Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

в основному представники сім’ї власників, які здебільшого просто відсиджують час, але є і двійко таких, які вічно метушаться і вдають, що це вони всім керують.

— Схоже, ви не дуже задоволені правлінням?

— Існує розподіл праці: ви випускаєте газету, вони займаються фінансовою стороною. Вони не повинні втручатися у зміст газети, але постійно виникають різні ситуації… Чесно кажучи, Еріко, вам доведеться нелегко.

— Чому?

— У порівнянні із золотим періодом шістдесятих років наклад скоротився майже на сто п’ятдесят тисяч примірників, і «СМП» незабаром може виявитися нерентабельною. Ми проводимо раціоналізацію і починаючи з вісімдесятого року скоротили вже сто вісімдесят посад. Ми перейшли на формат таблоїду, що слід було зробити ще двадцять років тому. «СМП» як і раніше належить до великих газет, але ще трохи, і на нас дивитимуться як на другосортну газету. Якщо вже не дивляться.

— Тоді чому вони вибрали мене? — спитала Еріка.

— Тому що середній вік читачів «СМП» — п’ятдесят з плюсом, а приріст двадцятилітніх майже дорівнює нулю. Газету потрібно оновлювати. Правління розсудило, що треба вибрати найбільш неймовірну кандидатуру на посаду головного редактора, яку лише можна уявити.

— Жінку?

— Не просто жінку, а жінку, що розгромила імперію Веннерстрьома і прославилася як королева журналістських розслідувань, відому винятковою твердістю характеру. Подумайте самі. Це сильний хід. Якщо вже ви не зумієте відновити газету, то цього не зможе зробити ніхто. Тобто «СМП» наймає не просто Еріку Берґер, а перш за все репутацію Еріки Берґер.

Коли Мікаель Блумквіст вийшов з кафе «Копакабана», розташованого біля кінотеатру поряд з площею Хурнстулль, був початок третьої. Він начепив темні окуляри, завернув на набережну, прямуючи до метро, і майже відразу побачив знайому сіру машину «Вольво», припарковану прямо за рогом. Не зменшуючи ходи, він примітив, що в машини той же номерний знак і що в ній нікого немає.

За останні чотири доби він бачив цей автомобіль усьоме. Цілком можливо, що машина була поблизу від нього й раніше, а він звернув на неї увагу лише зовсім випадково. Вперше Мікаель помітив її, коли вона стояла неподалік від його парадного на Бельмансґатан, коли в середу вранці йшов до редакції «Міленіуму». Випадково глянувши на номерний знак, він побачив літери КАБ і згадав назву фірми, що належала Залаченкові, — та називалася «Карл Аксель Бодін АВ», скорочено теж КАБ. Мабуть, він не звернув би на машину особливої уваги, якби не бачив цей же номерний знак двома годинами раніше, коли обідав разом з Хенрі Кортесом і Малін Ерікссон на площі Медборґарплатсен. Того разу «Вольво» стояла на бічній вулиці, біля редакції «Міленіуму».

Мікаель навіть почав думати, чи не втрачає він розум, але коли він ближче під вечір відвідував Хольгера Пальмґрена в реабілітаційному центрі в Ерсті, сіра машина «Вольво» стояла на стоянці для відвідувачів. Це вочевидь була не випадковість. Мікаель Блумквіст почав уважно поглядати навсібіч. Наступного ранку, знову помітивши ту саму автівку, він анітрохи не здивувався.

Водія Мікаель жодного разу не бачив, проте в розмові із службою реєстрації автомобілів з’ясувалося, що машина зареєстрована на ім’я Йорана Мортенссона, сорока років, який проживає на Віттангіґатан у районі Веллінґбю. Невеличке дослідження показало, що Йоран Мортенссон має кваліфікацію консультанта підприємств і володіє власною фірмою, зареєстрованою на адресу поштової скриньки на Флеммінгґатан на острові Кунгсхольмен. У цілому в Мортенссона виявився цікавий послужний список. У вісімнадцять років, у 1983-му, він пройшов військову службу в розвідувальному підрозділі берегової охорони, а потім влаштувався на роботу до Збройних сил Швеції. Там він устиг дослужитися до лейтенанта і в 1989 році перекваліфікувався, почавши вчитися у Вищій школі поліції в Сольні. З 1991-го по 1996 рік працював у стокгольмській поліції, звідки зник у 1997 році й у 1999-му зареєстрував власну фірму.

Отже, СЕПО.

Мікаель прикусив нижню губу. Якщо тільки він не зсунувся з глузду на ґрунті своїх розслідувань, за ним стежать, але так грубо, що йому вдалося це помітити.

А може, і не грубо? Адже єдиною причиною, через яку він звернув увагу на машину, був номерний знак, що за дивним збігом обставин викликав у нього певні асоціації. Коли б не літери «КАБ», він би не завдав собі клопоту на машину й глянути.

Всю п’ятницю «КАБ» виблискував своєю відсутністю. Мікаель не був певен, але йому здалося, що цього дня його супроводжувала червона «Ауді», щоправда, розгледіти номер йому не вдалося. Проте в суботу «Вольво» повернулася.

Рівно через двадцять секунд після того, як Мікаель Блумквіст покинув кафе «Копакабана», Крістер Мальм, що сидів у тіні, за столиком кафе на іншому боці вулиці, підняв цифровий апарат «Нікон» і зробив серію з дванадцяти знімків. Він сфотографував двох чоловіків, що вийшли з «Копакабани» відразу після Мікаеля і проїхали за ним мимо кінотеатру.

Один з чоловіків був доволі моложавим блондином непевного віку. Другий здавався трохи старшим, з рідким світло-рудим волоссям і в темних окулярах. На обох були джинси і темні шкіряні куртки.

Біля сірої «Вольво» вони розсталися. Той, що старше, відчинив дверці машини, а моложавий рушив слідом за Мікаелем Блумквістом у бік метро.

Крістер Мальм опустив камеру і зітхнув. Він уявлення не мав, навіщо Мікаель наполегливо просив його погуляти в неділю вдень навколо кафе «Копакабана» і перевірити, чи не з’явиться там сіра машина марки «Вольво» з потрібним реєстраційним номером. Згідно з інструкцією, Крістеру слід було спробувати сфотографувати людину, яка, на думку Мікаеля, відразу після третьої підійде до машини і відчинить дверці. Паралельно йому належало перевірити, чи не буде хто-небудь таємно переслідувати Мікаеля.

Це виглядало як типова гра в детектива Калле Блумквіста. Крістер Мальм ніяк не міг зрозуміти, параноїк Мікаель за натурою чи має якісь аномальні таланти. Після подій у Госсеберзі Мікаель зовсім замкнувся, з ним стало важко розмовляти. Правда, Мікаель завжди поводився так, коли працював над яким-небудь складним матеріалом. Крістер пам’ятав його таким же замкнутим і одержимим у період історії з Веннерстрьомом, але зараз ці якості виявлялися виразніше, ніж будь-коли.

Проте Крістер легко переконався, що за Мікаелем Блумквістом справді стежать. Тут вочевидь назрівала якась нова чортівня, яка, швидше за все, вимагатиме від «Міленіуму» часу, сил і ресурсів. Крістер Мальм вважав, що тепер, коли головний редактор дезертирував у «Великого Дракона» і з такими зусиллями досягнута стабільність «Міленіуму» раптом опинилася під загрозою, не найліпший час для гри в детективів. Але з другого боку, він уже мінімум десять років не ходив ні на які демонстрації, за винятком параду осіб нетрадиційної орієнтації, і цієї першотравневої неділі