Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

до них дістатися. «Шістки», ймовірно, роблять все можливе, щоб дізнатися їхні особи теж.

— Це наштовхнуло мене на ідею, — сказав він. — Потрібно запросити всіх трьох на зустріч в Підвалі сьогодні ввечері. Скажімо, близько опівночі? Приватний сеанс чат-кімнати. Тільки нас п’ятеро.

Від перспективи знову побачити Арт3міду у мене покращився настрій.

— Думаєш, всі погодяться прийти?

— Так, якщо ми скажемо, що від цього залежить їхнє життя. — Він посміхнувся. — І ми зберемо в одній кімнаті п’ятьох найкращих у світі мисливців. Хто таке пропустить?

* * *

Я надіслав Арт3міді коротке повідомлення, в якому попросив зустрітися з нами опівночі в приватній чат-кімнаті Ейча. Вона відповіла всього за кілька хвилин і пообіцяла бути. Ейч сказав, що йому вдалося зв’язатись з Дайто і Шото, і вони обидва також погодилися взяти участь. Зустріч була призначена.

Я не хотів бути на самоті, тому зайшов до Підвалу приблизно на годину раніше. Ейч вже був там, переглядав новини на стародавньому телевізорі RCA. Не кажучи ні слова, він встав і обійняв мене. Хоч я нічого і не відчував, це на диво заспокоювало. Поки чекали на прибуття інших, ми сіли разом дивитись новини.

Кожен канал транслював кадри з ОАЗи, показуючи орди космічних кораблів і військ «шісток», які прибували на Людус. Усі з легкістю здогадалися, чому вони там, і тепер кожен мисливець в симуляції також прямував на Людус. Транспортні термінали по всій планеті були забиті прибулими аватарами.

— От і кінець таємниці розташування гробниці, — сказав я, хитаючи головою.

— Рано чи пізно про неї все одно б дізналися, — сказав Ейч, вимикаючи телевізор. — Я просто не думав, що це трапиться так швидко.

Ми почули оповіщення дзвінка входу, коли на сходах матеріалізувалася Арт3міда. Вона була одягнена так само, як і в ніч нашого знайомства. Спускаючись сходами вона мені помахала. Я помахав у відповідь, а тоді представив її.

— Ейч, познайомся з Арт3мідою. Арт3міда, це мій найкращий друг, Ейч.

— Рада зустрічі, — сказала Арт3міда, простягаючи праву руку.

Ейч потис її.

— Взаємно, — він подарував їй чеширську посмішку. — Дякую, що прийшла.

— Жартуєш? Як я могла таке пропустити? Найперша зустріч Великоїрки п’ятірки.

— Великої п’ятірки? — запитав я.

— Ага, — сказав Ейч. — Так нас тепер називають на всіх форумах. Ми займаємо п’ять верхніх позицій у турнірній таблиці на Табло. Тому ми Велика п’ятірка.

— Атож, — відповів я. — Принаймні на деякий час.

Арт3міда на це посміхнулася, тоді розвернулася і почала бродити підвалом, милуючись декором вісімдесятих.

— Ейч, це найкрутіша чат-кімната, яку я коли-небудь бачила.

— Дякую, — він схилив голову. — Дуже люб’язно з твого боку.

Вона зупинилася, щоб переглянути полички з доповненнями до рольових ігор.

— Ти чудово відтворив підвал Морроу. До останньої деталі. Я хочу тут жити.

— У тебе є постійне місце в списку гостей. Приходь в будь-який час.

— Справді? — сказала вона, явно зрадівши. — Дякую! Приходитиму. Ти мужик, Ейч.

— Так, — сказав він, посміхаючись. — Це правда. Я такий.

Здається, вони непогано ладнали, і це змушувало мене шалено ревнувати. Я не хотів, щоб Арт3міді сподобався Ейч, або навпаки. Я хотів її усю собі.

Через хвилину увійшли Дайто і Шото, з’явившись на сходах одночасно. Дайто був вищим на зріст, на вигляд — старший підліток. Шото був на фут нижчим і виглядав набагато молодшим. Може, близько тринадцяти. Обидва аватари виглядали японцями, і були разюче подібні між собою, як знімки того самого юнака з різницею у п’ять років. Вони були одягнені в однакові костюми традиційних самурайських обладунків, і кожен мав прив’язані до поясу короткий вакізаші й довшу катану.

— Вітаю, — сказав вищий самурай. — Я Дайто. А це мій молодший брат Шото. Дякую за запрошення. Ми пишаємося зустрічі з кожним із вас.

Вони в унісон поклонилися. Ейч і Арт3міда відповіли поклоном, і я швидко зробив те саме. Коли кожен з нас представив себе, Дайто і Шото вклонилися ще раз, і ми знову повторили жест.

— Добре, — сказав Ейч після того, як поклони закінчилися. — Почнімо. Я впевнений, що ви всі бачили новини. «Шістки» нишпорять по всьому Людусі. Їх тисячі. Вони систематично прочісують всю поверхню планети. Навіть якщо вони не знають точно, що шукають, не пройде багато часу, перш ніж вони знайдуть вхід до гробниці…

— Власне, — втрутилась Арт3міда, — вони вже знайшли. Більше тридцяти хвилин тому.

Ми всі повернулись до неї.

— В новинах про це ще не повідомляли, — сказав Дайто. — Ти впевнена?

Вона кивнула.

— Боюся, що так. Коли я почула про «шісток» сьогодні вранці, то вирішила заховати камеру в деревах біля входу в гробницю, щоб бути в курсі.

У повітрі перед собою вона відкрила вікно відеотрансляції і обернула його так, щоб решта з нас могли бачити. На ньому широким планом показувався пагорб і галявина навколо, зйомка велася з якогось високого дерева. З цього кута зору можна було з легкістю побачити, що великі чорні камені на вершині пагорба розташовані у вигляді людського черепа. Ми також зауважили, що вся територія кишіла «шістками», і, здавалося, кожної секунди прибувало ще більше.

Але найтривожніше, що ми побачили — великий прозорий енергетичний купол, який тепер покривав увесь пагорб.

— Сучий син, — сказав Ейч. — Це те, що я думаю?

Арт3міда кивнула.

— Силове поле. «Шістки» встановили його, щойно перший з них прибув. Так що…

— Так що тепер, — сказав Дайто, — жоден мисливець, який знайде гробницю, не зможе потрапити всередину. Хіба вони зможуть знайти якийсь спосіб обійти силове поле.

— Насправді, вони