародний траур. (…) Ні Спілці письменників, ні ПЕН-клубові навіть не спало на думку написати некролог, як не спало на думку прислати на похорон із своєї спілки безсмертних когось, хто бодай кількома словами попрощався б із колеґою. Нашій нікчемності притаманне і те, що з останнім словом не виступив ніхто з кінематографічного і театрального середовища, те саме стосувалося й мешканців Німбурку, робітників сталеливарні в Кладні, де Богоуш колись гарував в нелюдських умовах. (…) І нарешті, Любий Друже, пане президенте, знаю, що Ви хворієте, але, чи не могли Ви прийти попрощатися, чи Ваша дружина, чи будь-хто з Вашої канцелярії? Для мене Ваша відсутність була великим ударом — настільки ж, як і відсутність священика».

Лист такого змісту надрукував у «Літературні Новіни» Їржі Колаж, славетний поет і художник, приятель Грабала. Саме він у кінці сорокових порадив Грабалові, щоб той замість віршів присвятив себе виключно прозі, а в 1956 році помістив у самвидавівській збірці «Життя є всюди» перший критичний текст, присвячений прозі Грабала. Його автором був тоді двадцятилітній Вацлав Гавел. Сімома роками пізніше Колаж був причетний до видання дебютної збірки оповідань Грабала «Перлинка на дні».

Важко повірити, але на лист Колажа ніхто не відреаґував. Та і не всі звинувачення були слушними. Гавел, котрому стан здоров’я місяць перед тим не дозволив узяти участь у святкуванні двадцятої річниці Хартії 77, прислав вінок. Парламентарі, що брали участь у чесько-німецьких переговорах, вшанували пам’ять померлого хвилиною тиші. Під час жалобної церемонії уряд представляв міністр культури. З письменником попрощалися Їржі Менцель, Маґда Вашарйова (Марія з «Пострижин»), приятелі, знайомі і сусіди з Керська.

Не було представників чеського ПЕН-клубу. Чи тільки тому, що кількома роками раніше вони викреслили знаменитого письменника за несплату внесків?

Останній, дев’ятнадцятий том «Зібраних творів» Грабала з’явився в «Празькій Імаґінації» через кілька тижнів після його смерті. Трохи пізніше в Чехії вийшло ще кілька присвячених йому книжок. Серед них є художня біографія письменника, автором якої стала його перекладачка іспанською та каталонською Моніка Згустова. В останній сцені книжки письменник надягає улюблені, спрані до білого, джинси і вискакує з вікна.

— Яка дурниця! — нервує Мазал. — Таж Грабал вискочив у білизні.

— Вискочив?

— Звичайно.

Мазал, як і більшість приятелів Грабала, переконаний, що письменник покінчив життя самогубством.

— Перед смертю він прощався з нами, ніби назовсім. Багато хто відчув те саме. Не хотів довше жити, не хотів провести решту життя у лікарні. Чекав тільки слушного моменту. Знав: якщо не зробить цього зараз, потім буде запізно. Того дня відчув, що може це зробити. І вискочив.

Через кілька тижнів після смерті письменника тижневик «Літерарні Новіни» опублікував лист Сюзанни Рот. Перекладачка звинувачувала співвітчизників письменника, що ніколи його не розуміли, а після 1989 року так зацькували, що перестав писати. Навіть після смерті не дають йому спокою, подаючи прораховане, віддавна сплановане самогубство як нещасний випадок із немічним старцем.

Цей лист теж не викликав реакції. А через кілька місяців Сюзанна Рот, спадкоємиця прав на закордонні публікації Грабала, померла від раку.

9

Мотив самогубства з’являвся у творчості Грабала неодноразово, особливо в останні роки. Але і в «Каїні» (першоваріанті «Потягів під особливим наглядом») — першому об’ємному творі, написаному прозою в 1949 році — він є теж. Про стрибок з п’ятого поверху Грабал відверто написав у «Зачарованій флейті»: «Стільки разів я хотів скочити з вікна п’ятого поверху, там де живу (…), тому, що так довго дивився, як вмирає моя Піпсі, моя жінка (…), але коли я десь прочитав, що Кафка хотів вискочити з п’ятого поверху будинку, в якому жив, Мезон Оппель, продаж вина, фірма, що мала на складах під ринком Старого міста близько семисот тисяч пляшок добірного вина, коли я прочитав, що Мальте-Лаурідс Бріґґе в Парижі так само жив на п’ятому поверсі, коли я про ті п’яті поверхи довідався, то відкинув той свій стрибок з вікна, а якби вистачило мені сил, купив би каністру бензину і підпалився, але боюся, що не стане відваги, бо я

1 ... 51 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вар'яти: Вибрана проза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вар'яти: Вибрана проза"