Читати книгу - "1984"

200
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 95
Перейти на сторінку:
поділ світу на три великі наддержави, і це передбачення з’явилося ще у першій половині двадцятого сторіччя. Коли Росія поглинула Європу, а Сполучені Штати — Британську імперію, вже фактично утворилися дві з трьох нині існуючих держав, Євразія та Океанія. Третя наддержава, Остазія, виникла як окреме утворення після ще одного десятиліття безладних воєнних конфліктів. Кордони між трьома наддержавами мають досить умовний характер і змінюються залежно від їхніх військових успіхів, але загалом відповідають природним географічним розмежуванням. Євразія включає в себе всю північну частину європейського й азійського материків — від Португалії до Берингової протоки. Океанія складається з обох Америк, островів Атлантики, включаючи Британські острови, Австралазії і південної частини Африки. Остазія, менша за дві інші наддержави, маючи не так чітко окреслений західний кордон, включає в себе Китай і країни на південь від нього, Японські острови і значну, але позбавлену чітких кордонів частину Маньчжурії, Монголії і Тибету.

У тій чи тій комбінації ці три наддержави постійно воюють між собою і перебувають у такому стані протягом останніх двадцяти п’яти років. Проте війна вже не є тією запеклою, нищівною боротьбою, якою вона була в перші десятиліття двадцятого сторіччя. Це доволі локальні воєнні зіткнення між державами, які неспроможні знищити одна одну, не мають матеріальної бази для військових дій і які не розділені принциповими ідеологічними відмінностями. Це не означає, що ведення війни чи ставлення до неї стало менш жорстоким чи кривавим. Навпаки, у всіх країнах воєнна істерія носить перманентний й універсальний характер, а такі вчинки як зґвалтування, грабунки, вбивство дітей, перетворення на рабів цілих народів, знущання з полонених, коли їх кидають в окріп або закопують живцем у землю, сприймаються за норму, і навіть позитивно сприймаються, якщо вони, звичайно, здійснюються власною стороною конфлікту. Але фізично у війні задіяно дуже мало людей, це здебільшого професіонали, і вона не призводить до великих втрат. Якщо й ведуться бої, то вони відбуваються на спірних кордонах, про місцезнаходження яких пересічна людина може лише здогадуватися, або навколо Плавучих Фортець, які охороняють стратегічні кордони на морі. У цивілізаційних центрах війна означає лише постійне скорочення споживчих продуктів і непередбачувані падіння ракет, які можуть спричинити десятки смертей. Фактично війна змінила свій характер. Або, якщо говорити точніше, змінилися приорітети причин ведення війни. Ті мотиви, які також спостерігалися у великих війнах початку двадцятого сторіччя, але при цьому відігравали лише незначну роль, тепер вийшли на передній план і свідомо визнаються та стають головними причинами розв’язування війни.

Щоб зрозуміти природу нинішньої війни — бо попри зміни військових союзів, що відбуваються кожні кілька років, це завжди та сама війна, — потрібно насамперед зрозуміти, що вона не може бути вирішальною. Жодна з трьох наддержав не може бути остаточно завойована навіть об’єднаними зусиллями двох інших. Їхні сили занадто рівні, і в кожної надто потужний природний захисний потенціал. Євразія захищена своїми неозорими просторами, Океанія — безмежними обширами Атлантичного й Тихого океанів, Остазія — родючістю своїх земель і працелюбністю жителів. По-друге, у матеріальному аспекті більше немає за що воювати. Після запровадження самодостатніх економік, в яких виробництво та споживання узгоджені між собою, припинилася боротьба за ринки — головна причина попередніх війн, а боротьба за сировинні ресурси перестала бути справою виживання. Хай там як, а кожна з трьох наддержав має настільки великі території, що може добути всі потрібні їй матеріали в межах власних кордонів. Якщо говорити про безпосередні економічні цілі сучасної війни, то це війна за робочу силу. Між кордонами наддержав лежить грубо окреслений чотирикутних, на кутах якого розташовані міста Танжер, Браззавіль, Дарвін і Гонконг, які ніколи надовго не належали жодній зі сторін і де проживає близько п’ятої частини світового населення. Саме за володіння цими густо населеними регіонами та північним полюсом постійно воюють три наддержави. Практично жодна з них ніколи не контролює повністю всієї спірної території цього регіону. Його частини постійно переходять з рук у руки, і саме шанс захопити той чи той регіон завдяки несподіваній зраді диктує нескінченні зміни союзників.

На всіх спірних територіях є поклади цінних мінералів, а деякі постачають рослинну сировину, наприклад каучук, який відносно дорого синтезувати у країнах із холодним кліматом. Але насамперед цей регіон є необмеженим резервом дешевої робочої сили. Хоч би яка з держав контролювала екваторіальну Африку, країни Близького Сходу, Південну Індію чи Індонезійський архіпелаг, вона має у своєму розпорядженні сотні мільйонів убогих людей, тяжка праця яких дешево обходиться. Населення цих територій більш чи менш відкрито прирівнюється до рабів і використовується як вугілля або нафта, з метою виробляти ще більше зброї, захоплювати ще більше територій, і так до нескінченності. Слід зазначити, що воєнні дії завжди відбуваються лише на кордонах спірних територій. Кордони Євразії пересуваються вгору і вниз між басейном річки Конго та північним узбережжям Середземного моря; острови Індійського й Тихого океанів постійно захоплюються і втрачаються Океанією або Остазією; у Монголії розмежувальна лінія між Євразією й Остазією залишається сталою; у районі Північного полюса всі три наддержави претендують на величезні території — переважно не заселені і не досліджені, але загальний баланс сил наддержав залишається приблизно однаковим, а територія, що лежить в основі кожної з них, — незмінною. Крім того, робоча сила експлуатованого населення, яке населяє район екватора, не є конче необхідною для світової економіки. Вони нічого не додають до світового надбання, оскільки все, що вони виробляють, використовується для потреб війни, а кожна війна спричиняє наступну війну. Поневолене населення своєю працею сприяє розвитку ситуації, що провокує розв’язування війни. Але навіть якби його не існувало, то істотно не змінилися б ані структура світового суспільства, ані процеси, що її підтримують.

Головною метою сучасної війни (згідно з принципами дводумства керівництвом Внутрішньої Партії ця мета визнається й не визнається водночас) є збільшити машинне виробництво, одночасно залишаючи загальний стандарт життя на попередньому рівні. З кінця дев’ятнадцятого сторіччя в індустріальному суспільстві неявно постала проблема: що робити із залишками споживчих товарів? Сьогодні, коли нормально харчується лише невелика група людей, ця проблема, вочевидь, перестала бути актуальною, і це стало можливим завдяки штучним процесам руйнування. Порівняно зі світом до 1914 року сьогоднішній світ — убогий, голодний і напівзруйнований, не кажучи вже про порівняння з майбутнім, як його тоді собі уявляли. На початку двадцятого сторіччя майже кожна освічена людина уявляла собі майбутнє суспільство неймовірно багатим, щасливим, упорядкованим та ефективним — блискучим, бездоганно чистим світом зі скла, сталі й білосніжного бетону. Наука і технологія розвивалися з нечуваною швидкістю, і

1 ... 50 51 52 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1984», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1984"