Читати книгу - "Вітер у верболозі"

як на один вечір. Коли сказав про це, вони страшенно зраділи й пообіцяли більше ніколи не кривдити мене. Мовляв, зовсім розкаялися й дуже шкодують, що накоїли такого. Кажуть, у всьому винен Головний Тхір та куниці. А ці готові відшкодувати Жабі все будь-якої хвилини, аби тільки ми натякнули... Тож я дав їм по булці та й випустив через чорний хід: вони як дременули — тільки я їх і бачив!

Кріт підсунув стільця до столу й наліг на копчений язик, а Жаба — він усе-таки благородна тварина — відкинув усяку до нього заздрість і щиро мовив:

— Красненько дякую, любий Кроте, за твої сьогоднішні зусилля та клопоти, а найбільше за твою кмітливість уранці!

Борсукові це дуже сподобалось, і він похвалив його:

— Оце, Жабо, мова справжнього мужчини!

Так вони й повечеряли, веселі та задоволені, і незабаром пішли спочивати на свіжих простирадлах, цілі й здорові, в родовому Теремі Жаб, відвойованому завдяки їхній незрівнянній доблесті, продуманій стратегії і майстерному володінню найдосконалішою зброєю — дрючками.

Наступного ранку Жаба, котрий, як завжди, заспав, вийшов до сніданку ганебно пізно і знайшов на столі лише яєчну шкаралущу, трохи холодних та твердих недоїдених грінок, на три чверті порожній кавник — ото й усього. Це, звісно, не піднесло в Жаби настрою, коли зважити, що, як там не є, а він таки у власному домі. З високого вікна їдальні йому було видно Крота й Водяного Щура, що вмостились у плетених кріслах на моріжку й, мабуть, розповідали один одному щось веселе, бо аж заходилися реготом, задираючи догори коротенькі ніжки. Борсук, який сидів у кріслі, заглибившись у ранкову газету, тільки звів очі й кивнув Жабі, коли той зайшов до кімнати. Але Жаба витримав характер — сів і постарався поснідати якнайкраще, тільки зазначив сам собі, що все одно поквитається з тими двома. Коли він скінчив снідати, Борсук глянув на нього й коротко зауважив:

— Вибачай, Жабо, але, боюся, що сьогодні з самого ранку на тебе чекає робота. Бачиш, ми вирішили одразу влаштувати бенкет, щоб відзначити цю подію. Тепер усе залежить від тебе — так уже воно ведеться.

— Авжеж! — з готовністю озвався Жаба. — Якщо товариство бажає... Хоча з якого побиту вам так закортіло справляти бенкет уранці — не збагну. Проте — і ти це добре знаєш, Борсуче, — я живу не для власної втіхи, а тільки для того, щоб вгадувати бажання моїх друзів і влаштовувати все, як вони хочуть. Ось так, мій любий, добрий Борсуче!

— Не прикидайся дурнішим за самого себе, — сердито відказав Борсук, — і не пирскай, не плюй у каву, коли розмовляєш: це погана звичка. Я мав на увазі, що бенкет, звичайно, відбудеться ввечері, але запрошення треба написати й розіслати негайно, і до цього мусиш взятися ти. Отож сідай до столу — он купка поштового паперу з вензелем «Терем Жаб», дуже гарним, блакитним із золотом, — і пиши запрошення усім нашим друзям. Якщо постараєшся, ми надішлемо їх ще до полудня. Я допоможу тобі — візьму на себе найважчі справи. Порядкуватиму приготуваннями.

— Он як! — засмутився Жаба. — Виходить, такого чудового ранку мені доведеться сидіти в хаті й писати купу нікчемних листів, замість того щоб залюбки походити по власних володіннях, дати всьому лад — взагалі пожити день собі на радість і втіху! Та ні ж бо! Щоб я згорів! Дідька лисого!.. А втім, постривай-но! Ну, звичайно ж, дорогий Борсуче! Що важить моя втіха чи мій душевний спокій порівняно з утіхою та спокоєм інших! Ти хочеш, щоб так було, і так буде. Давай, Борсуче, призначай усе, що тобі до вподоби, а тоді підтримай надворі товариство наших юних друзів у їхніх дитячих розвагах, і забудьте про мене, про мої турботи та клопоти. Я жертвую цей прекрасний ранок на вівтар обов’язку й дружби!

Борсук підозріливо поглядав на нього, але Жабин щирий, відкритий усміх розвіяв думку про те, що він так раптово погодився через якісь корисливі міркування. Тож Борсук підвівся й пішов з кімнати на кухню, а Жаба, щойно за ним зачинилися двері, метнувся до письмового стола. Тепер йому вже кортіло писати запрошення, бо дуже хотілося підкреслити в них свою провідну роль у цій доблесній операції, змалювати, як хвацько він уклав самого Головного Тхора; кортіло натякнути і про свої видатні пригоди, а до кожного запрошення додати ще й програмку вечірнього свята, яка вже склалась у нього в голові десь отак:

ПРОМОВА Виголошує Жаба.

(Протягом вечора буде ще кілька Жабиних промов.)

ДОПОВІДЬ Виголошує Жаба.

Короткий вступ. — Наша тюремна система. — Водні шляхи Старої Англії. — Торгівля кіньми. І як ними торгувати. — Маєтна власність і права та обов ’язки щодо неї. — Назад, до землі. — Зразковий англійський землевласник.

ПІСНЯ (Склав особисто Жаба)

Виконує Жаба.

ІНШІ МИСТЕЦЬКІ ТВОРИ Жаби

виконуватиме протягом вечора... автор.

Неабияк задоволений своїм задумом, Жаба охоче працював над листами й закінчив їх ще до полудня. І саме тоді йому доповіли, що біля вхідної брами з’явилося маленьке й замурзане тхореня, яке несміливо питає, чи не може воно чимось прислужитися. Жаба вийшов до нього, сповнений гідності, й пересвідчився, що то один з тхорів, захоплених учора ввечері в полон, що поводиться він дуже шанобливо й має щире бажання зробити послугу. Жаба поплескав тхореня по голівці, всукав йому паку запрошень і звелів швидко — одна нога тут, друга там! — рознести їх за адресами. А ввечері, як захоче, хай ще раз прийде сюди, і тоді, може, йому перепаде якийсь шилінг, а може, й не перепаде. Бідолашний тхір, схоже, страшенно зрадів, бо щиро дякував, а тоді прожогом кинувся виконувати доручення.

Перед обідом од річки повернулися Жабині друзі, бадьорі й пожвавлені. Кріт, якого трохи мучили докори сумління, пильно поглядав на Жабу. Він сподівався побачити його похмурим і пригніченим. Жаба ж, як на те, був такий веселий і набундючений, що Кротові це здалося підозрілим. Щур з Борсуком теж значуще переглядалися.

Відразу після обіду Жаба засунув передні лапки у кишені штанів і недбало проказав:

— Ну, хлопці, полишаю вас на самих себе. До ваших послуг усе, чого вам заманеться!

І велично попрямував до саду, де збирався виснувати кілька важливих думок