Читати книгу - "Стань сильнішим"

розумників у розумінні The New Yorker, або Ліги плюща, або будь-яких інших. Жодні дипломи і звання не здатні змінити того, що я мешканка Техасу в п’ятому поколінні, з недосконалим знанням граматики, звичкою лаятися, коли я втомлена або роздратована, і постійною боротьбою з неправильною вимовою і неформальним сленгом.

Поки я сиділа в некомфортному мовчанні, мені на згадку спала страхітлива сцена з фільму «Мовчання ягнят»82, коли Ганнібал Лектер розкриває характер агентки ФБР Клариси Старлінґ, зіграної Джоді Фостер: «Ви та-а-ака честолюбна, хіба ні? Знаєте, на кого ви схожі із цією гарною сумкою і в дешевих туфлях? Ви схожі на селючку. На добре відмиту, метушливу селючку, якій бракує смаку. Правильне харчування трохи видовжило ваші кістки, але від бідних білих покидьків вас відділяє лише покоління, адже так, агенте Старлінґ? Оцей акцент, який ви так відчайдушно намагаєтеся приховати, — Західна Віргінія. Чим заробляє на життя ваш батько? Він шахтар? Від нього смердить гасом?»

Я хотіла, щоб Діана щось сказала і полегшила мій стан. Я хотіла, щоб вона почала цькувати Ганнібала Лектера і всіх інших злих гномів та змусила їх піти геть. Але вона ніколи не втручається в життєво важливий процес усвідомлення чогось. Наші сеанси у тому й полягають, щоб дозволити усім болючим знанням, які живуть у моїй голові, увійти в моє добре захищене серце. Для цього мені потрібен простір, і Діана мені його надає. Вона надає мені стільки простору для почуттів, аби я могла лаятися, кидатися з кулаками і ненавидіти людей. Вона надає потрібний мені простір, аби я могла бути виснаженою, недосконалою і злою. Вона неймовірний слухач.

Нарешті я опустила ноги на підлогу, підвела очі і промовила:

— Це боляче. Це значно гірше за роздратування. Значно болючіше за злість.

Діана відповіла:

— Так. Це важче, ніж роздратування.

Потім ми знову надовго замовкли.

Нарешті я поглянула на неї і сказала:

— Отже, написання роздратованого листа — це доволі надійний інструмент? Якщо з’ясуєш, які відчуття хочеш викликати у людини, то зрозумієш, що відчуваєш сам?

За час нашого знайомства Діана добре вивчила мою любов до формул та інструментів. Вона відповіла:

— Усі ситуації різні, але я вважаю, що це може допомогти зрозуміти свої відчуття, особливо коли ти в режимі «корова рогом коле».

Розпізнавання

Я упевнена, що вогонь з-під пальців і страх спонтанного самозаймання — це надійний психологічний показник емоцій. Моє перше падіння на арені в цій історії сталося, коли я прочитала лист Памели. Однак тої хвилини я ще не практикувала процесу підйому після падіння і тому обрала помсту замість цікавості. Моє друге падіння відбулося на кушетці Діани, коли я зрозуміла, що мій лист був дошкульною спробою перекласти свій сором на Памелу. На щастя, завдяки допомозі Діани того разу я обрала цікавість.

Якщо щиро, вибір цікавості, коли мені соромно, — це те, про що мені треба пам’ятати усе життя. Я поділилася цією історією з батьком і сказала йому, що нам потрібно придумати нове прислів’я про рогату худобу. На щастя, ви не чули тієї розмови. Я успадкувала від нього любов до метафор, і ми півгодини проговорили про биків в емоційній порцеляновій крамниці і про восьмисекундне стрибання на «дикому бику» задля дозволу виступати на родео. Нарешті ми припинили розумувати і вирішили придумати щось простіше.

— Як щодо фрази «Коли маєш справу з биком, візьми півгодинний тайм-аут?» — спитала я.

Відповідь мого батька містить усе, що вам потрібно знати про нас:

— Та ні, подруго, це не звучить і не додає бикові авторитетно­сті, але якщо ти зумієш замкнути його в хліву, поки даєш лад своїм емоціям, то порятуєш себе від серйозних ушкоджень.

