Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

щоб їздити кудись разом. Маємо щось на кшталт мирної ділової угоди. Дробити маєтки і власність наразі нікому не вигідно. Коли постане питання про розлучення, тоді й вирішуватиму цю проблему. Мушу ще порадитися, наскільки перспективною є ця справа. Такі процеси тривають десятиліттями. Ти чекатимеш?

— Ви хочете розлучитись? Але ж… — Анна уявила реакцію родини Адама та товариства і відчула, що їй стає не надто затишно. — Ні, я не хочу. Мене все влаштовує.

Адам хмикнув.

— Що там тебе може влаштовувати? Навіть мене це вже давно не влаштовує.

Кинувши на нього ще один здивований погляд, Анна промовчала. Тут тішило хіба те, що він, здається, не спить зі своєю дружиною. Можливо, вона навіть не є гарною або ж має поганий характер. Напевно, колись їх поєднали спільні майнові інтереси і про любов чи симпатію там ніколи не йшлося. Саме тому Адамові бракує не лише коханки до ліжка, але й дуже звичайних речей — готовності рахуватися з його потребами, впевненості у тому, що його люблять, щирих стосунків, можливості бути собою.

Анна якось непевно глянула у дзеркало. Все це вона Адамові, звичайно, дає, але йому, здається, хочеться ще й побути з нею на людях. Дивне якесь бажання. Ніколи б не подумала, що йому бракує такого. Але хіба їй важко погодитися? Правди ж ніхто не знатиме. Та й виглядає вона тепер, як панна з доброго товариства. Аж хочеться, щоб він теж це побачив та оцінив. А ще дуже хочеться потанцювати з ним.

Розділ 4

У день уродин сестри Адама Анна прокинулася раніше, аніж звичайно. Сама собі подивувалася, бо ще навіть не розвиднилося як слід, лише ледь засіріло на обрії і життєрадісно зацвірінькали горобці за вікном.

Нашвидкуруч поснідавши, вона почала збиратися. Спочатку вклала волосся в акуратну зачіску, тоді надягнула звечора попрасовану та завбачливо розкладену на кріслі шовкову сукню. Витратила на неї ледь не половину своїх заощаджень та два тижні роздумів, проте сукня того вартувала. Світло-кремова, з мереживом, не надто вигадливого крою, вона, проте, сиділа на ній як влита і гарно пасувала до очей, волосся та фігури, а головне — не затьмарювала її саму. Такої гарної сукні у неї ще не було ніколи, і, розглядаючи себе в дзеркалі, Анна подумки хвалила себе за те, що їй вистачило гарного смаку не переобтяжити сукню зайвими оздобами. У ній вона виглядає панною з доброго товариства — витонченою, гарно вихованою, безтурботною. Саме такою, якою б хотілося бути і якою ніколи не стане, бо насправді вона коханка чужого чоловіка, а це називається зовсім інакшими словами, але таких слів у пристойному товаристві не кажуть. Принаймні, якщо не хочуть когось смертельно образити.

Неприємна думка на мить затьмарила її гарний настрій, проте Анна не дозволила собі довго сумувати. У кожної людини свої прикрощі, свої радості та своя доля, а її — ще не найгірша.

Вона визирнула на вулицю. За вікном яскраво світило сонце, на небі не було жодної хмаринки, а ранкова прохолода обіцяла перетворитися в нестерпну полудневу спеку. Хоч би не парило так немилосердно, як учора. Спробуй витримати таку спеку в туго зашнурованому корсеті та шовковій сукні.

Анна вдягнула капелюшок, рукавички, взяла парасольку. Зовні все у ній цілком пристойно — скромно, вишукано, мило. Адамові обов’язково сподобається.

Уже виходячи з кімнати, Анна ще раз зазирнула в ридикюль. Гроші, дзеркальце, голка з ниткою, декілька шпильок, носовичків, гребінець, подарунок. Здається, нічого не забула.

Вона ще раз, уже востаннє, крутнулася перед дзеркалом і зовсім у доброму настрої вийшла з кімнати, а опинившись у помешканні пані Терези, й взагалі з головою поринула у нагальні клопоти. День заповідався на спекотний та метушливий, проте серйозних неприємностей не обіцяв. Навпаки — хотілось якомога швидше побачити Адама. Соромно сказати, але вона ще ніколи не танцювала з ним. Спати спала, а щоб танцювати — ніколи й не мала такої нагоди. Кумедно. Колись треба сказати про це Адаму, а зараз ніколи думати про таке. Надто багато роботи. Добре, якби прийшов хтось із родини Терези. Щось навіть її невістки не видно.

Уже за годину Анна почала серйозно непокоїтися, що до появи гостей вони нізащо не впораються з усією роботою, а тому дуже зраділа, коли прийшла родичка Терези — така собі пані Анеля. Раніше Анна ніколи її тут не бачила. Очевидно, та мешкає десь не у Львові, можливо, навіть приїхала з Відня, бо у її поводженні, розмові чи зовнішності нема ані натяку на провінційність. А ще, напевно, її чоловік обіймає якусь поважну посаду, бо тримається ця пані дуже впевнено і має бездоганно вишукані манери. Їй десь років за тридцять, проте вона все ще гарна. Правильні риси обличчя, витончений профіль, тонкий, гарної форми ніс, а ще блакитні очі й розкішне чорне волосся — доволі рідкісне поєднання, яке робить їх власницю не просто гарною, а винятково гарною жінкою. Якщо до всього того додати ще й порцеляново-білу шкіру, горду поставу, високий зріст, досконалої форми плечі та витончені, з довгими трохи нервовими пальцями руки, то відразу стає зрозуміло, що ця жінка ніколи не знала нестатків або важкої фізичної праці. Навіть її якась аж надто нервова худорлявість не псує загального враження — навпаки, саме вона робить цю жінку витончено-аристократичною. Щоб так виглядати і так поводитися, треба народитися та вирости у шляхетній родині. Такого не навчишся — це мусить бути у крові.

Анна знов потай глянула на пані Анелю і мимоволі порівняла себе з нею. Зате у цієї жінки не така гарна, як у неї, фігура, не таке юне обличчя і не такі яскраві губи, а ще у неї втомлений вигляд, а в погляді та рухах нема жвавості та життєрадісності. Напевно, коли обіймаєш високе становище, то вже і не до веселощів та безтурботності. Зрештою, хто б там порівнював їх між собою. Вони з різних світів. Світів, які ніколи не перетинаються, хіба паралельно співіснують. Здається, завчасно вона зраділа її появі тут. Навряд чи від цієї пані дочекаєшся допомоги у буденних справах.

Анна знов взялася до роботи, проте за декілька хвилин із подивом зрозуміла, що родичка пані Терези теж не збирається сидіти склавши руки. Без зайвої метушні та біганини вона якось відразу порозумілася з усією прислугою, знайшла не лише відповідний тон, інтонацію та манеру спілкування, але й за чверть години примусила всіх рухатися вдвічі швидше, а накази та доручення розуміти і виконувати не лише бездоганно чітко, але й