Осмислення

Аби дістатися до дельти і ключових знань, я мала розібратися із соромом, самобутністю, критикою і ностальгією. Причина цього — в складності опиратися сорому. У своїх попередніх книжках я розповіла про чотири елементи стійкості до сорому, які виявила під час досліджень83. Чоловіки й жінки з високим рівнем стійкості до сорому мають наступні якості.

1. Розуміють, що таке сором, і знають, які думки й очікування він у них викликає.

2. Практикують критичне усвідомлення, перевіряючи реальні­стю думки` й очікування, що спонукають нас думати, ніби недосконалість означає неповноцінність.

3. Відкриваються іншим і діляться своїми історіями з особами, яким довіряють.

4. Говорять про сором — вживають слово «сором»; говорять про свої почуття і просять те, що їм потрібно.

У процесі перевірки реальністю думок, які спонукають нас соромитися, ми часто маємо заглибитися у суть особистості, замислитися про ярлики і стереотипи. Ми також повинні дослідити, чи наші очікування, як це часто трапляється, не вкорінені в ностальгію або небезпечну практику порівняння того, що відбувається, з відредагованою версією того, «як має бути».

Осмислення власної суті

Я щиро люблю штат Техас,але вважаю цю любов нешкідливим збоченнямі обговорюю її тільки з повнолітніми84.

Моллі Айвінс

Самовизначення — це душа процесу підйому після падіння. Ми маємо бути цілісними, аби бути щирими. Щоб прийняти і полюбити себе такими, які ми є, ми повинні відродити і повернути собі ті частини себе, від яких ми роками відмовлялися. Ми маємо повернути в домівку душі всі частини себе. Карл Юнґ назвав це індивідуацією.

У своїй книжці «Знаходження сенсу в другій половині життя» («Finding Meaning in the Second Half of Life»)85 юнґіанський аналітик Джеймс Голліс пише: «Мабуть, найвагоміший внесок Юнґа — це ідея індивідуації, яка є проектом завдовжки в життя, покликаним наблизити людину до цілісності, закладеної в нас, щоб стати такими, якими нас створили боги, а не батьки, плем’я чи, зокрема, его, яке легко залякати або спокусити пихатістю. Шануючи таємницю інших, наша власна індивідуація закликає кожного з нас звернутися до своєї власної загадки і стати більш відповідальними за те, хто ми є в цій подорожі, яку називають життям».

Одна з найбільших перешкод у процесі ставання собою полягала для мене в тому, щоб визнати, що я не така, якою, на мою думку, маю стати, і не така, якою завжди себе уявляла. Навчаючись у дев’ятому класі, я хотіла позбутися своєї «техаської» сутності. Я хотіла стати подібною до Енні Голл[4]. Я мріяла про час, коли стану вишуканою нью-йоркською інтелектуалкою, житиму в богемному кварталі Сохо і щотижня ходитиму на прийом до дорогого психоаналітика. Я хотіла бути ерудованою, стильною і по-модному складною.

Однак, як з’ясовується, у мене більше спільного з Енні Оуклі[5], аніж з Енні Голл. Я успадкувала любов до лихослів’я від низки предків. Я також називаю морозильну камеру морозильнею, а кухонну раковину — змивалкою. Я виросла, полюючи на оленів і стріляючи по пляшках. Я не розумію, чому ніхто не вживає розмовних слів. Вони зручні. (Навіщо казати: «Обережно, діти, пильнуйте, щоб не випустити з рук ці склянки і не розбити їх», якщо можна сказати: «Альо, гараж, не гепніть ці склянки»). Крім того, «альо, гараж» звучить краще, ніж «обережно, діти». І, як зазначила Памела, я можу неправильно вимовляти слова.

Якось я отримала листа з проханням уникати фраз, які апелюють до «жорстокого поводження з тваринами». Ураховуючи мою гидливість і брак толерантності до насильства, я була шокована. Однак, розповідаючи історію про виховання перед великою аудиторією, здається, я справді сказала щось штибу: «Я не могла